Уперше наведено перелік усіх 117 видів перетинчастокрилих, відзначених з рівненського бурштину. Цей список включає 50 найменованих видів (43 %), відомих лише у фауні рівненського бурштину. З решти видів 59 (50 %) зареєстровано також з балтійського бурштину, 37 (32 %) з біттерфельдського та 26 (22 %) - зі скандинавського бурштину. Половина видів (50 %) відома з обох сторін Субпаратетису (тобто, зареєстровані і в Балтійському бурштині), а інша половина реєструється лише на південь від Субпаратетису (лише з рівненського, біттерфельдського та скандинавського бурштинів). Одна підродина, Eucoilinae Thomson, одна триба, Protomicroidini Antropov та 19 родів (Archaeocercus Simutnik, Archaeogryon Kononova & Simutnik, Astigmaton Kasparyan, Boltonidris Radchenko & Dlussky, Dipriocampe Boucek, Disogmus Forster, Fallomyrma Dlussky & Radchenko, Foveorisus Martynova, Lissonota Khalaim, Pristomyrmex Mayr, Protomicroides Antropov, Pseudidris Kononova, Pseudotelea Kononova, Rovenosa Khalaim, Rovnoecus Antropov, Rovnoeucoila Buffington & Perkovsky, Rovnosoma Simutnik, Sierola Cameron, Trjapitzion Simutnik) зареєстровані лише південніше Субпаратетису. Ці відомості підтверджують раніше запропоновану гіпотезу про різне походження чотирьох основних європейських джерел сукциніту. Вони також підтверджують, що вихідна область рівненського бурштину, на відміну від балтійського бурштину, була розташована на південь від Субпаратетису. Platystasius gracilis Kononova & Simutnik та Oxyserphus obsolescens (Brues) уперше зазначені з балтійського та скандинавського бурштинів.

Новий вид з вимерлого роду мурашок Electromyrmex Wheeler, Е. wheeled sp. n. описано за самцями з балтійського та біттерфельдського бурштинів (пріабон, 33.9 - 37.2 Ма). До останнього часу єдиний вид з цього спеціалізованого роду було описано за єдиною робітницею, і таксономічне положення цього роду в підродині Myrmicinae досі залишається нез'ясованим. За жилкуванням передніх крил самці Е. wheeled подібні до Aphaenogaster Mayr, Messor Mayr і Pheidole Westwood, але відрізняються від перших двох родів наявністю нотаулей, а від останнього - будовою антен. Проте самці цього роду мають набір спеціалізованих ознак, наприклад, субціліндричний петіолюс, мандибули з єдиним апікальним зубцем, досить своєрідну форму мезосоми тощо, і морфологічні особливості самців Е. wheeled також не надають змоги пролити світло на систематичне положення цього роду.

Огляд карпатських видів Ephialtini, хазяями яких є павуки, виявив, що в дослідженому регіоні поширені 33 види, з них 27 - в Україні, а 22 - у Румунії. Acrodactyla quadrisculpta (Gravenhorst, 1820), Clistopyga canadensis Provancher, 1880, Schizopyga frigida Cresson, 1870, рід Sinarachna Townes, 1960 з двома видами, S. nigricornis (Holmgren, 1860) та S. pallipes (Holmgren, 1860), Tromatobia lineatoria (Villers, 1789) та Zatypota discolor (Holmgren, 1860) вперше наведено з території України. Clistopyga sziladyi Kiss, 1959 та Polysphincta vexator Fitton, Shaw & Gauld, 1988 - перші знахідки для Румунії. Polysphincta longa Kasparyan, 1976 наведено вперше як для України, так і для Румунії. Переописано Schizopyga coxator Constantineanu, 1973 та проілюстровано ключові відмінності між S. coxator та S. circulator (Panzer, 1800). Складено ілюстровану таблицю для визначення європейських видів роду Clistopyga Gravenhorst, 1829.

