Розглянуто нормативні ознаки злочину переслідування, яке є абсолютно новим у польській системі кримінального права. Тому його нинішня форма може призвести до деяких спірних питань і викликати деякі проблеми інтерпретації, особливо на практиці. Важливість цієї проблеми пояснюється великою кількістю щорічного вчинення цього злочину.

Мета статті - надати аналіз основних ознак правопорушення, передбаченого в ст. 190a параграф 2 Кримінального кодексу Польщі, яке полягає у імперсоналізації іншої особи і відомий як крадіжка особистості. Для досягнення вищевказаної мети, в основному, застосовувався догматичний метод. Результати: ст. 190a параграф 2 стосується певного типу шахрайства, суть якого полягає в привласненні персональних даних іншої особи з використанням іміджу або особистих даних цієї особи, щоб заподіяти жертві шкоду або травму. Злочин є формальним (результат на кваліфікацію не впливає). Злочин вважається закінченим в той момент, коли злочинець видав себе за жертву або зробив вигляд, що він є жертвою. Не має значення, чи були завдані збитки реальними. Злочин може бути скоєно тільки з прямим умислом (dolus coloratus). Дискусія у той час, як доповнення Кримінального кодексу Польщі складом злочину, пов'язаного з крадіжкою персональних даних особи, в цілому, може бути схвалене, виникають певні сумніви щодо його розміщення в розділі XXIII (Злочини проти свободи). Крім того, слід піддати дискусії питання про визначення виду умислу в цьому складі і питання щодо покарання в кваліфікованому складі цього злочину. Зроблено висновок, що злочин крадіжки персональних даних - це тип шахрайства, який полягає у використанні іміджу іншої особи або особистих даних, з тим щоб заподіяти шкоду або травму жертві. Це правопорушення формальне і може бути здійснене лише з прямим умислом. Позитивно оцінюючи введення цього злочину в систему польського кримінального законодавства, треба підняти деякі вже згадані сумніви, однак, посилаючись на розміщення злочину в розділі XXIII (Злочини проти свободи) основний тип правопорушення обмежений до dolus directus coloratus.

Проаналізовано проблеми узгодження положень ст. 190a - 2 з іншими статтями Кримінального кодексу, а також представити питання про накладення покарання за це правопорушення та статистичну картину феномена крадіжки особистих даних. Для досягнення цих цілей використовувався догматичний метод, а також аналіз статистичних даних. Злочин, відповідальність за який передбачена у ст. 190а - 2, узгоджується з положеннями, що описують правопорушення проти захисту інформації (ст. 265-268a, 269a Кримінального кодексу), проти достовірності документів (п. 270, ст. 272, ст. 275 Кримінального кодексу), а також положеннями, що описують правопорушення проти власності (наприклад: ст. 284 - 1, 285, 287, 288 - 1 або 2 Кримінального кодексу). Аналіз даних, що стосуються остаточних засуджень за злочин крадіжки особистих даних, показує, що найчастіше застосовується покарання у виді позбавлення волі, при цьому майже завжди застосовується умовне його виконання. Обговорено кількість виявлених злочинів такого виду крадіжок динамічно зростає, але, на жаль, такої динаміки немає щодо виявлення та розкриття цього злочину. Тому виникає питання про причини латентності даного виду кримінального правопорушення. Слід дійти висновку, що одним із видів шахрайства можна вважати злочин, який виражається у крадіжці персональних даних. Це особливий різновид шахрайства, який полягає у використанні іміджу іншої особи або особистих даних із тим, щоб заподіяти шкоду або травму жертві. Цей склад правопорушення сформульований як формальний і вважається закінченим з моменту вчинення діяння. Щодо суб'єктивної сторони, що він здійснюється лише з прямим умислом. Криміналізація цього діяння в польському кримінальному законодавстві оцінено позитивно, хоча виникають певні сумніви щодо визначення місця цього складу злочину в системі польського кримінального права.