Розглянуто історичні аспекти виникнення, розвитку та формування сучасних проблем наукового напряму "Геохімія техногенезу". Цей напрям вивчає сукупність хімічних і технічних процесів, спричинених діяльністю людства, які призводять до перерозподілу хімічних елементів на планеті. Він виник на основі сучасної геохімії В. І. Вернадського, що вивчає процеси формування хімічного складу земної кори, розвиненої в працях О. Є. Ферсмана. Розвиток науково-технічної революції, що призвів до формування нової геологічної сили - Людини, - зумовив істотний перерозподіл хімічних елементів у земній корі внаслідок антропогенної діяльності. Зона техногенезу сягає нижньої границі біосфери в земній корі. Техногенна емісія окремих хімічних елементів (Pb, Se) більш як у 100 разів перевищує їхню природну емісію. Обсяги речовини земної кори, залученої в процеси техногенезу, на порядок перевищують осадонакопичення у фанерозої, що призведе до порушення термодинамічної квазірівноваги, сформованої протягом 4,5 млрд років. Особливої актуальності цей напрям набув у другій половині XX ст. унаслідок внесення у біосферу низки нових речовин, які не існують в природі. Сучасні проблеми геохімії техногенезу знаходяться в полі дослідження глобального антропогенного циклу "енергія - відходи". У широкому сенсі відходи - це все, що є результатом нашої діяльності з виробництва енергії та її використання. Їх надходження у біосферу втричі перевищує темпи осадонакопичення у фанерозої. Головні шляхи подолання антагонізму між техно- та біосферою полягають у глобальному впровадженні замкненого виробничого циклу та доведення вже накопичених відходів до стану, який вписується у природні біогеохімічні цикли. Базовим принципом поводження з відходами повинна стати перспективна придатність їх використання майбутніми поколіннями на відповідному етапі розвитку науково-технічної революції. Головним пріоритетом наукових досліджень повинна стати екологічна стабілізація біосфери.

Проведено аналіз сучасних публікацій, у т.ч. авторських, присвячених дослідженню процесів формування нанорозмірних мінеральних фаз на поверхні розділу бентонітового буферу, мінеральний склад якого містить переважно монтморилоніт (70 - 90 мас. %), і сталевого контейнеру в умовах геологічного сховища радіоактивних відходів. Розглянуто зміни фізико-хімічних умов, мінералогічних, геомеханічних і гідравлічних властивостей бентоніту під час експлуатації та закриття геологічного сховища, що можуть призвести до зниження ізолюючих властивостей буфера. Уваги потребує аналіз процесів, які відбуватимуться на межі розділу бентонітового буферу та сталевого контейнера. Показано, що формування на поверхні сталі зародкових структур Green Rust і феригідриту та їх фазові перетворення на сорбційноактивні фази оксигідроксидів та оксидів феруму може стати додатковим механізмом фіксації мобільних форм радіонуклідів і переведення їх в менш мобільний і токсичний стан шляхом відновлення. У разі контакту насиченого грунтовими водами бентонітового буферу з поверхнею сталі мінералогічні зміни бентоніту спрямовані на процеси сапонітизації та бейделітизації. В той час, як сапонітизація не є критичною для ізолювальних властивостей буферу внаслідок здатності сапоніту до набухання, а часткове або повне утворення бейделіту суттєво погіршує ізоляційні властивості буферу. Одним із головних процесів, який може стати критичним для ізоляційних властивостей бентоніту, є ілітизація монтморилоніту, швидкість якої залежить від температури, хімічного складу водного середовища (значення рН і концентрації лужних катіонів, особливо, K+), ступеня насиченості бентоніту водою та співвідношення дисперсної фази та дисперсійного середовища. В той час, як прогнозна оцінка свідчить про неможливість ілітизації буфера внаслідок недостатньої температури на поверхні бентоніту, використання сторонніх будівельних матеріалів, зокрема, цементів, може зсунути рівновагу та призвести до перетворення бентоніту на іліт. Підкреслено необхідність проведення комплексних експериментальних досліджень, які нададуть змогу спрогнозувати довгострокову стабільність бентонітового буфера в умовах існування геологічного сховища з урахуванням мінералого-геохімічних процесів, викликаних корозією сталевого контейнера.

