Досліджено питання формування інноваційних кластерів на регіональному рівні з урахуванням практичного світового досвіду. На підставі аналізу сучасних тенденцій розвитку національного господарства країн та окремих його складових у формі регіонів доведено необхідність застосування процесів поєднання виробництва з науковими установами та державними організаціями. Здійснений аналіз теоретичних підходів до використання економічної категорії "кластер" продемонстрував певну подібність думок фахівців, сприяв визначенню різноманіть підходів, на основі яких запропоновано авторське визначення кластера. Проведений аналіз класифікації кластерів надав можливість окреслити класифікаційні ознаки та ідентифікувати можливі типи інноваційних кластерів. Дослідження особливостей і відмінностей кластерів від інших територіальних та адміністративних об'єднань надали змогу визначити їхні переваги та з'ясувати недоліки. Проаналізовано наукові підходи до особливостей, переваг і перспектив формування інноваційних кластерів, головною рушійною силою яких для соціально-економічних систем регіонів є динамічність, адаптивність і синергія. Систематизовано передумови формування інноваційних кластерів на рівні регіону. Аналіз досвіду розвинених країн світу з практики кластеризації економіки надав змогу виділити 3 географічно обумовлені центри розвитку інноваційних кластерів та історично сформовані моделі їх формування. Докладний аналіз останніх надав змогу визначити їхні основні характеристики, типові риси, охарактеризувати особливості використання в певних країнах світу. Досліджено кількісні характеристики наявних інноваційних кластерів у високорозвинених країнах за галузевою специфікою. На підставі аналізу наявних стратегій розвитку певних областей країни надано характеристику стану формування та розвитку кластерних моделей у певних галузях національного господарства. Визначено наявні перешкоди активному інноваційному розвиткові регіонів країни, як висновки рекомендовано застосування італійської моделі, що характеризується мінімальними перешкодами до впровадження.

Розкрито дилему державного управління соціокультурними формами організації у сфері освіти, науки, інновацій. Мета роботи - виявлення актуальних проблем державного управління соціокультурними формами організації у сфері освіти, науки та інновацій. У дослідженні описано специфіку природи управління соціокультурними формами, з одного боку, та проблеми, що виникають у ході реалізації управління, - з другого. У дослідженні наведено основні вектори розвитку управління такими формами: вертикальний поділ управління, горизонтальний поділ управління (модульний), поперечний поділ управління. Проаналізовано дослідження та публікації урядових і неурядових організацій (наприклад, ОЕСР) і компаній, які займаються вищою освітою або іншими галузями економіки, науки та інновацій. Першоджерелами є наукові статті, звіти та дослідження. У дослідженні вказуються найважливіші галузі, на яких міжнародні організації мають зосередити свої зусилля у сфері НДДКР. Також особлива увага приділяється забезпеченню належного управління всіма сторонами, які беруть участь у науково-дослідній діяльності. Крім того, виявлено, що вища освіта та наука мають прагнути знайти баланс між державним сектором і прагненням до незалежності.

Актуальність проблеми обумовлена тим, що розвиток антикризового менеджменту (АКМ) та ідеї державного управління "держава для громадян" вимагає ефективних механізмів забезпечення якості та доступності державних послуг у сфері цивільного захисту. Мета роботи - розробка рекомендацій із АКМ і стандартизації державних послуг у сфері цивільного захисту. Провідним підходом до дослідження є інституційний підхід, який надає змогу розглядати АКМ, регулювання та стандартизацію як інструменти для типізації державних послуг у сфері цивільного захисту для їхнього автоматичного подання в електронному вигляді, оцінки їхньої якості та доступності. Основними результатами дослідження є узагальнення досвіду діяльності багатофункціональних центрів із надання послуг і досвіду АКМ та оцінки якості, доступності послуг; визначення характеру адміністративних регламентів і стандартів обслуговування; визначення критеріїв оцінки якості та доступності послуг; уточнення змісту для комплексного забезпечення якості та доступності послуг і розробка алгоритму оцінки. Наведені матеріали можуть бути корисними співробітникам органів виконавчої влади. З урахуванням отриманих результатів дослідження можна виділити ряд наукових проблем і перспективних напрямів для подальшого розгляду: виявлення тенденцій у процесах АКМ, регулювання та стандартизації державних послуг у сфері цивільного захисту; розробка методів оцінки якості та доступності державних послуг у сфері цивільного захисту.

Для України на сучасному етапі важливим є відновлення стабільного економічного стану в повоєнний період і подальше впровадження в економіку інноваційних процесів, які призупинені в нашій країні в зв'язку зі збройною агресію російської федерації (по її завершенні). Проаналізовано основні фактори, що впливають на саму економіку держави, та ті фактори, які відображаються на її системі безпеки, у тому числі економічної, за умов впливу на неї негативних факторів надзвичайних ситуацій різного походження. Акцентовано увагу на тому, що забезпечення ефективного функціонування системи цивільного захисту є необхідним для стабілізації та підтримки економіки держави, а також реалізації стратегій її розвитку, оскільки основним її завданням є зменшення або нівелювання негативних наслідків, спричинених форс-мажорами техногенного, антропогенного, екологічного, природного або воєнного характеру. Мета дослідження - аналіз зазначених вище чинників надзвичайних ситуацій та їхнього впливу на економіку та розробка практичних рекомендацій щодо превентивних заходів в окресленій сфері. Для досягнення поставленої мети та завдання було використано широкий спектр загальнонаукових і спеціальних методів. Результатом дослідження стало твердження про те, що економіка будь-якої держави функціонує під дією внутрішніх, і зовнішніх факторів, які безпосередньо впливають на всі ланки економічної системи: банківську, монетарну, податкову, фінансову, інноваційну, а одним із основних ефективних способів забезпечення її стабільності є запровадження та реалізація дієвої системи цивільного захисту. Відзначено, що економічна система держави та система цивільного захисту є взаємозалежними, а їхнє функціонування в державі відбувається в сукупності тих факторів економіко-соціальних, культурно-політичних умов, які наразі існують у тій чи іншій державі.