Розвідка продовжує цикл статей про перехідні дієслова конкретної фізичної дії, зафіксовані в українських пам'ятках XVI - першої половини XVII ст. У мові досліджуваних текстів виявлено та проаналізовано імпліцитно перехідні дієслова КФД, для яких характерна відсутність об'єкта дії без зміни семантики.

Досліджено наголос у поліських назвах населених пунктів. Проаналізовано акцентно-фонетичні, акцентно-інтонаційні та акцентно-морфемні особливості, виявлено систему акцентуаційних моделей ойконімів Полісся. Встановлено специфіку системи наголошення цих онімів.

Запропоновано фрагмент етимологізації архаїчного гідронімікону Чернігівсько-Сумського Полісся - давньозаселеного українського ареалу, зокрема здійснено структурно-семантичний аналіз гідронімів Брак, Дива, Знобівка, Знори, Ірпа, Клюс.

Проаналізовано випадки варіативного вживання поліськими писарями фонетичних, морфологічних та лексичних елементів, з'ясовано причини такого мовного паралелізму.

Проаналізовано діалектні особливості відомих на сьогодні рукописних списків (Погодінський, Типографський, Троїцький, Академічний) Паренесиса Єфрема Сирина XIII - XIV ст. Виявлені лінгвальні риси досліджуваних текстів дозволяють висновувати про існування давніх міграційних потоків з Південно-Заходної Русі на Північно-Західну.

На матеріалі документів Брацлавського воєводства 1566 - 1606 рр. проведено лексико-семантичний аналіз загальних географічних назв, що позначають поняття "природні багатства, угіддя".

Розглянуто мікротопоніми Любомльського району Волинської області, похідні від географічних термінів.

Проаналізовано різні підходи до потрактування літературно-писемної мови білорусів та українців у XIV - XVIII ст. Заперечено висновки тих мовознавців, які вважають, що поліська мовна стихія лягла в основу офіційної мови у Великому Князівстві Литовському.

Розглянуто гунгаризми в староукраїнських пам'ятках XIV - XVII ст., зафіксовані в словнику староукраїнської мови XIV - XV ст. та словнику української мови XVI - першої половини XVII ст. Указано на те, що частина гунгаризмів потрапила до української мови безпосередньо, а частина - посередництвом польської мови, а саме старопольських говорів. Загальновідомо, що територія сучасної Закарпатської області (колишньої Підкарпатської Русі) довгий час входила до складу Угорського Королівства, пізніше Австро-Угорської монархії. Тому лексика пам'ятки XVI ст. "Нягівські повчання на Євангелія", написаної на території сучасного Закарпаття, містить значну кількість слів-гунгаризмів. Невідомий автор "Нягівських повчань" узяв за основу тогочасну розмовну мову. Частина гунгаризмів не вийшла з ужитку і до сьогодні, вона належить до активного прошарку лексики мешканців регіону, які перебувають у безпосередніх контактах з представниками угорської національності.

Розглянуто паралельне функціонування фонетичних і cловотвірних варіантів власних особових імен, прізвищевих назв, ойконімів у писемних пам'ятках XVI - XVII ст. Ці варіанти переважно стосувалися однієї і тієї ж особи або одного об'єкта. В алфавітному порядку надано низку прикладів таких варіантів (з контекстом і паспортизацією), почерпнутих із різних пам'яток, які репрезентують різні регіони України.

На матеріалі автографів охарактеризовано мовні особливості та визначено подільські діалектні риси, що виявляються в оповіданнях "Ялинка" і "Харитя" М. Коцюбинського. Встановлено, що мова оповідань хоча й унормована, проте не позбавлена й діалектних рис, зокрема фонетичних і граматичних: і в мові автора, і в мові персонажів трапляється чимало слів, характерних для подільського говору.

Проаналізовано роль елементів поліського походження в мові перекладів М. Лукаша. На прикладах, відібраних з перекладів М. Лукаша, показано специфіку функціонування цих одиниць у перекладних текстах.

Проаналізовано ойконіми Жильжа, Соломир, Ратне.

Проаналізовано засоби і способи творення жіночих неофіційних іменувань, уживаних у сімейно-родовій антропонімії Західного Полісся. Представлено найпоширеніші способи деривації жіночих родинних назв, їх функції у розмовно-побутовій комунікації поліщуків. Виявлено словотвірні моделі з різним ступенем продуктивності, репрезентовано їх фонетичне оформлення у західнополіських говірках, а також надано кількісний розподіл неофіційних жіночих антроподериватів.

Розглянуто західнополіські назви коника польового. Визначено усі можливі принципи номінації кожного ентоніма. Проведено паралелі зі слов'янськими назвами, зафіксованими Й. Дзендзелівським. На власному матеріалі виділено п'ять мотиваційних груп.

Проаналізовано сучасні прізвища Горохівщини, утворені від назв фізичних ознак та психічних властивостей людини, визначено лексеми, які взяли участь у їх формуванні.

На базі палеографічного та лінгвістичного аналізу зразків рукописного письма Климентія Зіновієва зроблено припущення про ймовірне місце навчання автора.

Проаналізовано мікротопоніми Західного Поділля, співвідносні з мікротопонімами Чернігівсько-Сумського Полісся. Для системного порівняння мікротопонімів виділено одинадцять лексико-семантичних груп.

Звернуто увагу на використання запозичених слів у північноукраїнських текстах XVI - XVII ст. залежно від соціальної диференціації мовців; проаналізовано іншомовні лексеми, які вказують на соціальне становище людей у суспільстві, їх титулування.

На матеріалі картотек українських історичних словників (ХIV - XV, XVI - першої половини XVII ст., проф. Є. Тимченка) проведено лексико-семантичний аналіз загальних назв, що позначають поняття "група зірок".