Рассмотрены особенности геологического строения и геодинамического развития Белоцерковско-Одесской межблоковой зоны Украинского щита. Установлена возможная связь торий-уранового оруденения с конкретными дислокационными структурами и петрологическими процессами. Даны некоторые поисковые критерии торий-уранового оруденения.

Видобуток вугілля призводить до змін оточувального ландшафту за рахунок нагромадження гірничих мас. Шахтні породи в териконах схильні до самозагоряння, що призводить до хімічного забруднення атмосфери продуктами горіння. Розглянуто види порушень навколишнього середовища, їх причини (зокрема, викиди отруйних речовин промисловими підприємствами регіону, викиди парникових газів і твердих часточок (сажа) з димарів, випаровування летких отруйних речовин із відстійників, пилове забруднення - здування отруйних речовин із золо-, шлако- та шламовідвалів, териконів, забруднення атмосферного повітря викидами від стаціонарних і пересувних джерел - золою від теплоелектростанцій, формальдегідами, діоксидом азоту та ін., транскордонне перенесення забруднювальних речовин повітрям у прикордонних областях, тощо) та наслідки, що зумовлюють забруднення атмосферного повітря. Встановлено основні проблеми охорони атмосферного повітря, до яких належать виявлення фактичних викидів шкідливих речовин в атмосферу за технологічними циклами, об'єктами шахтного комплексу і вугільними підприємствами у цілому, проведення їх кількісної і якісної оцінки. Проаналізовано та графічно проілюстровано дані щодо забруднення атмосферного повітря вугільними підприємствами України за 2018 р. Як природоохоронні заходи щодо атмосферного повітря запропоновано та передбачається: проведення робіт із гасіння породних відвалів, що горять; застосування екологічно чистих і безпечних технологій формування нових породних відвалів; виконання профілактичних робіт із запобігання самозаймання відвалів; оснащення організованих джерел викидів новими газоочисними установками, аспіраційними системами, золоуловлювачами, електрофільтрами; реконструкція котлоагрегатів котелень тощо.

Індекс рубрикатора НБУВ: Л293 + Л362.092.207

Рубрики:

Адсорбенти. Засоби для очищення води

Шифр НБУВ: Ж72342 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено результати дослідження дисперсного, хімічного складу та морфометрично-мінералогічних особливостей пилу золи винесення Трипільської ТЕС. Проаналізовано аналітичні дані щодо вмісту суспендованих часточок в атмосферному повітрі в межах зони впливу ТЕС (10 км). Дослідним матеріалом слугував пил, відібраний із повітря та поверхні листя рослин щириці (Amaranthus). У ході дослідження встановлено, що суспендовані часточки, є недиференційованими за складом, є переважно дрібнодисперсними (менше 10 мкм) фракції силікатів (алюмосилікатів), кристалів сірки (сульфідів, сульфатів), оксидів цирконію з включеннями міді, натрію, калію, кальцію, магнію, сірки, хлору, поодинокими включеннями фосфору та фтору. Форма пилових часточок переважно є конгломератоподібною з налипанням дрібних часточок різної форми - від ідеально сферичної до уламкової з гострими краями. Вміст діоксиду кремнію у хімічному складі пилу сягає 70 - 20 %. Наявність цирконію та "реактивного кремнезему" у складі досліджуваного пилу підтверджує його переважно техногенний генезис. Адже "реактивний кремнезем" може утворюватися лише внаслідок високотемпературної обробки кварцових часток. Кварцові аерозольні часточки, утворені під час згоряння вугілля, активно взаємодіють з газами, кислотами, важкими металами з утворенням "кварцових мікроконтейнерів", що переносять токсичні речовини. Потрапляючи в організм людини, часточки кварцу приносять на своїй поверхні сполуки, які є сильними токсинами, канцерогенами та мутагенами. А гострі уламки кристалів кварцу викликають механічні пошкодження тканин організму. Пил золи винесення Трипільської ТЕС є істотною екологічною небезпекою для населення та рослинності 10-км зони. Інгаляція пилу людиною викликає розвиток захворювань дихальних шляхів, а саме: фіброзу, гранульоми, силікозу. Осадження пилу золи винесення на поверхні листя призводить до всихання рослини. Оскільки біологічно активний кремній у складі пилу призводить до утворення у тканинах листя кальцій-силікатних мікросталагмітів, які перекривають продихи.

