Дослідження українського історика присвячене трагічній сторінці в історії польського етносу в Україні. Повідомляється, що представників цього народу, котрі вже багато століть проживали в середовищі автохтонних українців, комуністичні режими СРСР та повоєнної Польщі примусово виселили із західноукраїнських земель.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР-6КРМ)62-49

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: Ж68307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На підставі узагальнення архівних матеріалів Подільського регіону розглянуто сутність політики нацистського окупаційного режиму з насильницької мобілізації людських ресурсів краю. Викладено поліційно-адміністративні заходи нацистів у проведенні депортації населення до Німеччини. Висвітлено боротьбу патріотичного підпілля та радянських партизанів проти здійснення окупантами масової депортації населення Поділля.

На основе обобщения архивного материала Подольского региона рассмотрена сущность политики нацистского оккупационного режима по насильственной мобилизации человеческих ресурсов края. Изложены полицейско-административно меры нацистов при проведении депортации населения в Германию. Освещена борьба патриотического подполья и советских партизан против осуществления оккупантами массовой депортации населения Подолья.

На підставі дослідження джерел розглянуто механізми, причини та наслідки масових депортацій населення в першій половині XX ст. Розкрито особливості даних процесів в роки Першої світової війни. Зазначено, що у 1920-х рр. масові депортації торкнулися діячів колишніх політичних партій і організацій, інтелігенції, св'ященослужителів і віруючих, а кінець 1920-х - початок 1930-х рр. характеризується депортаціями людей внаслідок здійснення суцільної колективізації сільського господарства. Наведено інформацію про депортацію народів Криму.

На основе исследования источников рассмотрены механизмы, причины и последствия массовых депортаций населения в первой половине XX в. Раскрыты особенности данных процессов в годы Первой мировой войны. Отмечено, что в 1920-х гг. массовые депортации коснулись деятелей бывших политических партий и организаций, интеллигенции, священнослужителей и верующих, а конец 1920-х - начало 1930-х гг. характеризуются депортациями людей вследствие осуществления сплошной коллективизации сельского хозяйтсва. Приведена информация о депортации народов Крыма.

Вперше виділено й комлексно проаналізовано проблему вербування та депортації українців з різних частин окупованої території УРСР до Німеччини у період Другої світової війни. Досліджено питання соціальної адаптації українських робітників до умов праці та суспільного проживання на території країни-окупанта. Показано різні методи та форми мобілізації, вербування та вивезення українського населення з генерал-губернаторства (дистрикту Галичина) та райхскомісаріату Україна та прифронтової смуги. Розглянуто умови праці та побуту українських робітників з різних регіонів України у німецькій промисловості та сільському господарстві. З'ясовано специфіку у ставленні місцевої влади та населення до українських остербайтерів і робітників з дистрикту Галичина. Проаналізовано ефективність діяльності спеціально створених систем мобілізації та депортації (переважно на окупованих територіях УРСР), а також наглядово-каральної системи III Райху стосовно експлуатації праці українських робітників. Показано неоднозначне ставлення уряду СРСР, учасників українського національно-визвольного руху, радянського підпілля та церковних організацій до вивезення українських робітників на роботи до нацистської Німеччини. Досліджено роль і значення громадських організацій галицьких українців, створених у дискрикті Галичина та в Німеччині під час Другої світової війни.

Розкрито геополітичні причини депортації українського населення з Польщі. Проаналізовано етапи депортації українців з Польщі, виявлено та деталізовано особливості, а також суб'єктивні й об'єктивні чинники, що мали вплив на процес депортації на кожному його етапі. Висвітлено процес розселення депортованих на території УРСР та пояснено причини їх міграції з місць початкового поселення. Охарактеризовано особливості початкового етапу соціально-економічної адаптації українців Польщі в УРСР. Розглянуто особливості забезпечення урядом матеріальних і духовних потреб депортованих.

