Мета роботи - вивчити активність ензиматичної ланки антиоксидантного захисту, активність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази та вміст продуктів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) за перорального введення таурину. Самців щурів лінії Wistar масою 190 - 220 г і віком 4,5 міс., ділили на три групи - контрольну, тваринам якої протягом 28 діб щоденно вводили у стравохід питну воду, та дві дослідні, яким вводили розчин таурину з розрахунку 40 (I дослідна група) і 100 (II дослідна група) мг/кг маси, відповідно. Після завершення досліджень тварин декапітували під легким хлороформним наркозом і виділяли тканини печінки, мозку, сім'яника та стегнового м'яза. Тканини гомогенізували, центрифугували за 1000 г і в супернатанті визначали активність супероксиддисмутази, глутатіонпероксидази, каталази, глюкозо-6-фосфатдегідрогенази та вміст ТБК-активних продуктів. Розраховували відношення активностей ензимів антиоксидантного захисту до вмісту ТБК-активних продуктів - АОЗ/ТБК. Виявлено, що у печінці тварин I дослідної групи зростає активність усіх ензимів антиоксидантного захисту, глюкозо-6-фосфатдегідрогенази та вміст ТБК-активних продуктів. За таких умов зростає опірність тканини вільним радикалам оксигену, на що вказує збільшення відношення АОЗ/ТБК. У II дослідній групі активність супероксиддисмутази повертається до контрольних значень, проте інші показники залишаються вищими за контроль. Подібна тенденція спостерігається у стегновому м'язі тварин обох дослідних груп, де зростає як активність ензимів антиоксидантного захисту і глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, так і вміст продуктів ПОЛ. При цьому відношення АОЗ/ТБК є найвищим у тварин II дослідної групи. У сім'яниках тварин I дослідної групи зростає активність глутатіонпероксидази, однак вміст ТБК-активних продуктів є найвищим. Це зумовлює зниження коефіцієнта АОЗ/ТБК більш ніж у 4 рази. У II дослідній групі зі зростанням ензиматичної активності антиоксидантного захисту вміст ТБК-активних продуктів знижується, порівняно з I дослідною групою, відповідно зростає і відношення АОЗ/ТБК. У тканині мозку активності глутатіонпероксидази та каталази зростали у разі незмінного вмісту продуктів перекисного окиснення ліпідів. Це зумовлює зростання відношення АОЗ/ТБК, яке вказує на збільшення опірності організму вільним радикалам оксигену. Отже, вплив перорального введення таурину на антиоксидантний захист тканин щурів є дозозалежним і тканиноспецифічним.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р252.735 + Р413.51-29

Рубрики:

Порушення функцій печінки і жовчних шляхів

Хвороби печінки

Шифр НБУВ: Ж100193 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити активність супероксиддисмутази й ізозимів у тканинах за тривалого перорального введення таурину щурам. Самців щурів лінії Wistar масою 190 - 220 г і віком 4,5 міс, ділили на 3 групи, яким протягом 28 діб щоденно через стравохідний зонд вводили: контрольній - питну воду, двом дослідним - розчин таурину з розрахунку 40 (I дослідна група) і 100 (II дослідна група) мг/кг маси відповідно. Після завершення досліджень тварин декапітували під легким хлороформним наркозом і виділяли тканини печінки, мозку, сім'яника та стегнового м'язу. Тканини гомогенізували, центрифугували і в супернатанті визначали загальну активність супероксиддисмутази та вміст ізозимів, після електрофорезу в 10 % поліакриламідному гелі, фарбуванням з нітросинім тетразолієм. Враховуючи відсотковий вміст ізозимів, активність кожного з них вираховували з загальної активності ензиму. Встановлено, що за тривалого перорального введення таурину активність супероксиддисмутази мозку залишається в межах контролю. Однак, відбувається перерозподіл активностей цитоплазматичних ізозимів - S2 зростає, а S3 та S1 знижується. Активність супероксиддисмутази печінки тварин і дослідної групи найвища, при цьому зростає й активність позаклітинного (S5) та цитоплазматичного (S2) ізозимів. Зі зростанням активності супероксиддисмутази сім'яників II дослідної групи, підвищуються й величини значень усіх ізозимів. У м'язах обох дослідних груп зі зростанням загальної підвищуються й активності позаклітинного (S5) та цитоплазматичного (S1) ізозимів супероксиддисмутази. Отже, вплив тривалого перорального введення таурину на активність супероксиддисмутази реалізується через вміст ізозимів, і є тканино- та дозоспецифічним.

