Побудова механізму комерціалізації результатів науково-технічної діяльності, створених за рахунок бюджетних коштів або коштів фізичних та юридичних осіб, забезпечення його функціонування та залучення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту може забезпечити істотне зростання додаткових надходжень до бюджетів і сприяти розширенню інноваційних процесів у країні. Інтелектуальна власність несе поняття виключного права на результати творчої праці, відповідно праця, як доцільна діяльність людини, повинна закінчуватися винагородою, фінансовою в тому числі. Запропоновано специфіку фінансових аспектів інтелектуальної власності виокремлювати з ряду диференційних характеристик предмета дослідження у 2 напрями, залежно від розуміння руху продукту: аспект фінансового забезпечення, який очолює специфіку форм, підходи, джерела фінансування наукових досліджень (як однієї з умов створення інтелектуальної власності) та аспект фінансової комерціалізації інтелектуальної власності як результативного індикатора розуміння сенсу створення інноваційного продукт. Аналітично досліджено динаміку валових внутрішніх витрат на наукові дослідження як частку валового внутрішнього продукту у країнах, які є членами Організації економічного співробітництва та розвитку, та окремо у 28 країнах Європейського Союзу. Розроблено типологію наявних форм комерціалізації інтелектуальної власності як коло можливостей реалізації інноваційного продукту з метою отримання економічної вигоди. Змодельовано процес реалізації комерціалізації інтелектуальної власності шляхом узагальненої візуалізації її руху до інноваційного продукту, що припускає 4 послідовні кроки (шлях до ринку), обираючи одну з форм типології комерціалізації, яка надає максимально можливу варіативність для вибору оптимальної стратегії.

Системний розвиток аграрного сектору економіки регіону - збалансоване (тобто відповідне уявленням про оптимальну структуру та пропорційності аграрної підсистеми регіональної соціально-економічної системи) розвиток суб'єктів. Системний розвиток аграрного сектора економіки регіону потребує стратегічного управління, яке повинно відповідати вимогам основних принципів: комплексність; паритет групових, внутрішньогрупових і регіональних інтересів; системність; цілеспрямованість; ефективність; оптимальність. Стратегічні орієнтири системного розвитку та управління аграрного сектору економіки регіону необхідно обгрунтовувати з урахуванням впливу рівня використання ресурсного потенціалу, а саме основного капіталу сільськогосподарських підприємств. Запропоновано за допомогою кореляційно-регресійного аналізу оцінити та надати у формі моделі вплив зміни кількості виокремлених факторів у сукупності показників ефективної діяльності та конкурентоспроможності підприємств. Зазначено, що вартісне накопичування основного капіталу є недоречним без оцінки та перегляду якості, кількості та необхідності наявного капіталу в підприємств аграрного сектору. Обгрунтовано необхідність залучення додаткових коштів для формування основного капіталу та вплив вартості наявного основного капіталу на результативні показники господарювання в розрізі основних сільськогосподарських галузей, а саме: окремо в галузі рослинництва, змішаної спеціалізації та тваринництва. Сталий збалансований розвиток регіону - це розвиток, спрямований на паритетне досягнення цілей суб'єктів регіональної економіки та забезпечення їхнього стабільного функціонування в довгостроковій перспективі на підставі безперервного інноваційного вдосконалення, в умовах збереження та поліпшення економічної, соціальної та екологічної ситуації.