Розглянуто розвиток та сучасний стан формування фахової мотивації у майбутніх педагогів професійного навчання до подальшої професійної діяльності. У дослідженні проаналізовано думки різних авторів щодо проблеми формування фахової мотивації в процесі професійного становлення особистості. Розкрито сутність понять "мотив", "мотивація" та "професійна мотивація". Фахова мотивація є важливим фактором конкурентоспроможності майбутніх фахівців на ринку праці. Формування фахової мотивації сприяє своєрідному поєднанню студентів із процесом та результатами навчання, безпосередньо впливає на їхній особистісний розвиток упродовж всього навчання у закладах вищої освіти та подальше професійне становлення через запуск механізму професійного самовизначення та саморозвитку. Авторки акцентують увагу на необхідності формування фахової мотивації майбутніх педагогів професійного навчання за допомогою використання методів мотивації педагогічної діяльності в процесі фахової підготовки студентів закладу вищої освіти. Проаналізовано методи формування пізнавального інтересу. Визначено, що сучасний стан формування фахової мотивації у майбутніх педагогів професійного навчання буде успішним при реалізації комплексу різних ефективних педагогічних умов, при формуванні фахової мотивації, формує у здобувачів освіти педагогічну компетентність, професійні уміння; сприяє підвищенню загального рівня фахових знань студентів, розвитку пізнавальних та вольових якостей; вчить здійснювати інформаційно-навчальну та експериментально-дослідницьку діяльність; спонукає до саморозвитку та самовдосконалення. Виділено, що кожна з виявлених педагогічних умов має свої внутрішні можливості, будучи переважно націленою на формування того чи іншого компоненту фахової мотивації у майбутніх педагогів професійного навчання. У той же час, кожна розглянута окремо умова не може повністю забезпечити ефективність формування досліджуваної проблеми. Тільки їх системна єдність дозволяє досягти найкращих результатів і становить комплекс педагогічних умов формування фахової мотивації у майбутніх педагогів професійного навчання в процесі фахової підготовки в закладах вищої освіти.

Зроблено спробу прослідкувати основні умови функціонування на теренах України наукових сільськогосподарських товариств протягом ХХ - початку ХХI ст., зокрема, визначити організаційну модель, структурну побудову та принципи діяльності зазначених громадських об'єднань учених. Встановлено, що вибудовування структури адміністративного керування радянською наукою відбувалося у двох напрямах: перший, - поступове нищення протягом 1920-х рр. громадсько-наукових організацій попереднього періоду; другий - цілеспрямована розбудова нової системи організації науки (створення мережі науково-дослідних інститутів та нових осередків "громадської активності", підконтрольних державі). З'ясовано, що з 1930-х рр. почали виникати нові форми громадських об'єднань учених - наукові товариства всесоюзного значення, які з часом створили розгалужену мережу самостійних республіканських товариств, що долучилися до виконання державних науково-технічних завдань. Більшість з таких товариств проіснували не лише до кінця 1980-х рр., а продовжили діяльність в якості самостійних громадських організацій, перереєструвавшись на початку 1990-х рр. в Міністерстві юстиції України, що свідчить про певну спадковість організаційних і наукових традицій товариств радянського та сучасного періодів. Актуалізовано інформацію про такі товариства радянського періоду, як: Українське науково-технічне товариство сільського господарства, Українське науково-технічне товариство лісової промисловості та лісового господарства, Українське товариство охорони природи та сприяння розвитку природних багатств, а також періоду незалежності - Українське товариство грунтознавців та агрохіміків, Українське товариство генетиків і селекціонерів ім. М. І. Вавилова, Українське фізіологічне товариство ім. П. Г. Костюка, Українське ботанічне товариство, Українське ентомологічне товариство, Товариство мікробіологів України ім. С. М. Виноградського, Українське товариство охорони природи, Українське товариство фізіологів рослин, Українське наукове товариство гербологів, Українське наукове товариство паразитологів, Наукове товариство істориків-аграрників.

Проаналізовано процес державотворення незалежної України крізь призму нормативно-правових документів прийнятих упродовж останніх тридцяти років. Розкрито особливості прийняття актів, які прискорили процес унезалежнення України від СРСР та сформували кістяк майбутньої державності; документів прийнятих у перші роки розбудови молодої держави, які ухвалювалися в процесі гострих суперечностей між різними гілками влади, зокрема Президентом і Верховною Радою України; нормативно-правових актів кінця 1990-х - перших десятиліть 2000-х рр., які чітко розкривають вплив фінансових, геополітичних та цивілізаційних чинників на прийняття відповідних документів. Окрему увагу приділено ролі Конституції України у процесі будівництва держави та іншим нормативним актам покликаним зміцнити самобутність українського народу, вирвавши її ідентичність з ідеологічних лещат Кремля. Показано, що попри наявну широку нормативну базу, багато документів носили суто декларативний характер, що мало вкрай негативні наслідки під кутом зору майбутніх державотворчих перспектив.

