Досліджено особливості прояву міфотворчих процесів у сучасній білоруській фантастичній літературі. Об'єктом наукового вивчення обрано оповідання А. Бичковського, А. Наварича, Ю. Нератка. Твори названих авторів проаналізовано в контексті рецепції мотивів та образів слов'янської міфології.

Охарактеризовано багатоплановість концепту світу в польськомовній поезії Данила Братковського, визначено його основну роль у структурному та змістовому наповненні збірки "Swiat po czesci przeyzrzany". Проаналізовано іманентні та трансцендентні мотиви символу світу, акцентовано на його авторській конкретизації за допомогою локальних образів й алюзій. На прикладі концепту світу скласифіковано основні елементи концепту та визначено шляхи його модифікації в бароковій поезії українсько-польського порубіжжя.

На матеріалі оповідань "Висновок", "Покійник" та нарису "М. М. Коцюбинський" розглянуто одну з характерних особливостей світосприйняття і творчої індивідуальності Максима Горького - гуманіста, людини, що сповідує ідеї цілісності слов'янства, єдиної планетарної культури, самоцінність і красу людського життя як унікального явища у світі природи.

Простежено явища лексичної асиметрії в україномовній версії книги Ч. Мілоша "Piesek przydrozny", охарактеризовано відповідники до образних мовних структур оригіналу. Відзначено особливості співвідношень на рівні синтаксису та ритмічної організації фрази.

Проаналізовано повість Григора Лужницького "Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері" як творче осмислення письменником реальних історичних матеріалів у поєднанні з художнім домислом та вимислом. Досліджено композиційну структуру повісті та враховано символіку чисел. Охарактеризовано біблійні ремінісценції твору, містичні елементи. Указано на поєднання сакрального і профанного в образних характеристиках Андрея Шептицького та його матері. Розглянуто категорії релігійності й патріотизму, які функціонують як нероздільні.

Розглянуто компаративне дослідження модифікацій ментальності, що є невід'ємною ознакою кризи ідентичності в українському суспільстві. Здійснено аналіз типологічних збігів модифікацій ментальності на змістовому та функціональному рівні творів, визначено основні типологічні риси і причини таких модифікацій, інтенційну спрямованість окресленої проблеми.

Показано, як історичні метафори функціонують в есеях трьох польських письменників: Мілоша, Герберта та Загаєвського. У кожного з них метафори відходять від розмовної риторики й загальновживаних топосів, є оригінальними й багатозначними. Для Мілоша історія є частиною спільної пам'яті - може обтяжувати, а може бути позитивною спадщиною. Відтак метафори в Мілоша часто окреслюють наш зв'язок з минулим: "коріння", "якір", "успадкування". Герберт трактує історію з більшим песимізмом: на відміну від Мілоша, бачить у ній поневолювача - називає його "в'язнем минулого". Загаєвський значно молодший від Мілоша й Герберта, тому відмінність його історичного досвіду закономірна. Наприклад, він пише про історію, як про вовну, а отже про матеріал, який беремо до рук і можемо формувати.

Охарактеризовано чеський період у творчості поета початку ХХ ст. Марини Іванівни Цвєтаєвої. Описано історію перебування російського поета в еміграції, проаналізовано політичне, культурне й літературне життя зазначених років, яке надає змогу простежити втілення життєвих подій у творчий доробок М. Цвєтаєвої. На прикладі віршів "Прага", "Празький лицар" виділено ключові аспекти образу Праги у світосприйнятті М. Цвєтаєвої, зокрема показано, що поет створює образ лицаря-захисника, який оберігає "ріку - днів".

Проаналізовано щоденникові записи П. Куліша під час його перебування в Петербурзі (1946 - 1947 рр.) під опікою відомого поета і критика П. О. Плетньова, який сприяв уходженню Куліша в літературне середовище столиці. На основі записів щоденника як важливого автобіографічного джерела простежено генезу творчих пошуків автора вказаного періоду, з іншого боку - представлено літературну атмосферу Петербурга пушкінського часу, наповнену живими дискусіями й розмовами, у яких звучали імена Гнєдича, Дельвiга, Жуковського, Пушкіна, Рилєєва та ін. Відзначено позитивний вплив спілкування Куліша з російськими культурними діячами доби.

Розглянуто творчість Є. Івановського (1813 - 1903), видатного мемуариста польськомовної літератури Правобережної України XIX ст., у контексті романтичного й позитивістського художніх напрямів; охарактеризовано й узагальнено способи організації та композиції його творів, особливості інтерпретації історичного минулого, показано основні поетичні особливості мемуаристики письменника.

