Мета роботи - розкриття сутності офшорних інструментів, що використовуються для виведення капіталу з України, та запропонувати заходи, які повинні бути вжиті українською владою для поліпшення поточної ситуації. Застосовано порівняльний аналіз, щоб виявити розбіжності в даних Державної служби статистики України та Євростату щодо експортно-імпортних операцій між Україною та ЄС, для визначення обсягів ухилення та уникнення сплати податків в Україні. Зазначається, що динамічна інтернаціоналізація фінансово-економічних операцій суб'єктів господарювання України протягом останніх десятиліть мала негативні наслідки для національного добробуту через маневрування капіталом між пов'язаними підрозділами за допомогою трансфертного ціноутворення та посилення їхньої офшоризації за допомогою транскордонного руху товарів, послуг і факторів виробництва, що призводить до зменшення податкових надходжень, збільшення масштабів транскордонного відпливу капіталу, посилення стратегічного контролю зарубіжних країн над виробничими потужностями України, а також суттєвого підриву національної податкової безпеки, макроекономічної та соціальної рівноваги. Таким чином, українські регуляторні органи повинні вживати заходів, спрямованих на деофшоризацію підприємницької діяльності, структурну модернізацію національної економіки, динамізацію макроекономічного зростання, регулювання інфляції та збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну.

Визначено вплив джерел фінансування інноваційної діяльності в країні на економічне зростання країни за допомогою економіко-математичного моделювання та побудови рівнянь регресії між ВВП і показниками фінансування інновацій і витрат на дослідження з побудовою багатофакторного рівняння регресії. У результаті регресійного аналізу виявлено, що найбільш чуттєвий вплив на результуючий показник мають такі змінні, як капітальні інвестиції з коштів державного (ДБ) і місцевих (МБ) бюджетів і витрати на дослідження та розробки. За допомогою методу екстраполяції спрогнозовано зростання ВВП на 4 роки, а також виявлено те, що капітальні інвестиції з власних коштів підприємств та організацій зростуть на 24,08 %, капітальні інвестиції з коштів ДБ і МБ на 28,42 %, витрати на дослідження та розробки на 22,76 % за аналізований період. За умови дотримання прогнозованих значень фінансових детермінант інноваційної складової нарощення конкурентоспроможності країни обсяг розрахункового ВВП у фактичних цінах за прогнозований період зросте на 936 039,011 млн грн, або 23,26 %. Окреслено причини низького рівня стану інноваційної сфери у вітчизняній економіці: нерозвиненість ринку інноваційних продуктів через низькі показники розвитку інтеграційних процесів у ній; слабкість відносин, що визначають інноваційний характер економічного розвитку; низька мотивація промислового сектору в інноваційному розвитку; на вітчизняному ринку обмежена пропозиція технологічних інновацій, створених силами національних промислових компаній і науково-дослідних установ; висока вартість розроблення та впровадження, високі процентні ставки за інвестиційним портфелем, тривалий період окупності, орієнтація фінансових структур на видачу "коротких позик", здебільшого споживчих кредитів, на технологічне оновлення секторів промисловості. Для врегулювання подібних протиріч запропоновано системоутворювальні фактори комплексу заходів активізації інтеграційних процесів у інноваційній сфері України. Систематизовано зарубіжний досвід ведення науково-технічної та інноваційної політики, а також комерціалізації інновацій, зважаючи на який, запропоновано концептуальні орієнтири організаційно-фінансового забезпечення ефективності інноваційної складової конкурентоспроможності: економічні механізми (прямі бюджетні інвестиції; пільгове кредитування; інтеграція з іноземними інституціями щодо фінансового забезпечення інноваційної діяльності; збільшення частки ВВП, спрямованої на фінансування інноваційних процесів; розроблення дієвого комплексу заходів щодо залучення міжнародних грантів і заощаджень домогосподарств як інвестицій для реалізації концепції інноваційного розвитку економіки країни тощо); організаційні механізми (формування інтеграційних кластерів із використанням потенціалу освіти, бізнесу, влади, громадськості; державне сприяння розбудові інноваційної інфраструктури тощо).