Проаналізовано особливості реалізації мовної політики радянською владою в Україні. Розглянуто одну з найзапекліших дискусій щодо теорії "боротьби двох культур", яка виникла на початку й обговорювалась впродовж 1920-х рр. та відобразилась на всьому культуротворчому процесі даного періоду. З'ясовано, що у 1930-ті рр. ті, хто хотів доступитися до сучасних знань та сучасної думки, мусили дедалі частіше вдаватися до російської мови. Хто ж дотримувався української, не тільки прирікав себе на приниження, а й, навіть, наражався на небезпеку бути проголошеним ворогом народу з усіма наступними наслідками. Після закінчення Другої світової війни знову посилився великодержавний вплив у процесі висвітлення та викладання історії, сталися зміни в ідеологічних формулюваннях, які позначилися на становищі української мови. На хвилі поміркованої десталінізації, спостерігалося деяке пом'якшення у мовній сфері. Проте вже наприкінці 1950-х рр. радянська влада продовжила примусовий курс русифікації, результатом якого стало різке обмеження використання української мови в економіці, суспільно-політичному житті, освіті, науці та культурі. Проти процесів русифікації населення України виступали українські науковці, педагоги, письменники, громадські діячі. Але влада вдавалася до різних заходів, щоб змусити населення користуватися російською мовою. Зменшувався тираж україномовних періодичних видань, книг, підручників. Скорочувалась кількість україномовних шкіл. Можна було навчатися в Україні і не вивчати української мови. В театрах, кінотеатрах та на телебаченні домінувала російська мова. Відчутна перевага національної мови спостерігалася лише в радіопередачах. Встановлено, що влада підступно втручалася в розвиток української мови, спрямовуючи зусилля на її штучне зближення з російською (так зване "злиття"), тобто етнокультурну асиміляцію. Агресивна русифікація в містах починалася з дитсадка. Значна частина українців змушена була навчатися в російських школах, а потім майже всі вступали до закладів вищої освіти з російською мовою навчання. Так, серед громадян України з дитинства формувався стереотип неповноцінності української мови. Вся система освіти закладала підвалини для широкомасштабної денаціоналізації підростаючого покоління.

Контакти населення скіфської доби, як осілого, так і кочового, із греками Північного Причорномор'я залишили корпус різноманітних знахідок, у тому числі й античних монет. Серед корпусу знахідок давньогрецьких монет на території Північно-Східної Кіровоградщини - межі Лісостепу та Степу, особливе місце належить раннім монетам давньогрецьких полісів Керченської протоки. Комплекс дрібних монет Пантікапею та Гермонаси кінця VI - початку V ст. до РХ, як і цілий корпус інших знахідок давньогрецьких монет, свідчать про економічні, зокрема торгові зв'язки населення Степової та Лісостепової зони скіфської доби з античним світом. Знахідка скарбу дрібних срібних монет Пантікапею та Гермонаси на межі Лісостепової зони поряд із іншими відомими одиничними знахідками монет Боспору в цьому регіоні вказують на використання цих дрібних срібних монет у торгівельних операціях представниками грецьких апойкій Північного Причорномор'я із населенням навколишніх територій у період скіфської доби.

Проведено історіографічний аналіз праць сучасних вітчизняних учених з проблеми становлення та розвитку банківського кредитування в Наддніпрянській Україні (друга половина XVIII - початок XX ст.). Увесь комплекс сучасних досліджень проблем становлення й розвитку банківського кредитування в Наддніпрянській Україні запропоновано поділити на два періоди: I. 1729 - 1860 рр. - дореформений період - від зародження банківської кредитної системи до 1860 р., коли будо створено Державний банк Російської імперії; II. 1860 - 1919 рр. - від заснування 31 травня 1860 р. Державного банку Російської імперії та подальшим проведенням реформи усієї імперської банківської системи до падіння російської монархії та руйнації її банківської системи. Останній було поділено за основними тематичними напрямками досліджень: комерційне кредитування Державним банком Російської імперії; іпотечне аграрне кредитування (в т. ч. товариствами взаємного поземельного кредиту, державними Дворянським та Селянським банками, акціонерними земельними банками тощо); комерційне кредитування акціонерними комерційними банками та міськими громадськими банками тощо. Акцентовано увагу на тому, що специфікою наукових досліджень у сфері економічної історії та соціально-економічної історії є застосування міждисциплінарних методів дослідження. У результаті історіографічного аналізу встановлено, що найбільш розробленим напрямком визначеної проблеми є дослідження іпотечного (аграрного) кредитування, тоді як комплексного дослідження розвитку комерційного банківського кредиту Наддніпрянщини не проводилося. Зазначено, що у процесі дослідження проблем становлення й розвитку кредитної системи Наддніпрянської України у будь-якому разі розглядалися питання функціонування банківської системи як тісно взаємопов'язаної орбіти досліджень. Це в комплексі дозволяє через механізм кредитування більш детально дослідити ефективність впливу банківської системи на різні сфери економіки українських земель (торгівлю, промисловість, сільське господарство, ремісництво тощо), а також дає можливість розглянути соціально-економічні аспекти підвищення добробуту та якості повсякденного життя населення, що є перспективними напрямками подальших досліджень.