Проведено сопоставление Дибровского уран-торий-редкоземельного (УТРЗ) рудопроявления Украинского щита (северное Приазовье) по ряду критериев (структурно-тектонических, формационных, стратиграфических, геохронологических, литологических, минералого-петрографических, геохимических) с известными похожими объектами Украинского щита (Николо-Козельское месторождение, Северо-Терсянское рудопроявление и др.); сделан вывод об их принципиальном генетическом сходстве. Указанные месторождения и рудопроявления локализованы в породах формации метаморфизованных конгломератов, гравелитов и песчаников и принадлежат к единому стратиграфическому уровню - основанию палеопротерозойского протоплатформенного чехла. Получены новые минералого-геохимические данные, подтверждающие исходно осадочный (россыпной) генезис торий-редкоземельных концентраций Дибровского рудопроявления. Генезис урановых концентраций в рудах остается дискуссионным - он связан с влиянием как осадочных синдиагенетических, так и наложенных эпигенетических, метаморфических, ультраметаморфических, метасоматических процессов, проявленных на месторождении, роль которых в рудообразовании еще предстоит оценить. Конкретизированы основные поисковые критерии комплексного УТРЗ оруденения дибровского (николо-козельского) типа: первостепенными в числе локальных поисковых критериев являются замковые части синклиналей и участки с повышенной мощностью кластогенных преджелезорудных свит нижнескелеватского стратиграфического уровня. Благоприятным фактором является близкое расположение массивов микроклиновых монацитоносных гранитов архейского возраста, служивших областью выветривания и источником кластогенного материала. Намечен перечень перспективных структур в пределах восточной части Украинского щита.

Обгрунтовано науковий підхід щодо створення превентивних засобів пожежогасіння лісових горючих матеріалів шляхом іммобілізації на поверхні нітрогенфосфоровмісної катіонної полімерної поверхнево-активною речовини полігексаметиленгуаніду (ПГМГ), що одночасно має властивості четвертинної амонійної солі та поліелектроліту і відноситься до малотоксичних речовин IV класу небезпеки. Показано, що фіксація солей ПГМГ на поверхні лісових горючих матеріалів є можливою за рахунок хімічної взаємодії (разом із фізичною) між речовиною та деревиною. Встановлено, що взаємодія похідних ПГМГ із горючими компонентами лісових екосистем, зокрема деревиною та органами дерев, відбувається за рахунок утворення багатоцентрових водневих зв'язків між гідроксильними групами (переважно целюлози) поверхні та аміногрупами полімеру, внаслідок чого солі ПГМГ достатньо міцно адсорбуються на поверхні лісових горючих матеріалів, що є підставою для отримання стійкого вогнезахисного покриття. Внаслідок іммобілізації на поверхні лісових горючих матеріалів утворюється полімерний інгібуючий шар, що підтверджено методами термічного аналізу та ІЧ-спектроскопії з Фур'є перетворенням. Розроблено вогнегасні композиції, на основі солей ПГМГ, які після висихання на поверхні целюлозовмісних матеріалів утворюють водостійкі полімерні плівки з високими характеристиками міцності та пролонгованим біоцидним ефектом, що обумовлено наявністю гуанідинових груп, які об'єднані в загальний полімерний ланцюг. Випробування вогнезахисної ефективності запропонованих композицій зменшують лінійну швидкість поширення полум'я майже у 3 - 4 рази в порівнянні з необробленими зразками лісових горючих матеріалів. Вперше запропропоновано використання розроблених вогнезахисних композицій, на основі солей ПГМГ, для прокладання профілактичних загороджувальних смуг у найбільш пожежонебезпечних напрямках (періодах) і опорних смуг під час локалізації лісових пожеж і для проведення профілактичних заходів із метою захисту лісових насаджень від шкідників.

