Проаналізовано процес розвитку академічної історичної науки в річищі "викриття буржуазно-націоналістичної фальсифікації" при висвітленні минулого українського народу. Досліджено завдання та етапи "лібералізації" історичної науки за часів керування О. К. Касименком Інституту історії України АН УРСР.

Розглянуто питання теорії та методології історії селянства, праці, присвячені процесу формування, інституціоналізації наукової школи істориків-аграрників у Черкасах.

Розкрито події дитинства і юності всесвітньо відомого кооператора Миколи Васильовича Левитського. Показано формування поглядів діяча та вибір ним свого життєвого шляху.

Розглянуто ставлення офіційної влади, громадськості України та Росії до проблеми відзначення 300-ліття подій політичної історії 1708 - 1709 рр. Окрім того, надано огляд питань, в яких думка української й російської спільнот не узгоджуються. Наголошено на надмірній політизації цих явищ.

На підставі архівних матеріалів досліджено процес появи дворянського роду Білокопитових на землях колишньої смілянської власності кн. Г. О. Потьомкіна. Зроблено висновок, що утвердження російських аристократів на цих територіях залежало від володіння помістям і сфери особистої зайнятості в регіоні.

Проаналізовано публікації "Українського історичного журналу" радянської доби на предмет використання та оцінок робіт білоруських (спорадично-українських) істориків другої половини XIX - першої половини XX ст. В основі підходу автора лежить виявлення, класифікація і наукова критика текстів дописувачів зазначеного часопису через розрізнення радянського та національного поглядів на місце білоруської (української) історичної думки вказаного періоду у дослідженні різних історичних питань.

Здійснено аналіз сучасних публікацій, зокрема й із історіографії, присвячених висвітленню проблем теорії і практики наукових шкіл в цілому та історичних зокрема.

Проаналізовано проблематику досліджень з історії Київської Русі, представлених на сторінках журналу "Україна". Висвітлено основні дискусійні питання вивчення цієї епохи авторами часопису. З'ясовано внесок оприлюднених в "Україні" публікацій у розробку давньоруської проблематики тогочасною історичною наукою.

Проаналізовано перші роки хрущовської "відлиги" у контексті відновлення законності та правопорядку, реформування суду, юстиції і прокуратури в СРСР (1953 - 1955). Приділено увагу подальшому впливу КПРС на ці органи - виробленню противаг та зміні їхніх повноважень.

Висвітлено питання використання у литовську добу міської громадської власності у Черкасах і Каневі (орні землі, промислові угіддя, корчми) та спроби місцевої влади підпорядкувати їх під свій контроль.

Розглянуто фактично існуючі в роки Другої світової війни департаменти - органи управління польського цивільного підпілля. Звернено увагу на рівень організаційного розвитку, масштаби діяльності, розміри фінансування підпільної адміністрації в кожній окремо взятій галузі.

Проаналізовано погляди польських істориків міжвоєнного періоду на проблеми походження українського козацтва. Досліджено перебіг дискусії між польськими істориками щодо нових поглядів на козацьку проблематику в історії Польщі.

У контексті творення ранньомодерної національної держави показано зусилля гетьмана Івана Мазепи та його соратників із числа козацької старшини, спрямовані на розвиток духовно-культурного життя України-Гетьманщини.

Розглянуто основні віхи державотворення періоду визвольних змагань 1917 - 1921 рр. через призму процесів діловодства українських урядів; визначено магістральні напрямки та пріоритети Центральної Ради УНР, Гетьманату П. Скоропадського, Директорії в царині державотворення та їх документальне відображення на початку ХХ ст.

На широкій історіографічній основі проаналізовано процес виникнення й загострення боснійсько-герцеговинської проблеми в міжнародних відносинах середини ХIХ - початку ХХ ст., а також основний зміст і наслідки Боснійської кризи. Ця криза постала через суперництво Росії, Австро-Угорщини, Сербії та інших держав, які намагалися використати анексію для забезпечення власних інтересів.

Узагальнено основні етапи і напрямки діяльності Міжнародної організації допомоги борцям революції в 20-х рр. ХХ ст. в Україні. Доведено, що ця ідеологічна структура виконувала функцію утвердження революційних більшовицьких ідей у світовому масштабі.

Вивчено маловідомі аспекти внутрішньої політики Особливої наради. На підставі опрацювання раніше невідомих історичних джерел проаналізовано структуру та форми діяльності в українському селі агітаційно-пропагандистської установи при Особливій нараді - Освагу.

Висвітлено проблему етнічних конфліктів у контексті глобалізації сучасної цивілізації. На основі проведеного аналізу стверджується, що однією з головних загроз безпеки і стабільності є зростання етнополітичної напруженості й тісно пов'язаної з нею терористичної активності у світовому масштабі.

Виокремлено характерні риси колгоспного господарювання у Дрогобицькій, Львівській, Станіславській та Тернопільській областях УРСР у 1944 - 1950 рр.; розкрито особливості підготовки до колективізації та зростання кількості колективних господарств у регіоні; подано оцінку ефективності діяльності колгоспів у західноукраїнському селі у післявоєнний період.

Обгрунтовано ідею ширшого, ніж вважалося раніше, впливу умов Великого Степового Кордону на культуру українського етносу. Зокрема, наголошено на джерелах формування такої ментальної риси українців як "розколотість" етнічної ідентичності. Зроблено висновок, що й після сходження козацтва з історичної арени вона "продовжувала діяти" і ця обставина багато в чому визначила подальшу історичну долю української спільноти.