Проаналізовано історичні закономірності зародження, фактори впливу, мотиви та основні форми реалізації протягом ХIХ - початку ХХ століття першими університетами Наддніпрянської України - вищими школами Харкова, Києва та Одеси - функції служіння суспільству. В ході дослідження було виявлено, що особливості започаткування взаємного впливу та перших ознак співпраці університетів Наддніпрянської України з місцевими громадами та тогочасним суспільством тісно пов'язані з процесом їх створення та з особливостями перших кроків функціонування відповідних закладів вищої освіти. Дослідження показало, що створення університетів у Харкові та Одесі диктувалося крім різного роду політико-економічними умовами яскраво вираженими бажаннями місцевих громад та адміністрацій, що були викликані стрімким соціально-економічним розвитком міст та усвідомленням необхідності забезпечення цього розвитку кваліфікованими освіченими кадрами. Рішення ж про створення університету в Києві мало виражений політико-ідеологічний характер і було прийняте після придушення Російською імперією національно-визвольного польського повстання для створення в західній частині імперії навчального закладу з метою протистояння польській освітній традиції. З'ясовано, що менеджмент кожного з трьох університетів Наддніпрянської України протягом досліджуваного періоду не виявляв ініціативи у формулюванні чи складанні текстів звернень до суспільства, які давали б пропозиції щодо співробітництва з місцевими громадами. Натомість функція служіння університетів суспільству успішно реалізовувалася завдяки приватній ініціативі професорсько-викладацького складу університетів Харкова, Києва та Одеси у таких формах: формування "професорського стилю життя", в основі якого лежав певний "корпоративний етнос"; організація актових промов для науковців університетів та місцевої громадськості; читання публічних загальнодоступних лекцій; організація наукових читань; залучення до проведення наукових курсів вчителів та жінок; участь у реформуванні шкільної освіти; написання підручників для гімназій, училищ та шкіл; організація природоохоронної, музейної та бібліотечної діяльності; видання наукових, науково-методичних та науково-популярних періодичних та продовжуваних видань; безпосередня участь у підготовці та проведенні соціально-економічних реформ.

Розглянуто питання використання історичного документу на ЗНО з історії України в контексті сучасних завдань освіти. На сучасному етапі розвитку України освітня політика держави спрямована на приведення її у відповідність до освітньої системи світового рівня і повинна бути орієнтована на отримання якісного результату в навчанні. Для отримання об'єктивних та достовірних даних про рівень навчальних досягнень учнів в Україні і проводять зовнішнє незалежне оцінювання, яке є неупередженим, оскільки його здійснюють незалежні від навчальних закладів інституції, застосовуючи стандартизовані тестові завдання. Значна увага приділяється формуванню змісту тестів з історії України. Тести складають таким чином, щоб визначити рівень знань учнів з предмету, сформованість умінь та навичок характеризувати, пояснювати, обгрунтовувати, знаходити причинно-наслідкові зв'язки. Залучення до аналізу історичних документів допоможе також сформувати в учнів історичну компетентність (хронологічну, просторову, логічну, аксіологічну, інформаційну). Це уміння орієнтуватися в історичному часі, розглядати суспільні явища в конкретно-історичних умовах, знаходити взаємозв'язки в розвитку соціуму, господарства, культури, релігії, розуміти множинність трактувань минулого та зіставляти різні його інтерпретації, ставити запитання та шукати відповіді, уміти пояснювати теоретичні поняття, характеризувати історичні постаті, критично оцінювати джерела, аналізувати розбіжності в позиціях авторів джерел, осмислювати зв'язки між історією і сучасним життям. Тексти історичних джерел, що пропонуються на ЗНО, мають бути адаптовані для їх розуміння учнями. Зміст документа повинен відповідати головним науковим критеріям, таким як історизм, об'єктивність, цілісність, альтернативність в думках, позиціях, поглядах авторів. Історичний документ повинен слугувати як засобом здобуття історичних знань учнями, допомагати вирішувати проблемні і творчі завдання, так і надавати інформацію про нові факти, події, явища, ілюструвати та конкретизувати теоретичний матеріал. Школярі повинні навчитися висловлювати власні думки відносно тверджень, відображених в документі, робити висновки наскільки документ об'єктивно відображає проблему, висунуту в ньому та відповідає історичним обставинам, що вивчаються. Слід зазначити, що найчастіше документи надають інформацію про історичні факти, а не історичний процес, тому учні для реконструкції історичної дійсності повинні залучати художню літературу, побутовий та біографічний матеріал, який містить характеристики історичних діячів. Через такий міжпредметний зв'язок учні здобувають можливість отримувати знання як з історії, літератури, правознавства так і інших предметів.