Вивчено розподіл і різноманітність драглистого зоопланктону в південно-східній частині Аравійського моря в районі Каньякумарі біля Колама. В цілому зареєстровано 19 видів, що належать до 8 груп, таких як щетинкощелепні, сифонофори, гідроїдні і сцифоїдні з типу кнідарій, реброплави, апендікулярії, доліоліди і сальпи. Щетинкощелепні не тільки переважали кількісно, а й були найчисленнішою групою. Sagitta enflata виявився найпоширенішим видом щетинкощелепних з більшості вивчених станцій. Сифонофори були другою за чисельністю групою. Показники індексу видового різноманіття Шаннон - Вівер (H'), індексу різноманітності видів Маргалефа (D) і вирівняності видів за чисельністю - індексу Пілоу (J') драглистого зоопланктону були вище, ніж у шельфовій частині біля Колама (станція 10) і мінімальні у прибережній зоні, на захід від мису Каніякумарі (станція 1). Було виявлено, що різноманітність драглистого зоопланктону позитивно корелює з температурою атмосфери, температурою поверхні моря і pH. Необхідно проводити безперервне сезонне дослідження, щоб зрозуміти вплив фізичних і хімічних факторів на розподіл і різноманітність студенистого зоопланктону уздовж цього регіону.

Павутинний кліщ, Schizotetranychus spireafolia Garman, 1940, виявлено на рослинах роду Spiraea L. у Ботанічному саду ім. О. В. Фоміна у Києві (Україна). Це друга знахідка цього виду в Україні. Наведено уточнений діагноз виду з вимірами тіла, ніг та спинних щетинок для самців і самок кліщів. Одержано нові дані про поширення та екологію кліщів; вперше описано пошкодження рослин. Щільність шкідника була різною для різних видів, форм і сортів Spiraea і не залежить від опушення листя.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е623.362.414.2 + Е60*801.56

Рубрики:

Microchiroptera Летючі миші

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж27025 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено результати макро-мікроморфологічної будови травної системи куликів, порівняльний аналіз з мігрантами рядів класу Aves. Установлено, що травна система куликів на анатомічному рівні має універсальну будову, характерну для представників класу Aves. У результаті гістологічних досліджень будови травного тракту встановлено, що особливістю стінки тонкого кишківнику куликів є багатошарове розташування крипт у власній пластинці слизової оболонки по всій його довжині. Висока проліфераційна здатність камбіальних клітин крипт і їх багатошарове розташування забезпечують високу секреторну і регенераційну активність ентероцитів, що сприяє відновленню слизової оболонки та інтенсифікації процесів травлення, особливо під час активного живлення куликів на міграційній зупинці. Відзначено, що у травній системі куликів на міграційній зупинці має місце збільшення довжини і маси кишківнику, маси шлунка і печінки, що розглядається як реакція на велику кількість кормів у разі інтенсивного живленні птахів і свідчить про пластичність їх травної системи. Показано, що зміна морфометричних параметрів органів травної системи куликів залежно від міграційної ситуації є складовою частиною адаптивного механізму птахів-мігрантів, що забезпечує основну потребу організму - жиронакопичення. Проведено дослідження вмісту загальних ліпідів печінки, абдомінального жиру і грудних м'язів у 6 видів тундрових куликів із різним ступенем жиронакопичення на міграційних зупинках в Азово-Чорноморському регіоні.

Показано, що на гніздовому етапі постембріонального розвитку співочого дрозда чітко виражений віковий аспект диференціації пташенят за лінійними розмірами і пропорціями тіла. Виходячи з цього, запропоновано виділяти стадію ранньогніздових, середньогніздових і піздньогніздових пташенят. У пташенят кожної з цих стадій більше розвинені ті частини тіла і органи, які найбільш потрібні зростаючому організму для його успішного функціонування в даний момент постембріонального розвитку.

Індекс рубрикатора НБУВ: ЕО*820*801.631.3:Е6 + ЕО*801.312

Шифр НБУВ: Ж27025 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Повідомлено про значне поширення протягом останніх 5 - 7 років в Україні іспанського слимака, виду, який визнаний найшкідливішим серед молюсків Європи. На додаток до п'яти його відомих колоній у Західній Україні, за власними матеріалами та фотографічно документованими повідомленнями від широкої громадськості, вперше наведено відомості про 17 нових місцезнаходжень з Західної, Центральної та Східної України. Нові місця виявлення включають такі великі міста як Київ, Харків, Донецьк, Хмельницький, Луцьк, Чернівці та Івано-Франківськ. Крім того, вид зареєстровано з Гродна (Біларусь). У найближчий час очікується значно ширша експансія цього виду у Східній Європі.