Актуалізовано сучасну проблематику теоретичного та історико-літературного осягнення феномену масової літератури. Компаративістський аспект зумовлює звернення до досліджень українських, російських і північноамериканських науковців. Акцентовано на неконструктивності дихотомії "висока - масова" література, потребі й перспективі її подолання. Увагу зосереджено на історії осмислення масової культури та літератури у науковому континуумі Сполучених Штатів Америки та значущості досліджень професора Д. Рейнольдса.

Проаналізовано особливості авторського розуміння свободи творчості та їх взаємозв'язок із проблемою місця письменника у ХХ ст. Увагу приділено реалізації цього поняття в публіцистиці письменників. Визначено спільні та відмінні риси трактування Джорджем Орвеллом та Іваном Багряним авторської свободи й чинників її обмеження.

Досліджено проблему компіляції в літописах Київської Русі. Цей процес тлумачать як закономірний для середніх віків спосіб інтертекстуальності. Виявлено запозичення в літописі, розкрито їх мету та особливості сприйняття автором "чужого" тексту. Найавторитетнішим літературним джерелом того періоду було Святе Письмо. Середньовічній компіляції притаманна зорієнтованість на свідомість реципієнта, який, будучи людиною свого часу, впізнавав скомпільований пасаж та виявляв його мету.

Розглянуто специфіку творчості перекладача поезії, яка виявляється в пошуку адекватних лексичних відповідників для точної передачі змісту оригіналу. Здійснено порівняльний аналіз деяких поезій Тараса Шевченка й Івана Франка та їх польських інтерпретацій. Показано наявність подібних лексичних елементів у споріднених слов'янських мовах, які надають можливість у деяких випадках створення дослівних перекладів. Висвітлено труднощі відтворення історичного контексту та індивідуальних властивостей оригінального тексту.

З'ясовано особливості оприявлення юнгіанських архетипів у художніх творах. Увагу зосереджено на романі Любка Дереша "Трохи пітьми", який має форму аудіоплівкового запису сеансу психологічної монодрами. У романі чітко оявнено два архетипні стани (Персона і Самість), а також основні юнгіанські архетипи (Велика Матір, Мудрий Старий, Вічна Дитина, Тінь, Аніма).

Розкрито передумови вживання суб'єктної форми ліричного розповідача в "Нових співомовках" І. Франка. Проаналізовано жанрову специфіку віршів, акцентовано на використанні в них прийому жанрової іронії та парадоксальності висловлювань. Увиразнено позицію ліричного розповідача, його причетність до національної історії.

Розглянуто специфіку стильової концепції Ігоря Костецького. Враховано не тільки ідеї формалістів та представників радянського діалектико-естетичного підходу до проблеми стилю, а й інші праці. Охарактеризовано погляди Ігоря Костецького на модернізм, а також суть його теорії т. зв. національно-органічного стилю в зіставленні з відповідними ідеями Юрія Шевельова.

Розглянуто характерну особливість ранніх романів В. Винниченка - змалювання непересічних характерів українських інтелігентів зламу століть та проблеми їх буттєвої парадигми. На прикладах із романів "Чесність з собою", "Рівновага", "Заповіт батьків", "Хочу!" і "Записки Кирпатого Мефістофеля" проаналізовано онтологію екзистенціалів нудьги і тривоги та їх внутрішньої взаємодії. На основі цього змодельовано тип "нудьгуючого інтелігента" в літературному дискурсі українського модернізму.

Розглянуто важливе, але майже не досліджене в науці питання, пов'язане з історією виникнення давніх церковних канонів на честь святих Кирила і Мефодія, а також із церковним шануванням рівноапостольних братів серед давніх слов'ян. Розглянуто з літературознавчих і лінгвістичних позицій зразки гімнографічної творчості - давні канони святим Кирилу і Мефодію, які датуються XII - початком XIII ст. На основі аналізу цього літургійного й текстологічного матеріалу, використовуючи археографічні прийоми та порівняльно-історичний метод, послідовно досліджено зміст древніх церковних канонів та розібрано їх текст, порівняно його з древніми житіями святих Кирила і Мефодія, зроблено висновок, що тексти канонів святим Кирилу і Мефодію за Синодним списком мають сліди глибокої старовини (кінець IX - початок X ст.). Зміст служб є історичним матеріалом, що тісно переплітається з прадавніми житіями слов'янських просвітників.

Проаналізовано методи і прийоми формування абсурдистського стилю повісті К. Галчинського "Порфиріон Оселек, або Клуб Святотатців". Висвітлено механізми створення гротескного образу, способи емоційного та оцінного маркування тексту, особливості композиційної структури. Доведено тезу, що абсурдизм Галчинського сформований на основі експресіоністського світосприйняття. Перенасиченість тексту повісті іронією, сатирою, натуралістичними та вульгарними образами, гротескними сценами надає змогу сформувати модель суспільства, доведену до абсурду.