Актуальність теми дослідження спричинена пошуком магістральних шляхів розвитку сучасної історичної освіти. Сьогодні вимоги до процесу навчання, особливо в старших класах, потребують певної систематизації методичних прийомів роботи. Взаємодія вчителя та учнів в результаті використання різних засобів залучення та опрацювання історичних документів повинна бути спрямована на формування таких умінь та навичок, які б дозволили учням самостійно здобувати знання з різноманітних джерел та правильно використовувати їх у подальшій діяльності. Залучення до навчального процесу документів по темі територіально-адміністративного розвитку Київської губернії в кінці ХVIII - першій половині XIX ст., у сучасних умовах спричинена потребою розуміння учнями складних та неоднозначних процесів у різних сферах життя українського суспільства, які були породжені у досліджуваний нами період, коли Російська імперія активно проводила в українських губерніях, зокрема у правобережних, нещодавно приєднаних від Речі Посполитої, політику зросійщення та інкорпорації. Необхідність дослідження джерел по темі статті спричинена також потребою реформування системи сучасного державного управління, проведення реформи з децентралізації влади та організації ефективної виконавчої влади в Україні на всіх рівнях. Важливу роль у цьому напрямі покликаний відіграти людський фактор, оскільки в сучасних державних установах трапляються випадки непрофесіоналізму та зловживання службовим становищем. У зв'язку з цим слід переглянути законодавче регулювання адміністративного, судового апаратів, професійні й моральні засади діяльності державних службовців. У процесі реформування варто звернутися як до власних традицій, так і до європейського досвіду.

Зроблено спробу узагальнити теоретичні основи досліджень міграційних процесів у розвідках радянських дослідників другої половини ХХ ст. Визначено, що поняття "міграція населення" має багато визначень. З'ясовано, що причиною різноманітності трактувань даного терміну є наукова спеціалізація конкретного дослідника, адже дослідженням міграції населення займалися фахівці з різних наук. Встановлено, що напрацювання за даного напрямку проводили дослідники з таких наук, як географія, економіка, соціологія, демографія. З'ясовано, що розвідки зазначеного періоду умовно поділяються на три періоди. Перший період - це період відновлення, коли після сталінських часів було знято заборону на дослідження, і характеризується початком формування теоретичної бази за допомогою набутого досвіду у 1920 - 1930-х рр. Другий період (1960 - 1970-ті рр.) стосується емпіричних методів шляхом спостережень, щоб на основі отриманих даних покращити теоретичну основу майбутніх досліджень. Третій період (1970 - 1990-ті рр.) - час формування окремої науки "міграціології" та узагальнення в ній усього набутого практичного досвіду. Виокремлено, що період відновлення досліджень з області міграції припадає на кінець 1950-х рр. Початок поновлення вивчення міграційних процесів відбувається у Сибірському відділенні АН СРСР. Визначено чому саме Сибір став базою для практичних розвідок в області міграції. Зазначено низку науковців, які займалися формуванням теоретичної, а згодом і практичної бази досліджень. Описано сферу їх інтересів у цій царині. Визначено вклад, який зробили науковці задля формування єдиного теоретичного апарату, що потім трансформувався у окрему науку. З'ясовано, що вчені у своїх розвідках спираються лише на радянський досвід і формування теоретичної основи досліджень відбувається в ізоляції від міжнародного досвіду з даної галузі. Зауважено і про математичні спроби опису міграційних процесів на основі статистичних даних. Визначено мету досліджень з даної проблеми, адже вивчення міграції дозволяло ефективніше розробляти державну політику міграції населення, а також покращити промислову та містобудівну політику.

