На підставі експериментальних даних із реології дисперсій гідрофобного аеросилу (Ам) у низькомолекулярному вуглеводневому середовищі розглянута можливість використання для таких дисперсій "міцелярного" механізму формування об'ємної структури. Запропоновано модель такої структури до, в процесі і після зсувного деформування, що дає змогу інтерпретувати експериментальні дані з реології дисперсних систем. Результати дослідження реокінетики подані по-новому - з погляду самоорганізації під впливом зсувного поля. Систему ПММА-ПУ-Ам розглянуто як полімерний композит (ПК), у якому матрицею є поліметилметакрилат (ПММА), що піддається модифікації, а дисперсною фазою - суміш поліуретану (ПУ) з Ам. Показано, що при реакційному формуванні композиції ПММА-ПУ-Ам умови зсувного деформування системи відповідають таким, за яких можлива самоорганізація і фіксація коагуляційної реопексної структури нанонаповнювача в ПК у момент досягнення дуже високих значень в'язкості (гель-точки), коли дифузійні процеси практично будуть заморожені. Передбачені два концентраційні діапазони аеросилу Ам (до і після порога перколяції), де можна очікувати посилення механічних характеристик ПК. Встановлено взаємозв'язок реокінетики формування in situ суміші лінійний ПММА-зшитий ПУ за наявності різної кількості олігомерного азоініціатора, що містить фрагменти поліуретанового ланцюга і групи, здатні ініціювати радикальну полімеризацію метилметакрилату, з процесом фазового поділу, морфологією і механічними властивостями кінцевих продуктів. Показано, що часи фазового поділу і гелеутворення взаємопов'язані й перебувають у простій залежності від концентрації азоініціатора. Такий ініціатор впливає на структурно-реологічні переходи в системі і призводить до утворення морфології з дрібнішими доменами. Найбільш стабільною системою з найкращим диспергуванням поліуретану в поліметилметакрилаті є суміш, яка містить 0,002 моль/л азоініціатора, і яка має покращені механічні властивості та підвищену ударну в'язкість.