Мета роботи - дослідити активність лактатдегідрогенази (ЛДГ), відсотковий вміст її ізозимів та їх активність у цільній крові та тканинах печінки, стегнового м'яза, головного мозку та сім'яників щурів за тривалого перорального введення таурину. Для цього самців щурів лінії Wistar масою 190 - 220 г розділили на 3 дослідні групи, а потім вводили питну воду (контрольна група) або розчин таурину в розрахунку 40 та 100 мг/кг маси тіла (I та II групи). Сумарну активність ЛДГ визначено спектрофотометрично, відсотковий вміст ізозимів - із використанням електрофорезу в 7,5 %-му поліакриламідному гелі з подальшим фарбуванням за J. Garbus. Виявлено, що у всіх досліджених тканинах збільшувалась загальна активність ЛДГ. У сім'яниках тварин обох дослідних груп і в мозку тварин групи I зростала сума відсоткового вмісту ізозимів, що відповідають за утворення лактату (ЛДГ4+ЛДГ5). У печінці тварин обох дослідних груп та у цільній крові тварин групи II, навпаки, збільшився відсотковий вміст ізозимів, що продукують піруват (ЛДГ1+ЛДГ2). У м'язах тварин обох дослідних груп та у мозку тварин групи II рівновага між вмістом ЛДГ1+ЛДГ2 і ЛДГ4+ЛДГ5 не відрізнялась від контрольних значень, хоча сумарна активність ензиму була істотно вищою, ніж у контролі. Отже, зростання активності ЛДГ в різних тканинах щурів за тривалого введення таурину є тканиноспецифічним і дозозалежним і спричинене збільшенням вмісту різних ізозимів. Таке зростання у тварин групи I лежить в основі адаптаційних механізмів до гіпоксії, спричиненої високими дозами таурину. Для тварин групи II великі дози таурину є токсичними і прямо впливають на процеси в організмі.

Таурин - сірковмісна похідна метіоніну і цистеїну, що відіграє ключову роль у метаболізмі глюкози та ліпідів. Відомо, що таурин регулює активність антиоксидантної системи, мембранний потенціал мітохондрій і гліколіз. Таким чином, таурин відіграє ключову роль у метаболізмі клітин організму ссавців. Мета роботи - дослідити вплив тривалого перорального введення таурину дозами 5, 10 та 20 мг/кг на стан антиоксидантного захисту, вміст холестерину, активність ензимів трансамінування та лактатдегідрогенази у печінці щурів. Для досягнення мети статевозрілих самців щурів лінії Wistar (масою 140 - 160 г та віком 4 місяці) розділяли на чотири групи - контрольну, яким протягом 28 діб щоденно введено у стравохід питну воду (контроль), та три дослідні, яким введено таурин у дозах: I дослідна - 5 мг/кг, II дослідна - 10 мг/кг і III дослідна групи - 20 мг/кг маси тіла. У печінці щурів визначено: масу, активність ензимів антиоксидантного захисту, трансамінування, лактатдегідрогенази, вміст холестерину і ТБК-активних продуктів. У результаті досліджень виявлено, що тривале пероральне введення таурину приводить до зниження маси печінки на 27,5 % у щурів II дослідної групи. Активність лактатдегідрогенази зростає у два рази та мітохондріальних ензимів трансамінування - на 40 - 90 %, у тварин усіх дослідних груп. Загальна активність аспартат і аланін амінотрансфераз зростає на 20 - 37 % у всіх дослідних групах. У тварин II дослідної групи на 32,4 % зростає вміст холестерину. Це може вказувати на інтенсифікацію метаболізму печінки. Водночас у II та III дослідних групах зростає у більш як удвічі вміст ТБК-активних продуктів у субмітохондріальній і мітохондріальній фракції. Активність супероксиддисмутази у субмітохондріальній фракції зростає на 49,8 і 36,5 %. Активація супероксиддисмутази та зростання вмісту ТБК-активних продуктів може вказувати на зростання продукції вільних радикалів оксигену і нездатність антиоксидантної системи захисту утилізувати їх. Результати можуть свідчити про негативний вплив доз таурину, вищих, ніж 5 мг/кг, оскільки порушується баланс між антиоксидантним захистом і процесами пероксидного окиснення ліпідів.