Індекс рубрикатора НБУВ: И41,32

Рубрики:

Збагачення корисних копалин

Шифр НБУВ: Ж72342 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На основании обобщения литературных и картографических материалов, включая данные космических съемок, уточнены особенности пространственного положения, сегментации и тектонической позиции глобального трансевроазиатского пояса дислокаций и планетарной трещиноватости - линеамента Карпинского (ЛК). Описываемая геоморфоструктура является неотъемлемой составной частью закономерно пространственно ориентированного древнего регматогенного разломного каркаса Евразии, образованного на ранних этапах формирования жесткой земной коры под влиянием космических ротационных факторов. Линеамент на разных своих участках состоит из различных морфотектонических геоструктурных элементов (линейных грабенов, валообразных поднятий, складчатых прогибов и орогенов, шовных зон и др.). Он рассекает и разобщает очень разные по своему типу и рангу блоки земной коры (древние и молодые платформы, щиты, зоны мезо-кайнозойской эпиплатформенной орогении, складчатые коллизионные зоны), являясь при этом единой трансконтинентальной сквозной структурой. Сопряжение этих разнородных элементов в составе одного пояса концентрации глубинных разломов контролируется долгоживущей квазистационарной упорядоченной планетарной регматической разломной сетью, ее северо-западной диагональной системой. ЛК разделяется в продольном направлении на две части наиболее крупного ранга - северо-западную палеорифтогенную (Припятский грабен - Туаркырская складчатая зона) и юго-восточную коллизионно-сдвигово-орогенную (Центральный Мангышлак - Южный Тянь-Шань), которые различаются между собой по структурному рисунку разломов и преобладающему динамическому режиму формирования.

Розглянуто питання оптимізації процесу та інтерпретації інформації, отриманої під час радіологічних вимірювань компонентів навколишнього середовища, на прикладі обробки даних досліджень, проведених на території Новокостянтинівського родовища урану та однойменної шахти. Аналітичне опрацювання масивів фактичних даних супроводжується їх просторовим відображенням за допомогою засобів комп'ютерного картування. Ефективність такого відображення залежить від надійності вибору критеріїв, за якими будуються просторові поля розподілу виміряних показників. Запропоновано підходи до просторовоговідображення результатів конкретних радіоекологічних моніторингових досліджень, які протягом трьох років виконуються Інститутом геохімії навколишнього середовища Національної академії наук України. З використанням фактичних даних, отриманих під час польових вишукувань, показано метод ранжування рядів виміряних показників, в основу якого покладено урахування апаратурної похибки приладу при виконанні того чи іншого інструментального вимірювання. Метод обробки інформації проілюстровано результатами побудови карт просторового розподілу виміряних показників щільності потоку (ексхалації) радону з грунту, отриманих під час останніх за часом польових робіт. На картах виділено поля розподілу "фонових" та аномально високих виміряних показників. Останні локалізовані у місці дислокації видобувних потужностей шахти. Простежено наявність аномальних зон у місцях залягання геологічних розломних структур і ймовірних зон розущільнення осадової товщі. Наведені результати просторового відображення порівняно з аналогічними результатами картування фактичних даних попереднього року досліджень і результатами картування іншого показника радіологічних вимірювань - потужності еквівалентної дози гамма-випромінювання у навколишньому середовищі. Отримані результати показують, що описаний метод може бути застосований для надійного виділення аномальних зон розподілу виміряних показників радіоактивності та їх просторового відображення. Картування аномальних зон може бути використане при оцінюванні радіоекологічної ситуації на радіаційно забруднених територіях, зокрема - родовищах урану, а також, як опосередкований пошуковий критерій дистанційних досліджень. Наведено стислу геологічну характеристику Новокостянтинівського родовища урану, показано його геологічний план і розрізи.