Дисертацію присвячено комплексному аналізу становища кримськотатарського народу за умов депортації (1944 - 1967 рр.). Розкрито політику режиму, спрямовану на насильницьке переселення кримськотатарського народу. Зроблено висновок, що депортація призвела до занепаду окремих галузей сільського господарства в Криму. Розглянуто заходи держави щодо облаштування, працевлаштування, санітарно-медичного обслуговування. Досліджено правове становище висланих, стан національної культури. Режим спецпоселення на чолі з органами НКВС створив умови для утисків національних прав, прав людини та громадянина. Встановлено, що насильницьке переселення кримських татар 1944 р. та організація режиму спецпоселень негативно позначилися на депортованих. Скасування режиму спецпоселення 1956 р. суттєво вплинуло на долі людей - представників кримськотатарського народу. Висвітлено активну участь кримських татар у соціально-економічному розвитку Узбецької РСР. Розглянуто процес відродження національної культури та причини виникнення національного руху.

Дисертація присвячена питанням правового регулювання міграційних процесів в Україні. В роботі аналізуються поняття "мігрант", "іноземець", "правовий статус іноземця та особи без громадянства в Україні", "притулок", "депортація за національною ознакою", "правовий статус корінних народів", суть та правова природа міграції, дається її класифікація, робиться комплексне дослідження правових актів, які врегульовують міграційні правовідносини. Розглядається система державних органів влади щодо забезпечення реалізації конституційно-правового статусу мігрантів, пропонуються конкретні пропозиції і рекомендації з питань удосконалення правового регулювання правового статусу мігрантів, у тому числі іноземців та осіб без громадянства в Україні, та підвищення ефективності механізму його реалізації.

Вперше у вітчизняній історіографії проаналізовано й узагальнено історію південноукраїнського селянства УССР у контексті його соціально-економічного розвитку. Розкрито специфіку морально-психологічного стану різних верств українського селянства Північного Причорномор'я у кінці 1920-х - першій половині 1930-х рр. Досліджено методи, принципи, характер та обсяги державної допомоги південноукраїнському селянству у період голоду 1928 - 1929 рр. З'ясовано, що найбільше постраждали внаслідок трагедії такі регіони, як Одещина, Миколаївщина, Херсонщина. Розкрито механізми масових репресій держави проти селян: незаконні обшуки, адміністративні штрафи, арешти, тюремні ув'язнення, депортація. На підставі вивчення кримінальних справ, порушених проти селян, відтворено масштабну картину терору, що мав місце на території України у кінці 1920-х - 1930-ті рр. Проаналізовано морально-політичну ситуацію на селі, розкрито негативне ставлення селянства до суспільної колективізації сільського господарства та державних репресій. Розглянуто побутові проблеми українського села, зокрема, виявлено низький рівень освітнього, культурного та медичного забезпечення сільських жителів. Описано активні та пасивні форми протесту населення південних областей України проти аграрного курсу держави у досліджений період. Зроблено висновок, що такі суспільні перетворення, як антиселянська хлібозаготівельна політика, суцільна колективізація 1929 - 1932 рр. обумовили штучний, небачений за масштабами та наслідками в історії людства Голодомор 1932 - 1933 рр.

В роботі досліджуються соціально-політичні процеси на західноукраїнських землях в перше післявоєнне десятиріччя (1944-1954 рр.) в умовах утвердження тоталітарного режиму, що здійснював жорстоку політику терору відносно місцевого населення. Свідченням цього була примусова колективізація, депортація жителів регіону в Сибір та інші райони імперії. Відображено національно-визвольний рух і опір місцевого населення політиці режиму. Звертається увага на історичні уроки, що випливають із подій першого повоєнного десятиріччя в регіоні, доцільність їх врахування при вирішенні проблем сучасного українського суспільства.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР-6КРМ)623-49

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: В342281/Вип. 22-23 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто комплекс проблем, пов'язаних з основними тенденціями останнього етапу Другої світової війни і переходом українського суспільства до мирних умов існування. Розкрито заходи радянського керівництва у соціально-економічній та етноконфесійній сферах, у руслі кримінального переслідування справжніх та уявних колабораціоністів, комеморативній політиці. Проаналізовано характер взаємовідносин та ієрархію усередині механізму влади.

