На тлі соціально-топографічної структури центральної частини давньоруського Галича розглянуто місцезнаходження та характер дерев'яних палацових комплексів. З'ясовано, що "галицькі палаци" були різні за належністю (князівські, єпископсько-митрополичі тощо) та хронологією (XII - XIX ст.), наведено головні історичні віхи їх розвитку в системі Крилоського городища. Висвітлено залишки двох палацових комплексів: Західного і Південного, які можна інтерпретувати як князівські палаци ХII - ХIII ст. - часу, коли Крилоське городище було дитинцем Галича і складалося з двох головних частин: єпископського центру з кафедральним монастирем (урочище Золотий Тік) та князівського двору (урочища Собор, Старі палаци, Сад).

Розглянуто питання племінного періоду в історії становлення та утворенні Києворуської держави. Головну увагу приділено літописним бужанам та їх можливій участі в етнічних і державотворчих процесах в історії давньої України.

Розглянуто процес викладання на теологічному факультеті Львівського університету курсу біблійної (християнської) археології та внесок учених-теологів у становлення та розвиток археологічної науки на західноукраїнських землях.

На підставі так званого екологічного підходу в археологічних дослідженнях простежено залежність між системою заселення черняхівської культури та фізико-географічними особливостями ареалу її поширення; визначено еколого-господарські умови існування черняхівського населення Верхнього Подністер'я та Верхнього Попруття; з'ясовано, як особливості ресурсної зони того чи іншого поселення зумовлювали спрямування господарської діяльності її мешканців у сфері безпосереднього життєзабезпечення.

Проаналізовано різні наукові погляди стосовно походження, конструкції і зовнішнього вигляду гужового полозного транспорту, який побутував на території України в добу енеоліту. На підставі розгляду археологічних артефактів (керамічні модельки "саней", носіїв трипільської культури, і графічні зображення відповідного засобу пересування з Кам'яної Могили), а також із залученням етнографічних і лінгвістичних джерел з різних регіонів Європи з'ясовано таке: енеолітичному населенню України були відомі лише волокуші-сани як полозний транспортний засіб, у який запрягали тяглових тварин (волів). Конструкцію ходу тогочасних волокуш-саней становили два масивні полози-колоди і три круглі поперечини, які сполучали їх безпосередньо, а основу кузова - задовбані у кожний полоз три вертикальні стояки-палиці, що з'єднували полози і були переплетені прутами й очеретом.

На засадах нових підходів до формування археологічної джерельної бази висвітлено власний погляд на динаміку державотворчих процесів в Українському Прикарпатті протягом VIII - X ст. на всіх ієрархічних рівнях: від найменших ланок тогочасної спільноти (сім'ї) до формування регіонального (міжплемінного) центру.

Розглянуто проблему вивчення етнічної належності носіїв археологічних культур на землях Прикарпаття вченими Львівського університету в період від початку становлення археологічної науки (друга половина ХIХ ст.) до 1939 р. На підставі широкої джерельної бази охарактеризовано погляди І. Шараневича, М. Грушевського, М. Смішка на етнокультурні процеси у Прикарпатті в доісторичний час.

На підставі археологічних, історичних і лінгвістичних джерел розглянуто питання етнічної атрибуції носіїв вельбарської культури на території України. Аналіз рис житлобудівництва, керамічного матеріалу та поховального обряду, а також писемних джерел дає змогу констатувати, що носіями вельбарської культури були готи. Вони становили окремий етнос і в поліетнічній черняхівській культурі, яка змінила вельбарські пам'ятки в середині III ст. н. е.