Індекс рубрикатора НБУВ: Л364.211

Шифр НБУВ: Ж72342 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Приведены результаты минералого-петрографического, электронно-микроскопического, изотопного и рентгеноструктурного изучения палеопротерозойских высокоуглеродистых шунгитоподобных пород (ШПП) Млынковского участка (Правобережный район Криворожско-Кременчугской структурно-формационной зоны). Установлено их принципиальное структурно-вещественное и генетическое сходство со стратифицированными метаморфизованными глинисто-кремнистыми шунгитоносными породами Карелии. Характерной особенностью ШПП Млынковского участка, выделяющей их среди прочих метаморфизованных осадков раннего докембрия Украинского щита, является крайне низкая степень метаморфизма, соответствующая цеолитовой фации. Об этом свидетельствуют слабая раскристаллизация кремнистого (опал-халцедонового) матрикса (ОХМ) пород и присутствие в породах цеолитов и углеродистого вещества, не достигшего стадии графитации. Обнаружение таких слабометаморфизованных пород в раннем докембрии представляет исключительный интерес для реконструкции первичных условий седиментации. В породах выявлены многочисленные биогенные образования (микрофоссилии), наиболее близкие (но не идентичные) по своим морфологическим признакам к цианобактериям рода Lyngbiopsis ambigolaevis sp. nov. семейства Oscillatoriacea. Тонкозернистый углерод-ОХМ пород и присутствие в них микрофоссилий указывает на биогенно-хемогенную природу вещества. Несмотря на некоторые различия геологических условий нахождения и обстановок осадконакопления, сходство углеродистых пород Млынковского участка с шунгитовыми породами Карелии по многим параметрам, в том числе по характерной тесной ассоциации тонкозернистого кремнистого и углеродистого вещества как результата кристаллизации и полимеризации первично-гомогенного гелевого осадка - органо-силикатного комплекса, свидетельствует о том, что шунгиты Карелии явление не уникальное. Это служит указанием на возможность выявления в Украине новых проявлений ШПП в существенно иных, не типичных для месторождений Карелии, геологических ситуациях. Подчеркнута необходимость систематических исследований различных групп углеродсодержащих пород Украинского щита с параллельной разработкой способов их рационального использования.

Запропоновано сучасний концептуальний підхід до вивчення еколого-гідрогеологічної трансформації якісного складу питних підземних вод бучацько-канівського водоносного комплексу центральної частини Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну у поточних природно-техногенних умовах. Проведено раціональне комплексування показників, які характеризують геологічні, еколого-гідрогеологічні та неотектонічні умови даної території. На базі цього встановлено та досліджено природні та техногенні чинники погіршення якості вод цільового комплексу на сучасному етапі. Виявлено просторово-часові закономірності змін хімічного складу досліджуваних вод протягом періоду активного комплексного техногенного впливу на геологічне середовище регіону (1960 - 2015 рр.). Встановлено основні елементи-забруднювачі цих вод, із розподілом їх на глибинні та поверхневі за генезисом. Визначено елементи-індикатори, що характеризують трансформацію якісного складу підземних вод. Простежено динаміку до збільшення їх вмісту у процесі довгострокової експлуатації на близько 20 потужних міських водозаборах території досліджень. На базі даного підходу розроблено заходи для стабілізації хімічного складу вод на водозаборах у межах даної території, що експлуатують бучацько-канівський водоносний комплекс. Обгрунтовано методичний підхід до прогнозування змін екологічного стану підземних вод під впливом встановлених еколого-гідрогеологічних чинників. Запропоновано заходи екологічно безпечного використання підземних вод на стратегічно важливих водозаборах у межах регіону. Надано рекомендації як для діючих, так і для перспективних водозаборів.

На території розвитку платформних фанерозойських утворень в Україні відомі численні родовища, рудовиявлення та мінеральні аномалії урану. Згідно з умовами їх формування, виділено металогенічні епохи та проведено структурно-металогенічне районування території. Встановлено, що утворення фанерозойського платформного чохла супроводжувалося накопиченням і перерозподілом у ньому урану в кілька етапів, які характеризувалися участю в рудоутворенні як екзо-, так і ендогенних процесів. Провідну роль у формуванні уранових рудних родовищ у фанерозойських осадових формаціях відіграють епігенетичні процеси. Загальний принцип екзогенного уранового рудоутворення - сполученість рудного процесу зі стадіями літогенезу порід, що їх містять. Для кожного генетичного типу уранових родовищ в осадових товщах характерна специфічна епігенетична мінералого-геохімічна зональність. Уранове зруденіння завжди приурочене до конкретної зони і взагалі є частиною цієї зональності, яка є типоморфною ознакою та головним пошуковим критерієм. У формуванні полігенних родовищ і рудопроявів урану кімерійської епохи брали участь висхідні низькотемпературні або термальні вуглекисло-вуглеводневі хлоридні розчини глибинного (метаморфічного або метагенетичного) походження, які до кінця рудоутворення розбавлялися підземними метеорними водами. Доно-Дніпровська структурно-металогенічна зона характеризується наявністю екзогенних родовищ урану пластово-інфільтраційного підкласу та полігенних ексфільтраційших родовищ. На території цієї зони відомі торій-уранові, урановугільні та уранобітумні родовища в фанерозойських платформних утвореннях. Уранове зруденіння супроводжується концентраціями (нерідко рудними) інших металів.