Досліджено проблему розвитку архівної справи в період Української революції 1917 - 1920 рр. Розкрито політику уряду Центральної Ради спрямовану на підготовку стандарту архівної справи, визначення специфіки обліку, опису та зберігання архівних документів, відкриття перших науково-дослідних і навчальних закладів. Проаналізовано роль Бібліотечно-архівного відділу при департаменті мистецтв Генерального секретаріату в освітніх справах на чолі з відомим істориком О. Грушевським, Державного військово-історичного архіву під керівництвом Я. Ждановича. Висвітлено діяльність уряду гетьмана П. Скоропадського, яка полягала у реалізації проекту архівної реформи започаткованої Архівно-бібліотечним відділом під керівництвом історика та архівіста В. Модзалевського. Реформа проголошувала державну власність на архівні документи та утворення Центральної установи архівної системи - Національного архіву Української держави, де б зберігалися документи загальнодержавного характеру. Для зберігання документів губернських інституцій планувалося створення губернських архівів. Розкрито внесок відомих діячів архівної справи О. Грушевського, В. Модзалевського у розбудову Української держави, збереження її культурних цінностей. Простежено становлення гетьмана П. Скоропадського як діяча архівної справи, його прагнення зберегти не лише архіви родинного фонду Скоропадських, але і діловодство військових частин, адже гетьман добре усвідомлював значення архівних документів для історії держави та самовизначення її громадян. Уряд Директорії тримав в полі зору діяльність архівних установ. Для збереження архівних матеріалів Полтавський губернський комітет по охороні пам'яток старовини, мистецтва і природи видав більше 100 "охоронних листів", які стосувалися збереження музейних колекцій та підтримки діячів літератури і мистецтва. Незважаючи на складні умови в яких розвивалася архівна справа в добу Української революції (1917 - 1920 рр.) було досягнуто значних успіхів у збереженні архівних документів як важливого джерела для вивчення історії Української держави. Значний внесок у архівне будівництво зробили відомі архівні діячі доби Української революції (1017 - 1920 рр.): В. Л. Модзалевський, О. С. Грушевський, В. В. Міяковський, О. І. Баранович, Л. Ю. Биковський, П. В. Клименко та ін.

Формування національного інформаційного простору в новітніх умовах масового поширення інформаційно-комунікаційних технологій, де нерідко присутня неперевірена або неправдива інформація, неможливе без розвитку такої традиційної його форми як документальні видання. Методологія дослідження грунтується на стратегіях порівняння, типології, принципах історизму, соціального підходу. В основу логіки викладу матеріалу покладено проблемно-історичний принцип, що дозволяє в хронологічній послідовності розкрити основні теми і напрямки опублікованих збірників документів. Наукова новизна розвідок пов'язана з тим, що питання аналізу місця й ролі документальних видань у формуванні інформаційного простору досі не стало предметом спеціального дослідження. Наданий узагальнений аналіз виконання документальними збірниками інформаційної, соціальної та культурної функцій при найбільш узагальнюючій функції документів взагалі, що полягає у їх здатності зберігати і передавати (поширювати) інформацію у часі та просторі. Показується, що обсяг документальних матеріалів, виданих після Другої світової війни досить об'ємний і створив в інформаційному просторі України тематичні блоки з дуже широкою хронологією. Відзначений вагомий внесок до формування науково обгрунтованого інформаційного простору документальних збірників, підготовлених в регіонах з початку нашого століття, присвячених зокрема темам, що отримали свій розвиток в часи незалежності. Можна констатувати, що історики й архівісти загалом справляються з завданням показу об'єктивної картини історичних подій. Разом з тим, стан національного інформаційного простору має значні резерви для підготовки документальних видань, які б відповідали назрілим інформаційним запитам населення.

Розглянуто актуальну проблему підготовки майбутніх фахівців професійної освіти в умовах дистанційного навчання із використанням альтернативних технологій навчання та урізноманітнення форм організації освітнього процесу засобами інформаційних технологій. Обгрунтовано можливості застосування соціальних мереж та доцільність їх використання при організації індивідуальної освітньої траєкторії майбутніх педагогів професійної освіти. Розкрито сутність понять "формальна", "неформальна", "інформальна" освіта. Теоретично обгрунтовано значення неформальної освіти при застосуванні дистанційної форми навчання в ЗВО. Визначено характерні ознаки компонентів безперервної освіти та доцільність їх використання при організації індивідуальної освітньої траєкторії майбутнього педагога професійного навчання. Встановлено, що неформальна освіта забезпечує надання освітніх послуг через застосування академій, онлайн курсів, соціальних мереж. Охарактеризовано особливості використання соціальних мереж в умовах онлайн навчання. Встановлено, що використання соціальних мереж в освіті - це додаткова можливість організовувати самостійну роботу студентів у позаудиторний час та набуття ними здатності розв'язувати складні спеціалізовані завдання у майбутній професійній діяльності. Встановлено, що популярність соціальних мереж надає можливість викладачам використовувати їх в освітньому процесі при підготовці майбутніх фахівців. Авторами обгрунтовано переваги організації освітнього процесу із застосуванням альтернативних форм навчання при дистанційному навчанні задля вирішення освітніх завдань. Представлено педагогічні умови навчання із використанням соціальних мереж в освітньому процесі при професійній підготовці майбутніх педагогів професійного навчання. З'ясовано, що в освітньому процесі доцільно акцентувати увагу на застосуванні соціальної мережі, яка є нетрадиційною освітньою технологією, розширюється й оновлюється в системі запровадження дистанційної освіти. Встановлено, що доречно використовувати соціальні мережі як інструмент неформальної освіти при підготовці педагогів професійного навчання для здобуття нових знань і практичного досвіду, для мотивації та натхнення, для розширення саморозвитку та самореалізації.

