Вибір теми роботи зумовлено необхідністю розробки питань управління щастям (на зразок управління знаннями, часом тощо). При значній увазі до дефініції "щастя" аналіз останніх публікацій переконує, що актуальним є розуміння глибинних основ щастя, створення типології, розкриття засадничих основ різних типів розуміння щастя, що й обрано метою дослідження. Теоретичними підходами до розгляду дефініції "щастя" обрано соціологію уяви Ж. Дюрана, теорію архетипів К. Юнга та теорію образів і мрій (снів) Г. Башляра. У зазначеній системі поглядів уявлення про щастя - результат вільної гри уяви, який, перебуваючи на шляху з минулого в майбутнє, трансформується, виявляється, збувається будучи результатом попередніх колективних та індивідуальних проміжних уявлень, збагачується, конкретизується окремими народами, соціальними групами, окремими людьми. Міфос про щастя у різних народів і людей відрізняється шляхом, способом й інструментами індивідуації, виявленням самості. Антропологічний траєкт щастя має кінець свого існування. Він визначається припиненням існування, життя народів і окремих людей. Прагнення отримати задоволення (за Фрейдом), прагнення піднятися (за Дюраном) мають рефлекторний характер, що зумовлює фізіологічну основу щастя. Уявлення про щастя визначають пріоритети, координують напрям мислення, вчинки, реакції на зовнішні обставини, вибір шляхів досягнення щастя. Здійснюється це за допомогою трансцендентальної функції (за Юнгом) - психологічної функції, яка виникає внаслідок по'єднання вмісту несвідомого з вмістом свідомості. Досягнення щастя дозволяє зміцнити суб'єктність, виявити своє, особливе, що дозволяє виявити типологічні особливості (архетипи) поведінкових реакцій людей на основі індивідуальних і групових уявлень про щастя. Розкрито засадничі основи таких архетипів щастя, як гедонізм, евдеймонія, щурячі перегони, нігілізм, суб'єктивне благополуччя.

Розкрито актуальність питань, пов'язаних з архетипами героя та злодія. Українське суспільство переживає дуже складний період, пов'язаний з повномасштабною агресією Росії та завданнями вироблення внутрішніх правил життя в країні (на відміну від залишків радянських стереотипів та правил, які останніми роками нав'язували олігархічні клани, в напрямі європейських цінностей та відродження власне українських). Середовище, яке можна порівняти з хаосом, є потенційним для появи "порядку з хаосу", у тому числі й у формуванні поглядів і вироблення правил стосовно норми поведінки та формування українських архетипів героя і злодія. Поведінка героя і злодія виходить за межі норми, "фонової поведінки". Тому зацікавленість викликає розгляд архетипу героя і злодія у контексті делінквентності. Делінквентну поведінку автор розглядає як таку, що є каталізатором соціальних змін і норм, які спрямовані проти наявних морально-етичних, правових норм і правил. На думку автора, відхилення, які мають ознаки нового (усвідомлювані або неусвідомлювані) є новоутвореннями (визнаними або невизнаними). У контексті виявленої проблеми делінквентною можна вважати поведінку, що дедалі відхиляється стосовно залишків радянських стереотипів; від норм і правил, які нав'язали українському суспільству олігархічні клани. Водночас новоутвореннями є вчинки, які відповідають обраним загальноєвропейським орієнтирам і відродженню власне українських. Визначено такі кордони делінквентності: з одного боку - героїзм, з іншого - злодійство. Між ними наявні перехідні форми. Увагу зосереджено на тому, що під злодієм можуть розумітися явні вороги, боротьба внутріособистісних різноспрямованих інтересів і мотивів (сам собі ворог) і перероджений герой (антигерой, злодій). Узагальнено характеристики героя. Герої та злодії розрізняються за цінностями, які виявляють у своїй діяльності, носіями яких вони є. Охарактеризовано цінності, носієм яких є сучасний український герой (загальнолюдські, європейські, цінності справедливої війни). Робота сприяє консолідації суспільства навколо виокремлених цінностей. Подальші перспективи автор вбачає в дослідженні характеристик архетипів героя та злодія в повоєнний час.