Ступінь міграційної активності в навколишньому середовищі техногенних радіоактивних речовин визначається біогеохімічними особливостями ландшафту. На підставі цього твердження наведено геохімічну концепцію моніторингу навколишнього середовища, зокрема, його складової частини - радіаційного моніторингу. Оскільки основним шляхом вторинної міграції за межі радіаційно забруднених територій, зокрема, Чорнобильської зони відчуження є водний шлях, головним об'єктом підсумкової радіоекологічної оцінки такої території повинен виступати водозбірний басейн із його індивідуальним набором ландшафтних ознак, які власне й визначають відмінності у водному винесенні радіонуклідів у межах однієї кліматичної зони. Водозбірний басейн є ідеальним об'єктом, що надає можливість відійти від проблем дискретних оцінок, пов'язаних із нерівномірністю забруднення. Сформульовано 12 принципів радіаційного моніторингу, що включають обгрунтування переліку контрольованих (I рівень) та оцінюваних і прогнозних показників II - III рівня, кінцевою метою використання яких є визначення бар'єрної стійкості водозборів у межах впливу радіаційно небезпечних об'єктів. Бар'єрна стійкість інтегрально об'єднує та відображає результат дії всіх конкуруючих процесів (акумуляції, сорбції, десорбції, розчинення, конвективного перенесення тощо), які відбуваються в ланцюгах: грунт - грунтоутворювальні породи - підземні води; грунт - водомісткі породи - грунтові води - поверхневі води; грунт - поверхневі води; повітря - грунт - рослини і т.п. Запропоновано вважати, що ланцюжки з одним основним донором і одним акцептором є простими, а системи, в яких оцінюється комплексна бар'єрна стійкість за сумарною бар'єрною функцією кількох складових (окремі з них можуть бути донорами й акцепторами одночасно) - складними. Оскільки інтегральним показником ступеню забруднення басейну та його бар'єрних здатностей є величина винесення радіонукліду (Бк/рік) в гирлі основного водотоку, за головні моніторингові показники бар'єрної стійкості водозбору та захищеності його водної системи запропоновано прийняти частку та модуль водного винесення радіонукліду і характер їх змін у часі.

Детонационная стойкость (ДС) бензинов оценивается октановыми числами (ОЧ), которые определяются на специальных моторных установках. Методы определения ОЧ стандартизованы и используются при паспортизации бензинов, в арбитражных и других случаях. Однако они трудоемки и дороги. Поэтому для исследовательских целей создано большое количество экспресс-методов, основанных на определении физических параметров бензина, коррелирующих с их ДС. До недавнего времени эти методы использовались достаточно широко и давали неплохие результаты, однако многокомпонентность состава современных бензинов затрудняет их применение. Кроме того, эффект от введения в бензины антидетонационных присадок (АДП) при этом часто остается незамеченным. Описаны принцип и метод оценки ДС бензинов на основании изучения процессов их предпламенных превращений. Разработан реактор, в котором созданы условия, необходимые для возникновения реакции холоднопламенного окисления, и с его помощью проведен ряд исследований наиболее распространенных на сегодня АДП. Разработан экспериментальный образец прибора ОК-2М для определения ДС автомобильных бензинов, приведена его структурная схема и описан принцип работы. Определены зависимости ДС бензинов от температуры и времени реакций их холоднопламенного окисления. В качестве примера приведены в графическом виде зависимости температуры в реакторе от времени, прошедшего с момента впрыска пробы, полученные для бензинов с разными значениями ОЧ моторных и ОЧ исследовательских. Приведены экспериментальные данные и технические возможности разработанного способа и устройства для оценки ДС товарных бензинов. Определены методики распределения ДС топлив по параметрам реакции окисления углеводородов. Полученные результаты подтверждены исследованиями с помощью арбитражных методов. В отличие от других экспресс-методов, описанный метод позволяет оценить детонационные свойства топлив, изготовленных с применением антидетонаторов.