Депортація кримськотатарського народу у травні 1944 р. є одним зі злочинів сталінізму, демографічні аспекти якого є недостатньо вивченими. Як інформаційну базу для дослідження використано дані Всесоюзних переписів населення 1926, 1939, 1959 рр., матеріали державної та відомчої статистики природнього та міграційного руху населення, які зберігаються у фондах різних архівів, та наукові публікації. Для оцінювання втрат кримськотатарського народу внаслідок депортації застосовано методологію демографічної реконструкції та трендового аналізу. Робота складалася з таких етапів: корекція чисельності населення за даними переписів 1926, 1939, 1959 рр.; оцінка чисельності кримськотатарського народу за період 1927 - 1959 рр.; оцінка кількості депортованих кримських татар; корегування статистики природного та міграційного руху населення; побудова реальних та гіпотетичних демографічних балансів кримських татар за період 1927 - 1959 рр.; оцінювання демографічних втрат кримських татар унаслідок депортації. Прямі втрати кримських татар визначено як різницю між реальним числом смертей та їх гіпотетичною кількістю, яка могла б бути за відсутності насильницького переселення. У результаті дослідження встановлено, що надсмертність мала місце протягом усього періоду перебування кримськотатарської людності на спецпоселенні (1944 - 1956 рр.). Втрати через надсмертність оцінюються у Непрямі демографічні втрати (втрати ненародженими або дефіцит народжень) розраховано як різницю між гіпотетичними та реальними числами народжених. Дефіцит народжень мав місце протягом 1944 - 1959 рр., втрати ненародженими за цей період становлять 80,3 тис. За умови відсутності депортації кількість народжених дітей за цей період була б на 62,1 % більша.

Проаналізовано основні етапи та закономірності боротьби депортованого народу за повернення на історичну Батьківщину. Вона стала можливою після опублікування указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 р. "Про зняття обмежень по спецпоселенню з кримських татар, балкарців, турків - громадян СРСР, курдів, гемшилів та членів їхніх сімей, виселених у період Великої Вітчизняної війни". Однак указ позбавляв кримських татар права на компенсацію втраченого під час виселення майна й закривав шлях до повернення на історичну Батьківщину. Тільки в листопаді 1989 р. Верховна Рада СРСР ухвалила декларацію про цілковиту політичну реабілітацію народів, підданих насильницькому переселенню, яка надала змогу кримським татарам повертатися у Крим, 33-річна боротьба за повернення на Батьківщину надала корінному народу Криму монолітної єдності й набула широкого розголосу як у СРСР, так і за його межами, у країнах Європи, Північної Америки. По суті, депортований народ перетворився в різних місцях свого поселення на згуртований народ-дисидент, який зробив вагомий внесок у розпад російсько-радянської імперії.

Досліджено зміст та особливості правових категорій "примусове (адміністративне) видворення", "депортація" та "примусове повернення на батьківщину". Визначено та розкрито природу складових механізму адміністративно-правового забезпечення примусового видворення іноземців та осіб без громадянства з України (таких, як: правові акти, публічна адміністрація, засоби у досліджуваній сфері), здійснено їх глибокий аналіз. Досліджено міжнародний досвід адміністративно-правового забезпечення видворення іноземців та осіб без громадянства, окреслено перспективи імплементації кращих зарубіжних досягнень у досліджуваній сфері в національну практику. Запропоновано шляхи удосконалення взаємодії публічних органів управління щодо адміністративно-правового забезпечення примусового видворення іноземців та осіб без громадянства з України.

