Розглянуто принципи формального та іконологічного підходів щодо проблеми стилю у мистецтвознавчих дослідженнях. Показано значення цих підходів для концептуалізації проблеми стилю.

Проаналізовано думки та ідеї, задекларовані на міжнародному симпозіуму, приуроченому 20-й річниці кооперації між Інститутом архітектури Національного університету "Львівська політехніка" та архітектурним факультетом Віденського технічного університету. Результати кооперації та перспективи її подальшого розвитку розглянуто у контексті наданих ідей.

Розглянуто історію розвитку архітектурної освіти у Львівській політехніці у міжвоєнний період. Визначено основні напрямки розвитку архітектурної освіти цього часу, проаналізовано діяльність найвизначніших представників львівської архітектурної школи.

Розглянуто питання функціонування архітектурного факультету Львівської політехніки у період Другої світової війни. Показано діяльність професорів за умов становлення радянської влади, а також у ситуації німецької окупації.

Розглянуто приклади архітектурної репрезентації культурної поліетнічності сучасного Львова щодо відродження історичних міфів про "польський" та "єврейський" Львів.

Львівська архітектурна школа, сформована у стінах "Львівської політехніки" починаючи від 1875 р. вважалася однією із найкращих архітектурних шкіл тогочасної Європи. Після геополітичного перекрою карти Європи у 1939 р., а згодом після Другої світової війни доля багатьох архітекторів, життя та творчість яких була пов'язана з Львівською політехнікою, кардинально змінилася. Специфіки ситуації надає той факт, що львівські архітектори змушені були змінити не лише рідне середовище проживання та професійної діяльності, але й переорієнтувати та пристосувати свій традиційний світогляд до нових соціокультурних реалій Польської Народної республіки. Повоєнна діяльність цих архітекторів залишається поки що малодослідженою. Фрагментарні розвідки та статті ще не формують цілісної картини впливу традицій львівської архітектурної школи на формування польської архітектури після Другої світової війни. Мета роботи - виявити значення випускників і викладачів "Львівської політехніки" для розвитку польської архітектурної освіти у повоєнний час. Їх діяльність розглянуто не лише у вузькому професійному ракурсі, а й з позицій соціальних і суспільних. Наголошено, що діяльність викладачів і випускників Львівської політехніки створили міцний фундамент для формування архітектурної освіти та практики у повоєнній Польщі. Виїхавши до Кракова, Вроцлава, Глівіц, Гданська, вони професійно пропрацювали до кінця свого життя. Багато з них займали керівні посади у різноманітних навчальних закладах архітектурного спрямування та в урядових органах. Важливими стали методи організації навчальної роботи, завдяки якій постала Політехінка Сльонська і Глівіцах та зміцнилися архітектурні школи у Вроцлаві. Оцінка значення діяльності цих архітекторів ще є попереду, а ця стаття - це спроба стисло оглянути їх доробок, пов'язавши його з практикою міжвоєнного Львова, проте всебічна оцінка їх діяльності - це справа майбутніх наукових досліджень.

Мета роботи - аналіз геометричних характеристик, містобудівної структури та архітектури утопічних міст і держав, а також їхнього взаємозв'язку з соціальними та політичними аспектами у трактатах Платона "Держава" та "Закони", Т. Мора "Золота книжечка, така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія" та Т. Кампанелли "Місто Сонця". Дослідження ідеальних міст-держав, описаних філософами-утопістами, часто зводиться до аналізу їхніх політичних і соціальних характеристик. Однак, розглядаючи досконалі моделі суспільного устрою, філософи заторкували всі сфери людського життя, тим самим показуючи їхню взаємозалежність і рівнозначність у процесі формування єдиної системи. Для їхніх трактатів характерна увага до геометричних характеристик міст та архітектури, з метою створення відповідних умов життя для мешканців, в яких вони могли б реалізовувати ті типи поведінки, які передбачало від них суспільство. Фрагментарні описи архітектури та планувальної структури міст призводять до низки неточностей і різних варіантів інтерпретації планування міста. Філософи-утопісти, апелюючи до історично-сформованих уявлень людства про ідеальне, описуючи планувальну структуру міст-держав, використовували правильні геометричні форми, ідею симетрії та центричності. Формуючи досконалі моделі суспільного устрою, вони послуговувались архітектурою, як фоном для забезпечення комфортного та функціонального простору, який відповідав би вимогам ідеального суспільства. Наведено розроблені схеми міст-держав, відповідно до їхнього опису, а також проаналізовано та систематизовано інформацію щодо геометричних характеристик міст, публічних просторів, громадських і житлових будівель, що описані в трактатах філософів. Так, у працях Платона, Т. Мора та Т. Кампанелли міста мають правильні геометричні форми (коло, квадрат), розбиті на рівні за площею частини, симетричне планування та уніфіковані житлові та громадські будівлі, - все це є важливим елементом досягнення утопічної моделі суспільства.