Процес введення документів НАФ України до наукового обігу (доступу), як відомо, має дві складові: фізичний доступ до первинних документів та доступ до інформації про первинний документ та його зміст. Останнє передбачає отримання необхідної довідкової інформації через документи вторинного рівня. Документальні архівні інформаційні системи мають забезпечувати інтелектуальний доступ до інформації, тобто реалізовувати другу складову доступу до первинної інформації. У сучасних умовах розвитку цифрових технологій цифровізація всіх процесів архівної справи та діловодства є першочерговим пріоритетом роботи Державної архівної служби України. Сучасні дослідження проблем документальних архівних інформаційних систем тісно пов'язані з розвитком вивчення "інформаційного суспільства", зокрема "мережевого". Проведений аналіз інформативності передачі вторинної інформації НАФ України з проблем історії повсякденності мешканців Київщини в ХIХ - на початку ХХ ст. електронними засобами та її доступності на офіційних сайтах трьох державних архівних установах: Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Державного архіву Київської області та Державного архіву міста Києва засвідчив, що сайти указаних архівних установ дають дослідникам доступну і досить повну вторинну інформацію з досліджуваної нами проблеми. У той же час, нині первинні документи НАФ України, на жаль, ще не представлені електронними засобами і з ними необхідно працювати безпосередньо в самій архівній установі.

Досліджено сутність поняття "інформаційна компетентність" та його місце у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців за спеціальностями 015 "Професійна освіта", 029 "Інформаційна, бібліотечна та архівна справа". Проаналізувавши праці вітчизняних та зарубіжних науковців, з'ясовано, що під інформаційною компетентністю розуміють сукупність компетенцій, які дозволяють ефективно користуватись інформаційними технологіями у роботі з інформацією як у друкованій формі, так і в електронній. Підкреслено, що важливим чинником формування інформаційно-комунікативної компетентності та забезпечення успішності професійної діяльності майбутнього фахівця є сформована інформаційна культура особистості, яка включає культуру знання оптимальних способів поведінки зі знаками, даними, інформацією, знання механізмів вдосконалення технічних засобів виробництва, зберігання й передачі інформації, вміння працювати з нею та поширювати. Досліджено компоненти інформаційної компетентності з точки зору американських науковців та вітчизняних. В ході дослідження з'ясовано, що вони в цілому мають спільні характеристики. Так американські вчені вбачають складовими інформаційної компетентності: інструментальну, ресурсну, соціально-структурну, дослідницьку та публікаційну грамотність. Вітчизняними науковцями виокремлюються такі складові: інформаційна, комп'ютерно-технологічна та процесуально-діяльнісна компонента. Проаналізовано Стандарти вищої освіти України за спеціальностями 015 "Професійна освіта" та 029 "Інформаційна, бібліотечна та архівна справа" першого (бакалаврського) рівня та визначено їх особливості. З'ясовано, що в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців важливе місце займає блок комп'ютерних дисциплін та дисциплін інформаційно-комунікативного циклу. Також доцільно використовувати в освітньому процесі професійно орієнтовані завдання, в ході виконання яких студент не тільки оволодіває новими вміннями і навичками з дисципліни, а й набуває професійних компетенцій, необхідних в подальшій професійній діяльності.

Висвітлено проблему створення та застосування оригінального механізму каталогізації цифрових інформаційних ресурсів ISO 15836: 2003: "Інформація та документація. Набір елементів метаданих Дублінське ядро". На сьогодні існують десятки наборів метаданих, що призначаються для опису ресурсів якоїсь певної галузі чи тематики або мають більш загальний характер. У лютому 2000 р. Європейський комітет із стандартизації CEN започаткував множину метаданих Дублінське ядро (Dublin Core metadata Initiative - DCMI), який використовується для загальносистемного опису електронних інформаційних ресурсів. По суті - це формат опису фактично будь-яких ресурсів у мережі "Інтернет". Мета розробників полягала в тому, щоб запропонувати набір метаданих, який могли б використовувати для опису електронних інформаційних ресурсів співробітники установ різних галузей: бібліотек, музеїв, архівів, органів державної влади, місцевого самоврядування тощо. Можна виділити наступні етапи створення та розвитку міжнародного стандарту метаданих Дублінське ядро: середина - кінець 90-х рр. ХХ ст. (1995 - 1999 рр.) - визначення набору елементів Дублінського ядра, створення схеми "The Dublin Core Metadata Element Set (DCMES)"; - 2000 - 2003 рр. - затвердження набору елементів Дублінського ядра у якості державних стандартів та міжнародного стандарту ISO 15836:2003; - 2003 р. - до сьогодні - розвиток можливостей Дублінського ядра (розробка ширшого набору словників, технічних специфікацій тощо), закріплених у документах ISO 15836:2009, ISO 15836:2009/COR 1:2009, ISO 15836-1:2017, ISO 15836-2:2019. Безперечно, стандарт Дублінського ядра продовжить свій розвиток з огляду на потреби установ-користувачів, які мають власну специфіку і потребують розробки відповідного інструментарію для адекватного опису своїх електронних, насамперед веб, ресурсів. Висвітлено міжнародний та національний досвід використання метаданих Дублінського ядра для опису електронних ресурсів бібліотек, музеїв, архівів. Найширше використання стандарт Дублінського ядра знайшов саме в діяльності бібліотечних установ. Його застосування розглянуто на прикладі публічної бібліотеки Квінсленду (Австралія), бібліотеки університету Альберти (Канада), Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. І. Чижевського (Україна) тощо. Стандарт успішно використовується для опису окремих електронних ресурсів, електронних колекцій, у проєктах зі створення електронних бібліотек, дозволяє вирішувати проблему інформаційно-технологічної сумісності в кооперативних проєктах створення електронних ресурсів, у тому числі світових. Значно меншою мірою відображено досвід використання метаданих Дублінського ядра для опису електронних ресурсів архівів і музеїв. Представлено результати реалізації ініціативи CIMI з оцінки стандарту метаданих Дублінського ядра для пошуку ресурсів музейної інформації, а також Quinkan Matchbox Project (Австралія), у ході якого було апробовано кваліфікований набір метаданих Дублінського ядра 2005.

