Презентовано новий підхід до дослідження індивідуальної, колективної та історичної пам'яті - через призму екологічних катастроф.

Досліджено роль української діаспори в Північній Америці у розвитку екологічного руху в Українській СРСР. Продемонстровано, що попри те, що наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. діяльність української діаспори була спрямована переважно на підтримку національно-визвольного руху в республіці, складна екологічна ситуація в УРСР також привернула увагу закордонних українців. Виявлено два головні напрями діяльності діаспори, у ході яких було встановлено перші відносини з українськими екологічними активістами. Це - організація гуманітарної і медичної допомоги населенню територій, потерпілих від Чорнобильської аварії, та привернення уваги до широкого спектру екологічних проблем в Україні. З'ясовано, що в Канаді для допомоги у зв'язку з облисінням дітей у Чернівцях через отруєння було створено дві групи - CECU та ECOLOS, які діяли за сприяння Екологічної комісії Світового Конгресу Вільних Українців. У США підтримувати перших українських зелених активістів узялася група діаспори з Нью-Джерсі - AHRU. Саме при підтримці цих трьох груп було організовано перші тури до США й Канади українських екологічних активістів, зокрема членів української екологічної асоціації "Зелений світ". Доведено, що використання політичних, економічних і організаційних ресурсів української діаспори у Північній Америці сприяло встановленню відносин перших українських "зелених" з представниками бізнесу, політикуму та громадськими активістами цих країн. На цій основі в подальші роки почали впроваджуватися перші екологічні проекти та програми зі США і Канадою на державному та недержавному рівнях. Також українські екологічні організації було включено до мережі міжнародних і транснаціональних екологічних мереж. Зроблено висновок про вагому роль, яку відіграла українська діаспора у розвитку українського екологічного руху на прикінці 1980-х рр. - на початку 1990-х рр.

Досліджено процес екологічної інтеграції в Європейському Союзі (ЄС). Виявлено головні етапи формування спільної політики ЄС з охорони довкілля. Продемонстровано розвиток цієї політики у семи Програмах дій з охорони навколишнього середовища (ЕПД). Встановлено головні віхи формування екологічної інтеграції, серед яких Єдиний Європейський акт (1986 р.), Маастріхтський договір (1992 р.), Амстердамський договір (1997 р.), Кардифський процес. З'ясовано особливість європейської екологічної інтеграції, зокрема це включення до екологічної політики і багатьох сфер внутрішньої політики завдань сталого розвитку. Проаналізовано вертикальні та горизонтальні механізми інтеграції сталого розвитку в країнах-членах ЄС. Доведено, що особливістю останніх років стало створення у державах-членах ЄС спеціальних структур, що відповідають за екологічну інтеграцію, а також врахування екологічних імперативів у процесі планування фінансування їхньої діяльності.