Мета роботи - аналіз геометричних характеристик, містобудівної структури та архітектури утопічних міст і держав, а також їхнього взаємозв'язку з соціальними та політичними аспектами у трактатах Платона "Держава" та "Закони", Т. Мора "Золота книжечка, така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія" та Т. Кампанелли "Місто Сонця". Дослідження ідеальних міст-держав, описаних філософами-утопістами, часто зводиться до аналізу їхніх політичних і соціальних характеристик. Однак, розглядаючи досконалі моделі суспільного устрою, філософи заторкували всі сфери людського життя, тим самим показуючи їхню взаємозалежність і рівнозначність у процесі формування єдиної системи. Для їхніх трактатів характерна увага до геометричних характеристик міст та архітектури, з метою створення відповідних умов життя для мешканців, в яких вони могли б реалізовувати ті типи поведінки, які передбачало від них суспільство. Фрагментарні описи архітектури та планувальної структури міст призводять до низки неточностей і різних варіантів інтерпретації планування міста. Філософи-утопісти, апелюючи до історично-сформованих уявлень людства про ідеальне, описуючи планувальну структуру міст-держав, використовували правильні геометричні форми, ідею симетрії та центричності. Формуючи досконалі моделі суспільного устрою, вони послуговувались архітектурою, як фоном для забезпечення комфортного та функціонального простору, який відповідав би вимогам ідеального суспільства. Наведено розроблені схеми міст-держав, відповідно до їхнього опису, а також проаналізовано та систематизовано інформацію щодо геометричних характеристик міст, публічних просторів, громадських і житлових будівель, що описані в трактатах філософів. Так, у працях Платона, Т. Мора та Т. Кампанелли міста мають правильні геометричні форми (коло, квадрат), розбиті на рівні за площею частини, симетричне планування та уніфіковані житлові та громадські будівлі, - все це є важливим елементом досягнення утопічної моделі суспільства.

Інтенсивний будівельний рух Львова межі XIX - XX ст. зумовив виникнення нових містобудівельних, типологічних і стильових тенденцій у розвитку архітектури міста. Ситезуючим прикладом новаторських вирішень стала забудова дільниці Кастелівка. Мета роботи - узагальнити попередні дослідження та на їх основі створити цілісний образ формування архітектуи Кателівки у містобудівному, типологічному та стильовму аспектах. У 1885 р. ділянка була придбана архітекторами Ю. Захарієвичем і І. Левинським і з того часу розпочався новий період розбудови дільниці, яка зберегла свою історичну назву. Містобудівельна ідея Кастелівки грунтувалася на спробі створити гуманізоване, побудоване на глибокій єдності з природою середовище для проживання людини. Архітектори відмовилися від поширеної практики розбивки дільниці паралельними та перпендикулярними вулицями на однакові прямокутні квартали. Натомість була запроектована мальовнича система криволінійних вулиць, які підкреслювали складний рельєф місцевості, підпорядковуючись природному оточенню. Вулиці розділили дільницю на невеликі, неправильної форми квартали, які своєю чергою були поділені на мальовничі різної форми ділянки під забудову. Котеджі, кожний за індивідуальним проектом, розташовувалися в глибині ділянок, територія яких була розчленована криволінійними стежками. У планувальному вирішенні будівель реалізовані принципи функціональної доцільності, що зумовлювало переважну їх асиметрію. Це надавало можливість створювати зручні комунікаційні зв'язки в середині приміщень, досягати оптимальної орієнтації кімнат. Приміщення об'єднані у просторові групи за функціональною ознакою і організовані, як правило, навколо коридору. Тераси, балкони, вежі функціонально виправдані та підсилюють комфорт приміщень. Наслідком реалізованих планувально-композиційних принципів стала своєрідна багатогранність архітектурно-художнього образу. Асиметричні об'єми, прорізані вікнами різних обрисів, доповнені вежами з характерними завершеннями, а також використання різнохарактерних будівельних матеріалів створили складноконтрастну та мальовничу гру архітектурних мас. Архітектори прагнули створити цілісний архітектурний образ дільниці, що було принципово новим у львівській практиці. Ю. Захарієвич і І. Левинський намагалися створити єдиний містобудівельний ансамбль за допомогою єдиного стилю споруд. Це була нова, романтична течія у стильовій поліфонії львівського історизму, яка базувалася на інтерпретації мотивів народного будівництва. Архітектура Кастелівки стала особливою сторінкою розвитку Львова: новаторською була її містобудівельна структура, оригінальними стильові вирішення, які базувалися на формах народної архітектури. Всього за період з 1889 р. по 1906 р. було реалізоно 23 особняки у стилі "народного романтизму", ще кілька у першому десятилітті XX ст. було споруджено по вул. Котляревського і Горбачевського, хоча стильові характеристики їх свідчать про інший напрямок у львівській архітектурі.

Практика запозичення та змішування архітектурних форм і змістів із різних культурних середовищ бере свій початок ще в архітектурі стародавнього світу та є актуальною до цього часу. Тому з'ясування її витоків, механізмів і причин розвитку представляється важливим питанням теорії та історії архітектури. Мета роботи - введення у науковий обіг поняття "культурної дифузії", як методичного прийому змішування архітектурних форм із різних мистецьких середовищ, що сприяє напрацювання якісно нових вирішень, які формують нові архітектурні образи та синтезують нові змісти; обгрунтувати явища культурної дифузії як першого та необхідного етапу наступних процесів розвитку архітектурного формо- та змістоутворення - етапу свідомого та обгрунтованого вибору архітектурного прототипу для нового проектування. Основним матеріалом об'єкти, пов'язані з культом Ізіди - одним із найбільш розповсюджених релігійних культів в архітектурі стародавнього світу, що належав до греко-римської цивілізації. З аспекту методики стаття спирається на аналізі та систематизації наукових публікацій, присвячених архітектурним об'єктам, пов'язаних із культом Ізіди, а також на результатах візуальних спостережень (описах і порівняльному аналізі). На прикладі архітектурних об'єктів, пов'язаних із культом Ізіди, показано, що в архітектурі Стародавнього світу були сформовані різні методичні підходи в архітектурному формоутворенні: як автономних процесів у різних культурах, так і "змішаних", які залучали можливості та засоби різних культурних середовищ, що відкривало безмежні перспективи для розвитку як архітектурної форми, так і архітектурних змістів.