Визначено генетичні варіації Clarias gariepinus, одержаних з двох природних популяцій в Нігерії, з використанням їх профілів сироваткового білка. Для цього експерименту було використано 51 зразок Clarias gariepinus, зібраний з Адо-Екіті та Ілес. Кров брали з хвостової вени кожної окремої риби, а електрофорез проводили за стандартними методами. Зображення гелю сфотографовано, піддано класичному кластерному аналізу з використанням індексу подібності Брей-Кертіса. Аналіз показав наявність відмінностей у C. gariepinus між вивченими популяціями, а зразки з водосховища Адо-Екіті виявили більше різноманітності, ніж у Ілес. Таким чином, можна залучати особин з Адо-Екіті для поліпшення культури C. gariepinus у подальших селекційних дослідженнях.

Наведено детально описаний фрагмент черепа вівцебика, Ovibos moschatus (Zimmermann, 1780), знайдений у донних алювіальних відкладах р. Чаша в околицях м. Буринь (Сумська область, північно-східна Україна). Череп належить молодому самцеві і, найімовірніше, датується пізнім плейстоценом. Ця нова знахідка розширює раніш відомий для України ареал виду на схід. Також обговорено систематичне положення роду Ovibos, таксономічну приналежність викопного вівцебика і поширення Ovibos moschatus на території України у пізньому плейстоцені.

На сьогоднішній день у біосферному заповіднику "Асканія-Нова" (Херсонська обл., Україна) утримуються більше 30 видів екзотичних копитних. З 1978 по 2014 рр. за методом часткового гельмінтологічного розтину було досліджено 146 голів копитних 24 видів (16 видів родини бикові, 4 - оленячі, 4 - верблюдові); зібрано та визначено більше 402 700 екземплярів гельмінтів. Мета роботи - узагальнення зібраних даних та проведення аналізу видової різноманітності паразитів екзотичних видів копитних. Загалом було виявлено 38 видів гельмінтів, серед яких 3 види трематод (Trematoda), 6 - цестод (Cestoda) та 29 - нематод (Nematoda). Найбільш зараженими гельмінтами виявились копитні з родини бикових (Bovidae); у них виявлено 36 видів; від 1 до 18 видів паразитували у одного хазяїна. У верблюдових (Camelidae) зареєстровано 15 видів гельмінтів; від 3 до 10 видів на одного хазяїна. У оленячих (Cervidae) знайдено 9 видів гельмінтів; від 1 до 6 видів на одного хазяїна. Найбільшу видову різноманітність паразитів зареєстровано у копитних, що були завезені до заповіднику з регіонів, кліматичні умови яких подібні до умов південної України: у сайгака (19 видів), європейського муфлона (18), гривастого барана (18) та гвинторогого козла (17). Десять видів нематод, типових для свійських жуйних (Haemonchus contortus, Nematodirus sp., Aonchotheca bovis, Moniezia expansa, Oesophagostomum venulosum, Ostertagia circumcincta, Trichostrongylus axei, T. colubriformis, T. probolurus та Trichuris ovis), домінували у паразитарних угрупованнях. На підставі одержаних результатів виявлено зменшення видової різноманітності паразитарних угруповань досліджених видів екзотичних копитних у заповіднику "Асканія-Нова" у порівнянні з природними місцями їх існування.

Описано розподіл і морфологічні особливості різних морфотипів прудких ящірок (Lacerta agilis) Київської області. Загалом у Київській області виявлено 5 морфотипів L. a. chersonensis: дволінійний (61,9 %); проміжна форма (17,3 %); трилінійний (3,2 %); вар. erythro-(viridi-)nota (16,2 %); рідкісний вар. con-(bi-)color (1,4 %). Згідно з морфологічними ознаками типи erythro-(viridi-)nota достовірно відрізняються від усіх інших морф (Na/Lor) (2/1 - 44,4 %), в 15 - 17 рядах 18 (14 - 23) щитків. Вони найчастіше трапляються в лісових біотопах. Решта дво- та трилінійних характеризуються Na/Lor (1/1 - 50,9 %), у 15 - 17 рядах 9,5 (6 - 13) щитків.