Проаналізовано становлення та розвиток світової та національної стандартизації України. Етапами розвитку світової стандартизації є: природний розвиток стандартизації, який бере свій початок із зародження мови, писемності, мір і ваг і тривав до кінця ХIХ ст.; етап зародження стандартизації (кінець ХIХ - початок ХХ ст.); розвиток національних систем стандартизації; міжнародна співпраця в галузі стандартизації почалося в другій половині ХХ ст. і супроводжується створенням та діяльністю Міжнародної організації зі стандартизації (ISO); високий рівень стандартизації передбачав зростання стандартизації інформаційних технологій світового рівня (з 1990 р.). Розкрито основне призначення Міжнародної організації зі стандартизації ISO та Міжнародної електротехнічної комісії MEK (нині IEC), пріоритети їх розвитку. Простежено особливості розбудови національної стандартизації незалежної України, яка активізувалася із прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.93 р. № 46-93. Становлення Національної стандартизації України відбувалося в контексті світових тенденцій, але мало свої особливості пов'язані з періодом переходу до індустріального суспільства, який супроводжувався економічною нестабільністю. Виокремлено органи державної служби стандартизації України: Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України); Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт), Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекцію України), "Український науково-навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості (ДП "УкрНДНЦ"), ДНДІ "Система", Український науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (УкрЦСМ), технічні комітети, які здійснюють реалізацію державної політики в сфері стандартизації, єдності вимірювань, сертифікації та державного контролю, представляють інтереси України в міжнародних організаціях. Правове технічне регулювання стандартизації та сертифікації в Україні закріплено в Законах України: "Про стандартизацію і сертифікацію" (1993 р.), "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" (1993 р.), "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" (1993 р.). "Про стандартизацію" (2001), "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" (2005); декретах та постановах Уряду України: "Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" (1993), "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог Директив Європейського Союзу, санітарні, екологічні, ветеринарні, фінансові норми та міжнародні та європейські стандарти" (1997), "Державна програма стандартизації на 2006-2010 роки" (2006 р.), "Питання Ради стандартизації та технічного регулювання" (2006 р.), а також указах Президента України: "Про вдосконалення державного контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення" (1999 р.) та ін.

У сучасному сьогоденні одним з пріоритетних напрямків реформування освіти в Україні є забезпечення у кожному закладі вищої освіти відповідних умов для навчання і виховання психічно та фізично здорової соціальної особистості. Проте, на жаль, культура здорового способу життя, лише, останні роки набуває актуальності. Вітчизняні заклади вищої освіти приділяли недостатньо уваги, а в більшості випадків взагалі не приймали до розгляду належну кількість кредитів на викладання дисциплін для формування здорового способу життя сучасної молоді вищої школи. У зв'язку із цим студентська молодь мало приділяла часу фізичному загартовуванню, фізичній активності. Також більшість здобувачів вищої освіти не дбають про своє соціально-психічне здоров'я. Виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок та засад здорового способу життя, зміцнення фізичного та психічного здоров'я сучасних здобувачів вищої освіти та молоді зокрема є одним із пріоритетів українського суспільства та освіти зокрема. З огляду на це, зумовлюється необхідність внесення істотних змін в існуючу систему формування здорового способу життя майбутніх педагогів професійного навчання у закладах вищої освіти (ЗВО). Концептуальні положення щодо формування здорового способу життя підростаючого покоління відображено в Конституції України (2010), "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (2014), "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" (2012), Національній стратегії розвитку освіти України на період до 2021 року (2013), Стратегії сталого розвитку "Україна - 2020" (2015), у Статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я (1946, 2005). Проаналізовано літературні джерела вітчизняних науковців щодо формування здорового способу життя здобувачів вищої освіти та до визначення понять "здоровий спосіб життя". Визначено найважливіші соціальні та психологічні чинники щодо формування здорового способу життя студентської молоді в сучасних умовах. Виявлено та охарактеризовано соціально-психологічні чинників щодо ставлення здобувачів вищої освіти факультету технологічної і математичної освіти Університету Григорія Сковороди в Переяславі до здоров'я та формування здорового способу життя. Визначено, шляхом анкетування (анкета розроблена авторками наукового дослідження) культуру здоров'я майбутніх педагогів професійного навчання на факультеті технологічної та математичної освіти Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Акцентовано увагу, на важливість педагогічних умов соціально-психологічних чинників які мають свої внутрішні можливості, будучи націленими на формування здорового способу життя у майбутніх педагогів професійного навчання. Лише системне поєднання комплексів педагогічних умов дозволяє досягти найкращих результатів і становлять формування здорового способу життя у майбутніх педагогів професійного навчання.

