Досліджено особливості фотогенерації носіїв заряду в полімерних композиціях на основі полістиролу, які містять заміщені тетратіафульвалени - донори електронів, 2,4,5,7-тетранітро-9-флуоренон - акцептор електронів, катіонний поліметиновий - тетрафторборат 1,3,3-триметил-2-[3-(1,3-дігідро- 1,3,3-триметил-2Н-2-індоліліден)-1-пропеніл]-3Н-індолія та нейтральний мероціаниновий - 5-[6-(1,3-дігідро-1,3,3-триметил-2Н-індол-2-іліден)-4-феніл-3,5(етилен)-гекса-2,4,6-трієн-1- іл]тіобарбітурову кислоту - сенсибілізатори. Виявлено, що фотопровідність в області поглинання барвника збільшується під час заміни катіонного барвника нейтральним в основному за рахунок фотогенерації рухливих носіїв заряду обох знаків і зменшення енергії активації струму фотопровідності. Показано, що зменшення енергії активації фотоструму визначається тим, що у випадку нейтрального барвника утворюються органічні заряджені протиіони, а у випадку катіонного барвника його незабарвлений протиіон більш сильно утримує біля себе заряд протилежного знака на фотогенерованому органічному іоні.

Остеопоротичні переломи зумовлюють серйозні витрати на охорону здоров'я, знижують незалежність/якість життя пацієнта і підвищують ризик смерті. Незважаючи на різні види терапії щодо зниження ризику майбутніх переломів, мало хто проходить лікування навіть після перелому стегна. Очевидно, що підходи минулого, спрямовані на зниження ризику остеопоротичних переломів, насамперед шляхом діагностики остеопорозу і призначення препаратів, що впливають на кісткову тканину, не були успішними. Потрібен інший підхід; таке зміщення фокуса й обговорено. Відповідно до концепції синдрому дисмобільності остеопоротичний перелом розглядають як клінічний результат наслідку і вважають, що остеопороз є лише частиною синдрому, який призводить до перелому, "пов'язаного з остеопорозом". Іншими компонентами цього синдрому є саркопенія, ожиріння, діабет, остеоартрит і теоретично безліч інших факторів, що збільшують ризик падінь із супутнім підвищеним ризиком перелому. Таким чином, концепція синдрому дисмобільності зрушує галузь дослідження, а також, що важливо, вивчення даних у літніх людей, у яких можливі остеопоротичні переломи, за межі єдиного фокуса на кістку для більш закономірного зосередження на цілісному підході до зниження ризику переломів.

На підставі експериментальних даних із реології дисперсій гідрофобного аеросилу (Ам) у низькомолекулярному вуглеводневому середовищі розглянута можливість використання для таких дисперсій "міцелярного" механізму формування об'ємної структури. Запропоновано модель такої структури до, в процесі і після зсувного деформування, що дає змогу інтерпретувати експериментальні дані з реології дисперсних систем. Результати дослідження реокінетики подані по-новому - з погляду самоорганізації під впливом зсувного поля. Систему ПММА-ПУ-Ам розглянуто як полімерний композит (ПК), у якому матрицею є поліметилметакрилат (ПММА), що піддається модифікації, а дисперсною фазою - суміш поліуретану (ПУ) з Ам. Показано, що при реакційному формуванні композиції ПММА-ПУ-Ам умови зсувного деформування системи відповідають таким, за яких можлива самоорганізація і фіксація коагуляційної реопексної структури нанонаповнювача в ПК у момент досягнення дуже високих значень в'язкості (гель-точки), коли дифузійні процеси практично будуть заморожені. Передбачені два концентраційні діапазони аеросилу Ам (до і після порога перколяції), де можна очікувати посилення механічних характеристик ПК. Встановлено взаємозв'язок реокінетики формування in situ суміші лінійний ПММА-зшитий ПУ за наявності різної кількості олігомерного азоініціатора, що містить фрагменти поліуретанового ланцюга і групи, здатні ініціювати радикальну полімеризацію метилметакрилату, з процесом фазового поділу, морфологією і механічними властивостями кінцевих продуктів. Показано, що часи фазового поділу і гелеутворення взаємопов'язані й перебувають у простій залежності від концентрації азоініціатора. Такий ініціатор впливає на структурно-реологічні переходи в системі і призводить до утворення морфології з дрібнішими доменами. Найбільш стабільною системою з найкращим диспергуванням поліуретану в поліметилметакрилаті є суміш, яка містить 0,002 моль/л азоініціатора, і яка має покращені механічні властивості та підвищену ударну в'язкість.