Наведено результати досліджень і з'ясовано гістоморфологію спинномозкових вузлів у представників різних класів хребетних тварин: кісткових риб, амфібій, рептилій, птахів та ссавців, які відрізняються рівнем організації, руховою активністю, середовищем існування та ін. Встановлено, що у процесі філогенезу формується певна структурна та відбувається морфофункціональна перебудова спинномозкових вузлів. Адаптації до різноманітних умов існування супроводжувалися зміною ряду параметрів спинномозкових вузлів: щільності і розмірів нейроцитів, збільшенням загальної кількості гліоцитів і клітин перинейральної глїї, поліморфізму за ступенем хроматофілії.

Під час кількох розкопок в Словаччині біля підніжжя гір Мале-Карпати (поблизу злиття річок Морава і Дунай) було знайдено два черепи і численні кістки нижньої щелепи, зубні і посткраніального кістки раннеміоценових тюленів (16,3 - 12,8 млн років). У цій місцевості було виявлено ізольовані щелепи і численні зуби; деякі зуби in situ морфологічно відповідали нижній щелепі і черепу Devinophoca claytoni, а інші - нижній щелепі та черепу недавно описаного Devinophoca emryi. На підставі цього матеріалу було описано два види раніше невідомої підродини справжніх тюленів Devinophocinae Koretsky et Holec, 2002. Проте морфологія нижньої щелепи типового виду Devinophoca claytoni залишається невідомою. Наведено перший опис нижньої щелепи цього виду. Морфологічні оцінки показують, що нижня щелепа D. claytoni має задні альвеоли більші, ніж передні; пласке тіло нижньої щелепи з низькою висотою; альвеоли p4 більше m1; і унікальну комбінацію різців devinophocine (I3/1), яка відрізняється від такої в існуючих підродин Cystophorinae (I2/1), Monachinae (I2/2) і Phocinae (I3/2).

Нюхова система риб відіграє важливу роль у розмноженні, міграції та живленні. Для вивчення морфогенезу нюхового аналізатора риб важливим є встановлення точного часу закладки нюхової плакоди, формування нюхової ямки та нюхових ламел. Серед великої кількості фіксаторів 10 %-й формалін та розчин Буена використовують найчастіше для досліджень органа нюху костистих риб. У разі використання некоректних фіксаторів або неправильних методик для фіксації під час досліджень структури можуть бути пошкоджені і внаслідок цього результати можуть бути неточними. Вивчено вплив фіксаторів на збереження прижиттєвої будови нюхових структур в'юна звичайного, Misgurnus fossilis (Linnaeus, 1758). Однакові стадії розвитку було фіксовано у розчині Буена та у 10 %-му формаліні. Гістологічні препарати для світлової мікроскопії було виготовлено відповідно до стандартних гістологічних методик. На всіх досліджених стадіях розвитку в'юна звичайного гістологічні препарати після фіксації матеріалу у розчині Буена є якіснішими та інформативнішими. Після фіксації у 10 %-му формаліні неможливо встановити точний час початку формування нюхової ямки. В результаті виникнення артефактів нюхового епітелію під дією 10 %-го формаліну час формування нюхових ламел може бути встановлено неправильно і порівняльний аналіз морфогенезу нюхового аналізатора може бути утрудненим. Зауважено, що варто здійснити ретельний перегляд попередньої літератури, щоб одержати точну еволюційну та морфологічну інтерпретацію.

Проаналізовано структуру угруповань турунів триби Carabini (Coleoptera, Carabidae) урбоценозів на прикладі Києва, Харкова, Дніпра, Донецька і Львова. Туруни цієї триби у п'яти обстежених мегаполісах представлені 24 видами з родів Calosoma і Carabus. В окремих містах зареєстровано від 9 (Харків, Донецьк) - 11 (Київ) до 14 - 15 видів (Дніпро, Львів). Тільки три види (Carabusgranulatus, C. cancellatus, C. convexus) виявилися спільними і досить численними в усіх мегаполісах, а 6 (Calosoma auropunctatum, C. inquisitor, Carabus coriaceus, C. marginalis, C. nemoralis, C. scabriusculus) відзначені в більшості міст як звичайні. У паркових ценозах Києва та Львова (південь лісової зони) домінують лісові (Carabus coriaceus, C. convexus, C. nemoralis) та політопні види (C. cancellatus), а мешканці відкритих біотопів (C. granulatus, C. excellens, C. scabriusculus) зустрічаються нечасто. У Харкові (лісостепова зона) звичайними були як політопні (Carabus granulatus, C. cancellatus), так і окремі лісові елементи (C. marginalis). У Донецьку і Дніпрі (степова зона) з'являються деякі степові види (Carabus estreicheri, C. perrini, C. sibiricus), але домінують еврібіонти (C. granulatus) і окремі лісові види (C. convexus). Близько половини видів триби (зареєстровані в містах як рідкісні) були характерними елементами природних ценозів певного географічного регіону. Наведено стислу аутекологічну характеристику всіх видів триби за умов урбоценозов.