Обгрунтовано використання екологічно прийнятних водних вогнегасних (ВВГР) і вогнезахисних речовин гуанідинового ряду для гасіння лісових пожеж, зокрема на радіоактивно забруднених територіях, та мінімізації радіаційних наслідків. Маючи властивості поліелектроліту, молекули полімеру витягуються вздовж потоку водної фази вогнегасної суміші, зменшуючи опір під час руху води. Макромолекули полігексаметиленгуанідину (ПГМГ) орієнтуються паралельно внутрішній поверхні труб, завдяки чому знижується інтенсивність турбулентних пульсацій у пристінному шарі, зменшується турбулентність потоків, знижуються гідравлічні втрати, що сприяє збільшенню напору та відстані подачі рідини. Експериментально встановлено, що у порівнянні з водою, при використанні водних розчинів полімеру за концентрації 3 - 5 %, збільшується дальність подачі ВВГР до 50 % із використанням вогнегасника ВВШ-9, а тривалість гасіння модельного вогнища 1А зменшується в 3 - 4 рази. Запропоновано спосіб гасіння лісової пожежі (зокрема на радіоактивно забруднених територіях), що включає в себе використання ВВГР на основі полімерної поверхнево-активної речовини ПГМГ. Спосіб призначено для гасіння кромки пожежі з одночасним прокладанням перед фронтом пожежі загороджувальних смуг шляхом оброблення розчином на основі солей ПГМГ. Встановлено, що використання запропонованого способу гасіння лісової пожежі надає можливість істотно скоротити тривалість гасіння пожежі завдяки вогнегасним властивостям гідродинамічно активних полімерів гуанідинового ряду з одночасним утворенням на обробленій поверхні лісових горючих матеріалів полімерного ізолюючого шару, продукти термодеструкції якого виконують функцію інгібіторів горіння. Застосування вогнегасних і вогнезахисних речовин гуанідинового ряду сприяє запобіганню вітровій міграції радіоактивних аерозолів унаслідок зменшення пилоутворення за рахунок злипання та коагуляції часточок радіоактивного пилу сприяє його седиментації. Показано перспективність використання запропонованого способу гасіння лісової пожежі для зменшення дозових навантажень особового складу пожежних підрозділів і з метою запобігання лісовим пожежам і мінімізації економічних, екологічних і соціальних наслідків від них.

Індекс рубрикатора НБУВ: Л362.092.207

Шифр НБУВ: Ж72342 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто форми знаходження елементів-супутників урану, якими можуть бути як особисті концентратори, так і звичайні породоутворювальні мінерали. До перших відносяться самородні метали - золото, вісмут, свинець; сульфіди Cu, Zn, Pb, Ni, Co; монацит (Th), циркон (Zr, Th). Прикладами другої групи мінералів є польові шпати з рубідієм, стронцієм, свинцем; егірин, рібекит, сфен із ванадієм. Елементи-супутники розглянуто за такою системою: радіоактивні, сидерофільні, халькофільні, рідкісні та рідкісноземельні елементи, а також елементи-мінералізатори в межах досліджених альбітитових родовищ урану. Серед форм знаходження урану у системах альбітитових родовищ виділено 4. Це власне уранові мінерали; високо радіоактивні акцесорні мінерали; уран, розсіяний у породо- та рудоутворювальних мінералах; уран, мобілізований (сорбований) вторинними мінералами. Найбільш висока рухливість металів фіксується в області підземних і поверхневих вод, а також у грунтах і верхніх частинах кори вивітрювання. З радіоактивних металів найбільша рухливість притаманна урану (найбільш широкі вторинні ореоли), радій концентрується ближче до первинних уранових руд, відносно стабільним є торій, пов'язаний із монацитом. З урахуванням геолого-геохімічних характеристик альбітитових родовищ, а також ландшафтно-геохімічних особливостей Інгульського мегаблоку (взаємоперехід лісостепової та степової зон), регіон здається дуже перспективним для формування молодих поверхневих концентрацій урану та елементів-супутників (Ni, Co, Zn, V, Cu, Mo, Pb). Всі описані складові рудної маси родовищ є альбітитовою формацією, крім безпосередньо уранових мінералів, є відходами промислової розробки, які були (і будуть) складовані. По суті це подрібнений мінеральний концентрат, збагачений ураном та описаними домішками і поміщений в умови гіпергенних процесів, сприятливих для окислювання та розкладання. Прогнозованим є виніс металів (у більшості випадків отруйних) атмосферними водами в сучасну гідромережу, подальшу їх міграцію у систему підземних вод, поступове проникнення у грунти та біологічні об'єкти.