Висвітлено життєвий і творчий шлях С.Горлача, автора відомих творів "Богдар", "Могута", "Життя на вістрі пригод", "Хрестини Незалежності", "Приповідки і афоризми канадських українців", "Стего і музи. На острові Живуякхочу" та ін. Особливу увагу приділено суспільно-політичній та просвітницькій діяльності письменника.

Представлено вчення львівської дослідниці мови Ольги Федик про метафору на рівні позасвідомого сприйняття дійсності. У світлі її ідей проаналізовано семантичну природу художніх метафор Л. Горлача та О. Олеся, особливості їх кодування та декодування. Досліджено імпульсне значення метафор.

Вперше досліджено жанрово-поетикальні особливості українського віршованого роману XX ст., що зародився на хвилі Розстріляного Відродження, розвивався у творчості шістдесятників і розквітнув на межі тисячоліть. Увагу приділено аналізу спадкоємності та поступального, еволюційного розвитку складного симбіотичного жанру віршованого роману, представленого у творчості Івана Багряного, Л. Горлача, Л. Костенко, Л. Первомайського, О. Підсухи, В. Поліщука, М. Рильського та В. Сосюри. Вивчення широкого спектру віршованих романів дозволяє виокремити закономірності розвитку цієї трансформаційної жанрової моделі, засадничими з яких є інтертекстуальність, синестетичність образності, оригінальна ризоматична композиція, інакомовність і філософічність.

Проаналізовано мотив катарсису в поемі Л. Горлача "Ніч у Вишгороді" відповідно до основних принципів універсально-культурного аналізу та психологічного потрактування концепту катарсису. Інваріантна природа цього мотиву проявляється під час зіставлення досліджуваної поеми Л. Горлача з романом у віршах Л. Костенко "Берестечко", оскільки у цих творах утверджено потребу духовного очищення в межовій ситуації.

Вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено системний аналіз особливостей жанрово-стильової еволюції українського історичного роману у віршах XX ст. Із застосуванням порівняльно-історичного, герменевтичного, структурного, психологічного методів дослідження та методу аналізу та синтезу визначено літературознавчий дискурс історичного роману у віршах, його специфіку - здатність до модифікації, трансформації, синтезу, конкретизовано структурні параметри жанрової еволюції, шляхи та компоненти стильового розвитку творів В. Сосюри ''Тарас Трясило'', І. Багряного ''Скелька'', Л. Костенко ''Маруся Чурай'' і ''Берестечко'', Л. Горлача ''Слов'янський острів'' і ''Чисте поле''. Висвітлено генологічні ознаки творів, збагачення синтезу історіософських інтерпретацій, художній рух індивідуально-творчих здобутків поетів, трансформацію авторського художнього світу та персонажної сфери, своєрідність сюжетно-композиційних елементів, ускладнення форм і функцій історіософського часопростору.

Вперше здійснено комплексний аналіз культурософських мотивів у романістиці Л. Горлача. З’ясовано співвідношення основних понять культурософії (культурна універсалія, архетип, міфологема, інваріантний мотив), а також основні принципи культурософської рецепції літературних творів. На матеріалі історичних романів у віршах Л. Горлача виявлено специфіку функціонування культурософських мотивів у цьому жанровому різновиді, втілення в ньому історіософських поглядів письменника. З’ясовано роль різних форм авторської свідомості у розкритті культурософських переконань митця. У дослідженні визначено систему основних мотивів, культурних універсалій та архетипів, які формують культурософську парадигму історичних романів у віршах Л. Горлача. Проаналізовано культурософські мотиви поразки, зради, катарсису, вітальності, смерті та безсмертя в досліджуваних творах, а також функціонування в них елементів сміхової культури, онтологічних та культурно-історичних універсалій. У роботі простежено особливості авторської міфотворчості, зокрема особливості типізації та міфологізації образів.