Здійснено перший огляд життєвих циклів трематод з партенітами та личинками прісноводних черевоногих з лісових біоценозів Українського Полісся. Всього виявлено 26 видів трематод з 14 родин, що циркулюють 13 шляхами в молюсках з водойм, пов'язаних з лісовими екосистемами регіону. З'ясовано, що для 18 видів трематод характерний триксенний, для 7 видів - диксенний, для одного - тетраксенний цикл розвитку. Alaria alata Goeze, 1782 здатен розвиватися як за триксенним (Shults, 1974), так і за тетраксенним типом. Opisthioglyphe ranae (Froehlich, 1791) може розвиватися не тільки за триксенним, а й за диксенним (Niewiadomska et al., 2006) типом внаслідок скорочення через фактичне виключення другого проміжного хазяїна, роль якого може виконувати дефінітивний хазяїн. Види, які мають диксенний цикл розвитку, належать до родин Notocotylidae, Paramphistomidae та Fasciolidae. У трематод із триксенним циклом розвитку спектр других проміжних хазяїв є доволі широким, їх роль можуть виконувати безхребетні та хребетні водні чи амфібіонтні тварини. Дефінітивними хазяями трематод завжди є хребетні тварини з різних таксономічних груп. Найбільшим різноманіттям циклів розвитку характеризуються трематоди птахів. Встановлено, що в лісових біоценозах Українського Полісся для трематод птахів виявлено 6 шляхів циркуляції, для ссавців - 3, для амфібій - 4, зараження рептилій трематодами здійснюється одним шляхом. З виявлених трематод епізоотологічне значення мають Liorchis scotiae (Willmott, 1950), Parafasciolopsis fasciolaemorfa Ejsmont, 1932, Notocotylus seineti Fuhrmann, 1919, Catatropis verrucosa (Frolich, 1789) Odhner, 1905, Cotylurus cornutus (Rudolphi, 1808), Echinostoma revolutum (Frohlich, 1802) Dietz, 1909, Echinoparyphium aconiatum Dietz, 1909, Echinoparyphium recurvatum (Linstow, 1873), Hypoderaeum conoideum (Bloch, 1782) Dietz, 1909, Paracoenogonimus ovatus Kasturada, 1914 та Alaria alata Goeze, 1782.

Для визначення відповідних заходів зі збереження дикої фауни на півночі Тунісу обстежено фауну кажанів регіону Матуста-Бішшук як в місцях ночівлі, так і в районах нагулу. Усього зареєстровано 11 видів. Знайдено тільки 3 місця ночівлі, у тому числі материнську колонію Rhinolophus ferrumequinum, Miniopterus schreibersii та Myotis cappacinii у кинутому залізничному тунелі. Тунель водного каналу став прихистком Rhinolophus mehelyi, JVf. schreibersii і M. punicus. Ехолокаційні сигнали реєструвалися на мості через Бежа-Ваді, над штучним басейном та на полях. Активність кажанів була найвищою на мості наприкінці березня і нульовою в кінці серпня на полях, дезібрано врожай. Pipistrellus kuhlii був найактивнішим видом на трьох ділянках, другим за активністю був Pipistrellus pipistrellus, наступним за яким був Eptesicus isabellinus. Plecotus gaisleri і Myotis punicus виявлено тільки один раз на мості і над басейном відповідно. Це скупчення кажанів є репрезентативним для фауни кажанів північного Тунісу. Обстеження місць ночівлі та нагулу надають переваги для акустичної реєстрації, навіть узимку, коли деякі кажани лишаються активними. Рідкісні локальні підземні місця ночівлі потрібно захищати від руйнування людьми, а якість води у Мажерда-Ваді слід покращити.