Розглянуто найважливіші проблеми книговидання в Україні ХIХ ст. з точки зору інформаційно-комунікаційного підходу. Поширення книгодрукування наука визначає як другу інформаційну революцію. Це докорінно змінило суспільство, сприяючи його швидкому розвитку. В умовах переходу України до інформаційного суспільства актуалізується завдання переосмислення історичних процесів, пов'язаних з інформатизацією, для узагальнення накопиченого досвіду. Мета дослідження - висвітлення особливостей книговидання в Україні ХIХ ст. через призму інформаційно-комунікаційного підходу. Завдання - показати специфіку першого та другого етапів розвитку книгодрукування та аналіз його ролі у формуванні інформаційно-комунікаційного простору суспільства. У XIX столітті українське книговидання отримало свій подальший розвиток. Однак на заваді йому в Україні стала колоніальна політика Російської імперії, яка прагнула проводити асиміляторську політику щодо українського народу та його мови. Валуєвський та Емський укази спричинили низку довготривалих негативних наслідків як для українського народу, так і для царського уряду. Українське книговидання виявило свою об'єднуючу інформаційно-комунікаційну властивість. Заборона розповсюдження та видання книг у царській Росії гальмувала поступ України, але це сприяло активізації видань у Західній Україні та за кордоном. Крім того, в Росії продовжувався розвиток друкарства, яким досить добре користувалася прогресивна інтелігенція. Книжкова комунікація створила інформаційний простір, який наблизив єдність України, перетворення українців на європейську націю, прискорив серйозні суспільно-політичні зміни. Царська Росія своїми заборонами сприяла консолідації свідомого українства та створенню широкого руху опору антиукраїнській політиці, що вилилося у визвольні змагання.

Розглянуто актуальну проблему розвитку комунікативних умінь у майбутніх фахівців професійної освіти із використанням медіаосвітніх технологій навчання та урізноманітнення форм організації освітнього процесу засобами традиційних та інноваційних медіаосвітніх технологій. Обгрунтовано можливості застосування медіаосвітніх технологій та доцільність їх використання при розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти. Розкрито сутність понять "уміння", "комунікативні уміння", "комунікативна компетентність". Теоретично обгрунтовано можливості медіаосвітніх технологій та доцільність їх використання у розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти. Визначено специфіку підготовки майбутніх ф ахівців зі спеціальності 015 "Професійна освіта (Охорона праці)" відповідно до Стандартів вищої освіти України. Охарактеризовано особливості використання медіаосвітніх технологій в умовах сьогодення та переваги їх застосування при розвитку комунікативних умінь. Встановлено, що використання медіаосвітніх технологій при фаховій підготовці до майбутньої професійної діяльності - це додаткова можливість для здобувачів вищої освіти до розв'язання складних задач у широких або мультидисциплінарних контекстах у майбутній професійній діяльності. Встановлено, що популярність медіаосвітніх технологій надає можливість викладачам використовувати їх в освітньому процесі. Авторами обгрунтовано переваги організації освітнього процесу із застосуванням медіаосвітніх технологій у розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти. Розроблено модель методичного забезпечення системи розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти із застосуванням медіаосвітніх технологій. Виділено ті медіаосвітні технології, які доцільно використовувати в освітньому процесі при підготовці здобувачів вищої освіти до професійної діяльності. Виокремлено педагогічні умови навчання із застосуванням медіаосвітніх технологій в освітньому процесі для розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти. З'ясовано, що реалізація педагогічних умов потребує застосування моделі методичного забезпечення системи розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти й методики використання медіаосвітніх технологій у професійній підготовці майбутніх фахівців професійної освіти Встановлено, що доречно використовувати медаосвітні технології при підготовці фахівців професійного навчання для здобуття комунікативних компетентностей, нових знань та практичного досвіду, для мотивації та натхнення, для розширення саморозвитку та самореалізації.