Мета дослідження - простежити життєвий і ратний шлях одного з найвідоміших пілотів антигітлерівської коаліції, льотчика-випробувача, який долучився до створення новітньої авіаційної та космічної техніки СРСР. Методологія студії базується на застосуванні прийомів історичної біографістики, конкретно-історичних досліджень та компаративістики. Автор послуговуються спеціальною військовою та військово-історичною термінологією та здійснюють наукову реконструкцію історичного портрета на міждисциплінарних методиках і сучасних наукових підходах. Висновки: доля Амет-Хана Султана складалася подібно до шляхів багатьох його однолітків, які мріяли про романтику неба. Війна розкидала їх по фронтах Другої світової й одним присудила швидку смерть та забуття, а іншим - яскраві подвиги, незвичайні життєві траєкторії. Виховуючись у простій кримськотатарській родині та здобувши звичайну для його покоління середню освіту, майбутній пілот учинив за покликанням серця, а війна просто не залишила йому вибору. Однак для того, аби стати льотчиком такого рівня, треба було мати ще щось, окрім бажання пілотувати авіатехніку. Від природи кмітливий та емоційний, Амет-Хан Султан продемонстрував уміння тверезо оцінювати власні можливості, багато навчатися заради самовдосконалення, долати злами долі. Не пориваючи духовного й ментального зв'язку зі своїм стигматизованим народом, він як справжній громадянин намагався відновити історичну справедливість. Перебуваючи в "колі обраних", які долучалися до новітніх розробок радянського ВПК, Амет-Хан Султан і на цьому полі виявив себе як самовіддана, відповідальна, сповнена почуття обов'язку людина.

Висвітлено результати комплексного аналізу трансформаційних процесів, здійснених радянською владою на території Тернопільщини впродовж вересня 1939 - червня 1941 pp.: від часу вступу Червоної армії на територію області та до початку німецько-радянської війни. Встановлено, що зміни у суспільно-політичному, соціально-економічному та культурному житті регіону відбулися впродовж трьох етапів: перший - 17 вересня - 10 грудня 1939 р. - формування тимчасових органів влади під контролем політуправлінь Червоної армії; другий - 10 грудня 1939 р. - 3 лютого 1940 р. - перехід функцій тимчасових управлінь до створених органів радянської влади на місцях; третій - лютий 1940 р. - червень 1941 p. - розбудова партійних, радянських, правоохоронних, силових, господарських структур управління. Аргументовано, що приєднання Західної України, у тому числі Тернопільщини, до складу УРСР і СРСР було викликано насамперед зовнішнім чинником - політикою керівництва СРСР, спрямованою на силове приєднання регіону до Радянського Союзу. Проаналізовано встановлення радянської влади на Тернопільщині та визначено її тоталітарний характер: політичними центрами влади стали органи більшовицької партії - обком, міськкоми і райкоми КП(б)У; усі важливі посади у структурах влади займали вихідці зі східних областей УРСР; влада не довіряла місцевим кадрам. Установлено, що вступ Червоної армії на територію області викликав неоднозначну оцінку місцевого населення, хоча на початковому етапі радянізація позитивно сприймалася у регіоні: зміни у сфері освіти та культури, розвиток закладів охорони здоров'я, створення санітарної служби, радіофікація, телефонізація, ремонт і будівництво доріг тощо; зміни у ставленні до радянських урядових органів викликані масовими репресіями, які були пов'язані з ув'язненнями, депортаціями та навіть фізичним знищенням населення. Досліджено процеси націоналізації у сфері промисловості, банківської справи, торгівлі, визначено характер колективізації одноосібних господарств на селі. З'ясовано характер перетворень в освітній сфері та культурі, де окрім позитивних змін - зростання кількості шкіл і клубних закладів, безплатне навчання, кіно, охоплення населення гуртковою роботою, - постійно здійснювався ідеологічний тиск та організаційний контроль, влада встановила нагляд за церквою, духовне життя обмежувалося орієнтацією на марксистсько-ленінську ідеологію. Досліджено, що приєднання Західної України, у тому числі Тернопільщини, до складу УРСР, попри навіть символічний характер її державності, стало важливим етапом на шляху до соборності та здобуття незалежної держави