Місто Жовква є унікальним ренесансним містобудівельним комплексом України не тільки як єдина добре збережена реалізація "ідеального" міста-резиденції кінця ХVI ст., а й як надзвичайно рідкісний тип розпланування серед близько 200 збережених "ідеальних" міст Європи. До нашого часу місто зберегло планувальну структуру, в основі якої - всі храми міста і житлова забудова. Під час двох світових воєн ХХ ст. місто зазнало значних руйнувань. Унаслідок Другої світової війни зруйновано декілька житлових кварталів, втрачено квартал історичної забудови Ринкової площі, на місці якого в 1994 - 1995 рр. проведено архітектурно-археологічні розкопки. Після цього тривалий час досліджень у місті не вели. У 2001 р. Кабінет Міністрів України затвердив державну Комплексну програму збереження і відтворення історичного середовища міста Жовква на 2001 - 2020 рр. Цього ж року проведено археологічні дослідження замку 1594 р. під керівництвом Р. М. Чайки. У зв'язку зі святкуванням 400-ліття надання місту магдебурзького права археологічні дослідження проведено на площі для її подальшої реконструкції та додаткові розкопки в замку, які відкрили ще одну нову сторінку історії міста.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т4 с6 + Т4(45УКР)4-415

Рубрики:

Археологія

Шифр НБУВ: Ж73638 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На підставі аналізу різних типів поховань IX - середини XIII ст. Пліснеського археологічного комплексу порушено проблему етнокультурних взаємовпливів на мікрорегіональному рівні.

Висвітлено результати археологічного дослідження залишків західного бастіону Збаразького замку - унікальної пам'ятки оборонного зодчества в Україні. Розглянуто характеристику одержаних знахідок.

Опубліковано результати рятівних досліджень, проведених на поселенні Ріпнів-II черняхівського та празько-корчацького періодів.

Охарактеризовано письмові римські та візантійські джерела про слов'ян, розглянуто елементи слов'янської культури на черняхівських багатошарових поселеннях (Черепин, Неслухів, Березець) у верхів'ях Дністра і Західного Бугу, де виявлено характерні для слов'ян форми ліпної кераміки та способи житлобудівництва. На підставі цього підтримано твердження, що міграційні потоки слов'ян - носіїв празько-корчацьких старожитностей - проходили із верхів'їв Дністра і Західного Бугу у західному напрямі, а їх основою стали пізньочерняхівські пам'ятки цього регіону.

На підставі нових методик розглянуто екологічні ніші пшеворської, зарубинецької та липицької археологічних культур на території Північно-Західної України. Відмінні характеристики їх природних ніш дозволяють стверджувати, що в I ст. до н. е. - середині I ст. н. е. на зазначеній території могли мирно співіснувати декілька етнокультурних утворень.

Розглянуто низку публікацій 1986 - 2006 рр., де висвітлено історію Йосипівського скарбу арабських дирхемів VIII - IX ст. У науковий обіг уведено інформацію про досі невідому частину скарбу.

На засадах нових підходів висвітлено погляд на формування археологічної джерельної бази ранньосередньовічної доби (V - X ст.) в Українському Прикарпатті за останні 50 років. Проаналізовано стан і перспективи проведення різних видів пошукових польових робіт: обстежень, розвідок та стаціонарних досліджень.

Розглянуто історичну долю населення празько-корчацької культури, що залишилось на корінній території в Північному Прикарпатті. Простежено процеси переростання її в райковецьку культуру, інфільтрацію в райони пеньківського ареалу; зазначено, що в VII - VIII ст. інфільтраційні процеси на схід призвели до утворення волинцівської та роменської культур. Заперечено тезу про те, що волинцівську культуру започаткували вихідці з Самарського Поволжя - носії іменьківської культури.

Наведено результати дослідження городища в с. Підгородище на Перемишлянщині. Шляхом розвідкових робіт тут відкрито три житлові заглиблені споруди раннього середньовіччя, культовий вал, ритуальну площадку та частину скарбу гальштатської доби. Описано та інтерпретовано скарб срібних і бронзових прикрас, випадково виявлених місцевим жителем.

На підставі письмових джерел Києво-руського часу і, зокрема, "Слова о полку Ігоревім", проаналізовано різні версії щодо автентичності власне названого джерела та тих відомостей у ньому, де йдеться про харалужні мечі. Окремо розглянуто різні версії про їх походження.