Досліджено процес історичного розвитку і взаємовпливу джазу і синкретичних жанрів популярної естрадної музики (рок, блюз, кантрі, диско, шансон, авторська пісня). Проаналізовано їх витоки, музичну специфіку, соціальні функції, а також охарактеризовано основні напрями, жанри та стилі. Значну увагу приділено творчості сучасних вітчизняних композиторів, поетів-піснярів, аранжувальників у жанрі поп-музики: Є.Рибчинського, Д.Гершензона, І.Поклада, Г.Татарченка, Ю.Рибчинського та ін.

Висвітлено актуальні питання музичної педагогіки: музикознавчі аспекти професійної підготовки майбутніх учителів музики, теоретичні засади розвитку особистості засобами музичного мистецтва, технології музичної освіти школярів і студентів. Приділено увагу традиціям української кобзарської школи, особливостям музично-виконавської інтерпретації блюзу.

Освещены актуальные вопросы музыкальной педагогики: музыковедческие аспекты профессиональной подготовки будущих учителей музыки, теоретические принципы развития личности средствами музыкального искусства, технологии музыкального образования школьников и студентов. Уделено внимание традициям украинской кобзарской школы, особенностям музыкально-исполнительской интерпретации блюза.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4ЧЕХ)-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто історію розвитку хіп-хоп культури, ритм-н-блюзу. Охарактеризовано танцювальні стилі та техніки сучасного танцю. Увагу приділено відомим історичним постатям музичної культури хіп-хопу. Надано біографічні дані хореографів В. Робсона, Ш. Спаркса, Д.М. Куделки, Т. Діоріо. Запропоновано методику виконання базових рухів сучасного "stret" танцю.

Рассмотрена история развития хип-хоп культуры, ритм-н-блюза. Охарактеризованы танцевальные стили и техники современного танца. Внимание уделено известным историческим личностям музыкальной культуры хип-хопа. Даны биографические данные хореографов В. Робсона, Ш. Спаркса, Д.М. Куделки, Т. Диорио. Предложена методика выполнения базовых движений современного "stret" танца.

Досліджено особливості розвитку релігійного сектантства Харківської губернії у другій половині XIX - на початку XX ст. Висвітлено процес виникнення, динаміку та найважливіші чинники даного суспільного явища, проаналізовано відносини сектантів з Російською православною церквою, державною владою та православним населенням. Відзначено, що лібералізація суспільного життя сприяла активізації старообрядництва та містичного сектантства протягом 1860-х рр. Виявлено виникнення у 1870-х рр. "духовного скопецтва" та піднесення хлистівського руху, що було новим явищем для Харківщини. Наступний етап розвитку сектантства (1880-ті рр.) охарактеризовано появою в регіоні нових сект (штундистів, баптистів, толстовців, підгорнівців), а початок XX ст. відзначається вкрай загостреними міжконфесійними відношеннями, наслідком яких стали погроми та акти блюзнірства. З'ясовано вплив на розвиток релігійного сектанства маніфестів царя 1905 - 1906 рр. про декларування свободи совісті, які сприяли активізації діяльності релігійних сект. Зазначено, що після революції 1905 - 1907 рр. відновлено спроби обмежити права сектантів. На Харківщині дані процеси набули особливого розвитку в 1909 - 1917 рр. Зроблено висновок про невпинне зростання численності сектантів Харківської губернії протягом досліджуваного періоду (1861 - 1917 рр.) та розвиток тенденцій щодо появи нових форм релігійного дисидентства.

Розроблено інтегровану методику інференційного аналізу семантики поетичного тексту, яка включає комплекс послідовних лінгвокогнітивних операцій з опрацювання інформації, що міститься у різних іпостасях словесно-поетичного образу. Встановлено, що етнокультурні словесно-поетичні образи поділяються на архетипні, стереотипні та нові. Виявлено підтипи стереотипних словесно-поетичних образів - ендостереотипні й екзостереотипні. Лінгвокультурний процес інтерполяції й екстраполяції образів визначено як позамовний чинник формування етнокультурних словесно-поетичних образів афро-американської поезії. З'ясовано, що в основі формування смислів у нових словесно-поетичних образах лежить концептуальна амальгама. Домінантними видами мапування у творенні етнокультурних образів є субститутивне, аналогове та конструктивно-творче. Виявлено, що для афро-американської блюзової поезії притаманна синтаксична структура глісандо, для джазової поезії - легато та стакато, для репової поезії - стакато.

Звернуто увагу на жанрову невизначеність роману С. Жадана в сучасному українському літературознавстві (роман у новелах; збірка оповідань, доукомплектована віршами; цикл ліризованих оповідань; експериментальна форма на зразок урбаністичної симфонії; невеличка повість). Відштовхуючись від свідчення письменника про його прагнення витворити "приватну міфологію" м. Харків "в універсальному міфологічному контексті", авторка означує твір як системно організовану за принципом художнього міфотворення структуру, виділяючи основі її риси: універсалізація художнього мовлення, яка здійснюється завдяки сплаву мови прози та поезії; прийом прихованого притчевого начала; логіка повторювання; уникнення імені, його прогностичне метонімічне заміщення, що будується за принципом загадки. Аналізуючи жанрову специфіку твору, авторка констатує органічне злиття епічної форми з жанровими формами архаїчної лірики: псалмів, гімнів, духовних пісень протестантської релігії (гостел і спірічуелс), блюзових і джазових композицій. Центральну ідею роману розглянуто як наскрізну для всієї творчості Жадана, що репрезентує основне повторюване ядро його авторської міфології: вибір і поведінка людини в кризові часи, її здатність до самоорганізації, її усвідомлення "вдячності і відповідальності". Цей ідейний задум письменника у роботі напряму прив'язано до глибоко прихованої смислотворчої ролі заголовку твору.

Вперше розглянуто й проаналізовано зміни жанрових пріоритетів у репертуарній політиці та пов'язаний з ними розвиток режисури одночасно в трьох театрах України: Харківському академічному театрі музичної комедії, Київському національному театрі оперети й Одеському академічному театрі музичної комедії ім. М. Водяного - в період 1950 - 2000-х рр. Увагу приділено генерації провідних акторів, сценографів, балетмейстерів, диригентів трьох театрів. Досліджено понад 200 постановок оперет, музичних комедій, водевілів, мюзиклів, рок-, блюз- і зонг-опер профільних театрів України, а також їх зарубіжних аналогів.