Дисертація присвячена дослідженню особливостей операції "Запад" ("Захід") - масової депортації українського населення з території Західної України у жовтні 1947 р. Проаналізовано інформаційний потенціал фондів ГДА СБУ, у яких зберігається комплекс архівних документів МДБ (безпосередньо відповідальної інституції). Встановлено, що депортація засвідчила трансформацію політики - повернення до практики проведення масових операцій. Розкрито механізм прийняття рішень, розглянуто етапи операції від розгортання, підготовки і планування до безпосереднього проведення. Простежено перебіг польового етапу примусового виселення, окреслено особливості організації контролю та координації проведення депортації. На основі архівної інформації "органів" МДБ районного рівня встановлено приклади типових і нетипових випадків перебігу операції. Розглянуто завдання та діяльність "органів" МДБ на завершальному етапі операції "Запад", визначено потенційно остаточні кількісні результати проведеної депортації та її наслідки. Встановлено, що операція призвела до ескалації збройного протистояння та збільшення активності антирадянського збройного Руху Опору.

Досліджено питання насильницької депортації (етнічних німців УРСР) громадян німецької національності, що відбулася на підставі цілком таємних, засекречених на довгі роки постанов Державного комітету оборони СРСР, у серпні 1941 року з Криму, у вересні 1941 року із Запорізької, Сталінської, Ворошиловградської та інших областей у віддалені райони Радянського Союзу. Проаналізовано умови та наслідки насильницької депортації, правовий статус і реальне становище німців у трудових таборах, трудармійців, мобілізованих на роботу до таборів НКВС. Простежено довгий і обтяжливий шлях та непомірні труднощі, що були пов'язані з відновленням німецького етносу й історичної справедливості у період існування СРСР та у сучасну добу сходження незалежної України.

Предмет дослідження - безпекові гарантії та правові можливості українських мігрантів в умовах війни росії проти України. Мета дослідження - визначення елементів феномена українських міграційних процесів в умовах агресії росії проти України. Методи дослідження. Задля вирішення поставлених завдань дослідження використано системний підхід, методи узагальнення, аналізу, синтезу, що дало можливість забезпечити концептуальну єдність дослідження. Обгрунтовано феномен української трудової міграції до європейських країн в період, що передував повномасштабній агресії росії щодо України; визначено, що ризиком була, а в період 2022 - 2023 рр. ще більше проявилась, проблема неповернення українських громадян на батьківщину. Проаналізовано систему дотримання безпекових гарантій європейськими країнами для українських біженців, відповідно до норм Директиви Ради 2001/55/ЄС від 20 липня 2001 року щодо права на проживання, медичні послуги та освіту. Визначено феномен масштабності допомоги українським біженцям в розміщенні, правовому та фінансовому захисті; звернуто увагу на сприяння в трудовлаштуванні, вивченні мови країни проживання та забезпечення освітніми послугами дітей вимушених мігрантів. Звернуто увагу на депортаційний феномен, застосовуваний росією по відношенню до українського населення окупованих територій, особливо дітей. Висновки: міграція як готовність людини до переміщення через суперечність між потребами та можливостями набула такої гостроти, що феноменальність проявилася в кількості 12 - 16 млн. осіб та формі прояву: внутрішньо переміщені та біженці до інших країн. Якщо до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну основними мотивами були: незадоволеність рівнем добробуту, недостатність поваги і визнання, неможливість самореалізації у постійному місці проживання, то у період війни пріоритетом стала потреба у виживанні. Феноменальність проявилася в рівні прийняття українських біженців у світових, особливо європейських державах: гуманітарна підтримка, надання прихистку в особистих оселях, формування викликів для проживання родичам, друзям, знайомим і, навіть, чужим українцям; допомога української діаспори; спільні мітинги на засудження війни проти України; грошова допомога на лікування тяжкопоранених українців... Феноменом даного часу став і сам процес переміщення українських біженців через кордон в період початку повномасштабного вторгнення росії в Україну в лютому 2022 р.: введення Європейським Союзом Директиви про тимчасовий захист при масовому прибутті людей; утверджений план ЄС із забезпечення готовності до міграції та кризових ситуацій; робота транспортно-інформаційних центрів та платформ тимчасової реєстрації, захист дітей під час переміщення, розробка спільного плану протидії торгівлі людьми... Всі дії відбуваються в межах правових гарантій.