Мета роботи - установити виникнення та еволюцію гендерної проблематики із засновків класичної філософії, а саме, із феномена волі-до-істини як спонтанного прагнення людини до пізнання буття. Для досягнення зазначеної мети вирішуються наступні завдання: дослідити те, яким чином конституює себе філософія; встановити, як виявляється категорія "статі", як у природному, так і в соціальному контексті; визначити кореляцію гендерних досліджень (або гендерології) та філософії. Якщо для методології гендерних досліджень властиво виходити з контекстуальності, ціннісних засновків знання, культурних і соціальних передсудів та стереотипів, то в даній роботі стать (гендер) розглядається безпосередньо із буття-у-світі, тобто із людської присутності і в її пізнавальній здібності. Розрізнення волі-до-істини та волі-до-знання, проведене вперше Мішелем Фуко, застосовується як прийом, завдяки якому виявляється онтологічна затребуваність статі. В результаті дослідження встановлено, що наукові розробки у галузі гендерної проблематики безпосередньо не випливають із предметної області класичної філософії; стать (гендер) метафізично не обгрунтовується, являє собою онтичну, а не онтологічну характеристику людського виду; її презентація як визначального чинника історії культури в контексті дихотомії фемінності/маскулінності є ангажованою; ця властивість аналогічна ніцшеанському волінню до влади, тобто встановленню певного знання, що тоді використовується в правовому, соціальнополітичному дискурсі, корегує мовну практику, визначає наукові пошуки, узалежнюючи їх від аксіологічної компоненти культури; по мірі вирішення проблеми соціальної справедливості стать як предмет соціологічного дослідження втрачає актуальність.

Мета роботи - установити виникнення та еволюцію гендерної проблематики із засновків класичної філософії, а саме, із феномена волі-до-істини як спонтанного прагнення людини до пізнання буття. Для досягнення зазначеної мети вирішуються наступні завдання: дослідити те, яким чином конституює себе філософія; встановити, як виявляється категорія "статі", як у природному, так і в соціальному контексті; визначити кореляцію гендерних досліджень (або гендерології) та філософії. Якщо для методології гендерних досліджень властиво виходити з контекстуальності, ціннісних засновків знання, культурних і соціальних передсудів та стереотипів, то в даній роботі стать (гендер) розглядається безпосередньо із буття-у-світі, тобто із людської присутності і в її пізнавальній здібності. Розрізнення волі-до-істини та волі-до-знання, проведене вперше Мішелем Фуко, застосовується як прийом, завдяки якому виявляється онтологічна затребуваність статі. В результаті дослідження встановлено, що наукові розробки у галузі гендерної проблематики безпосередньо не випливають із предметної області класичної філософії; стать (гендер) метафізично не обгрунтовується, являє собою онтичну, а не онтологічну характеристику людського виду; її презентація як визначального чинника історії культури в контексті дихотомії фемінності/маскулінності є ангажованою; ця властивість аналогічна ніцшеанському волінню до влади, тобто встановленню певного знання, що тоді використовується в правовому, соціальнополітичному дискурсі, корегує мовну практику, визначає наукові пошуки, узалежнюючи їх від аксіологічної компоненти культури; по мірі вирішення проблеми соціальної справедливості стать як предмет соціологічного дослідження втрачає актуальність.

Мета роботи - вивчити той період еволюції позиції Гоголя, в якому найбільш виразно окреслені його ідеї російського месіанства ("Вибрані місця" та "Авторська сповідь"). Окреслити форми детермінуючого впливу месіанства на негативні оцінки ним антропології Нового часу та Просвітництва. Реалізація зазначеної мети передбачає, по-перше, аналіз його способу тлумачення гуманізму у європейській класичнійфілософії, та, по-друге, з'ясування характеру його зв'язку зі способом обгрунтування ідеї російського месіанства. Теоретичний базис. Наш погляд на спадщину Гоголя заснований на концептуальних положеннях феноменології, екзистенціалізму та герменевтики. Наукова новизна. Виявлено, що той період еволюції позиції Гоголя, в якому найбільш виразно окреслені його ідеї російського месіанства ("Вибрані місця" та "Авторська сповідь"), його позиція стосовно природи людини та її покликання принципово відмінна від позиції філософії Нового часу та Просвітництва. Якщо в першому випадку йдеться про служіння російській імперії, то в останньому йдеться про саморозбудову особистості. Гоголівська дегуманізація тих уявлень про людину, які мали місце в європейській класичній філософії, є для нього передумовою обгрунтування російського месіанства. Одним з її ключових чинників є вузьке розуміння уявлень про духовну першооснову світу, а саме - редукція її до російської імперії. Висновки: філософське вчення Гоголя про людину лише частково описується як таке, що належить до "філософії серця". Вадою цієї кваліфікації є неможливість прояснити питання про витоки спроби Гоголя обгрунтувати російське месіанство. Продемонстровано, що його змістовною передумовою є деформація базового для філософії Нового часу та Просвітництва уявлення про сполученість людини з духовним першоначалом світу. Гоголь звужує його до російської імперії, що унеможливлює позитивне окреслення орієнтирів російської людини. А тому його творчість в період роботи над "Вибраними місцями" та "Авторською сповіддю" для наступних поколінь є попередження про безперспективність окремого російського шляху розвитку, ізольованого від європейської цивілізації. Як свідчить подальший розвиток російської думки та історії, попередження Гоголя як українського мислителя так і не було почуте. Яскравим проявом цього є той печерний націоналізм, який ми спостерігаємо сьогодні під час російсько-української війни.