Проведено історичне дослідження діяльності Української Центральної Ради та її Універсалів (Третього та Четвертого), Західно-Української Народної Республіки у 1918-1923 рр., а також Української Греко-Католицької Церкви. Показано проблему української революції в XVII ст. у висвітленні М.Грушевського, охарактеризовано повстання Б.Хмельницького та Зборовський Договір у Західноєвропейських джерелах. Ряд статей присвячено розгляду діяльності деяких відомих діячів - П.Одарченка, Т.Мацькова, М.Шерер, В.Антоновича, О.Оглоблина та ін.

Викладено проблему автобіографізму у текстах сучасних українських письменниць. Розглянуто автобіографізм як спосіб структуризації особистого досвіду. Проаналізовано твори О.Забужко "Інопланетянка", Т.Зарівної "Дівчинка з черешні", Н.Зборовської "Українська Реконкіста", Є.Кононенко "Без мужика". Охарактеризовано кризу патріархальної сім'ї за "Візантійською історією" М.Кривенко.

Изложена проблема автобиографизма в текстах современных украинских писательниц. Рассмотрен автобиографизм как способ структуризации личного опыта. Проанализированы произведения О.Забужко "Инопланетянка", Т.Заривной "Девушка из черешни", Н.Зборовской "Украинская Реконкиста", Е.Кононенко "Без мужика". Охарактеризован кризис патриархальной семьи на примере "Византийской истории" М.Кривенко.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто особливість рецепції іспанської культури українськими націотворчими елітами, які мають тенденцію сприймати Іспанію як дзеркало, що відображає важкий процес формування української національної ідентичності. Увагу приділено інтертекстуальним зв'язкам, на підставі яких відома сучасна українська письменниця Н. Зборовська розробляє власну концепцію українського національного відродження, яку вона називає Українською Реконкістою. Порівняно дві Реконкісти - іспанську й українську, що дозволяє зробити деякі узагальнення щодо стратегій нарації української нації на сучасному етапі.

  Скачати повний текст

З'ясовано специфіку поетики творів, пов'язаної з формуванням постмодерністського фемінного мислення, оскільки фемінна проза є невід'ємним явищем постмодерністської доби, що відповідає духу філософії деконструкції Дерриди, філософії шизоаналізу Дельоза та Гваттарі. На підставі поглибленого аналізу робанів О.Забужко "Польові дослідження українського сексу", С.Пиркало "Зелена Маргарита" та Н.Зборовської "Українська Реконкіста" і встановлення загальноестетичних принципів творення множинної цілісності постмодерністського фемінного роману сформульовано визначення жанрового інваріанта даного типу творів та визначено особливості постмодерністської парадигми художності в цілому. Зроблено висновок, що структурно-семантична специфіка постмодерністської парадигми художності базується на чотирьох принципах дифузійної стилістики, а ефект текстового хаосу, оповідної налагодженості постає у межах системи роману на основі принципів художнього синтезування.

Досліджено західну й українську версії феміністичної наратології - одного із провідних підходів у сучасній теорії літератури. Розглянуто методологічні зміни, що відбулися в наратології протягом останніх десятиліть та фіксує проникнення наратологічних підходів у найрізноманітніші галузі сучасного знання, що спричинило появу так званих "нових наратологій" - постмодерних модифікацій класичної теорії розповіді. Проаналізовано праці ключових західних наратологів феміністичного спрямування - К. Рейнолдс, Г. Моглен, Е. Ленгленд К. Макфарлейн, які у той чи інший спосіб будували дослідження з урахуванням теоретичної моделі С. Лансер. Висвітлено наратологічні здобутки українських теоретиків літератури - Т. Гундорової, С. Павличко, В. Агеєвої та Н. Зборовської.

Досліджено основні ціннісні концепти Української Реконкісти як концепції відродження України, котру розроблено в антиромані Н. Зборовської "Українська Реконкіста", як художнього аналогу сучасної історії України, реалізованої в індивідуальній історії. У тексті використано різноманітні форми художньої гри з елементами карнавалізму, також відбувається розвінчання стереотипів традиційної культури.

Вперше здійснено комплексний аналіз ключових проблем генезису та поетики жіночої прози κінця XX - початку XXI ст. на основі художніх творів С. Андруховича, О. Драчковської, О. Забужко, Н. Зборовської, І. Карпи, І. Роздобудько, Н. Сняданко. Досліджено історію розвитку феміністичної критики, з’ясовано теоретичне підгрунтя поняття "жіноча проза" та виокремлено провідні тенденції жіночого текстотворення. Охарактеризовано особливості розвитку вітчизняної жіночої літературної традиції кінця XIX - початку XX ст. З’ясовано специфіку художньої трансформації феміністичних ідей у прозі 1990-х років. Проаналізовано его-наративний спосіб художньої об’єктивації як один із основних виявів тендерної саморефлексії в сучасній вітчизняній прозі, а також розкрито проблему дифузії "масового-елітарного" в жіночій прозі початку XXI ст.

Здійснено системний огляд творчості Н. Зборовської, її світоглядної еволюції від принципів феміністичної критики і гендерних досліджень до психоаналітичної методології, що реалізується як у науковому дискурсі авторки, так і в художніх творах: ''Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків'' (1999), ''Моя Леся Українка'' (2002), ''Психоаналіз і літературознавство'' (2003), ''Українська Реконкіста'' (2003), ''Код української літератури'' (2006), а також публікації у журналах ''Дивослово'', ''Ї'', ''Книжковий клуб плюс'', ''Кур'єр Кривбасу'', ''Слово і час'', ''Сучасність'' та ін. Розглянуто масштабний проект психоісторії української літератури, психобіографію Лесі Українки в контексті останніх досліджень з історії української літератури, проаналізовано перспективність психоаналітичного методу в літературознавстві.

Художня проза другої половини XX - другої декади XXI ст. являє собою складне письмо. Зокрема, це або міфопоетичний матеріал, або свідоме опирання міфу. Проте міфологічні патерни, як і національні архетипи і символи, усе одно експліцитно або імпліцитно наявні в таких текстах. У даній роботі запропоновано детальніше висвітлення комплексу Електри на прикладі вибраної романістики згаданого періоду, з наголошенням на фемінінному персонажі. За методом українського психоаналітика Ніли Зборовської (1962 - 2011) порівнено роль материнського і батьківського кодів у літературі різних періодів (від XIX ст.). Опрацьовано міфологічну модель (батьківську або материнську) у різних типах культур і можливість її віддзеркалення у різних літературах. Батьківський і материнський образи розглянуто як амбівалентні божества, сильні Анімус і Аніма проаналізовано в аспекті диктату. Зіставлено принципи змалювання жіночих образів у класичному (переважно вікторіанському) і некласичному (сучасному) романах. Беруться до уваги твори Ч. Діккенса, Ф. Достоєвського, С. Цвайга, Ю. О'Ніла, Дж. Стейнбека, С. Плат, Б. Кауфман, Е. Єлінек, Д. Леві та ін. У материнському комплексі досліджено національний аспект. Проаналізовано перенесення імперського і постколоніального дискурсу на поведінкові моделі жіночих персонажів. Звернуто увагу на клінічну картину героїнь сучасних творів. Проаналізовано відмінності образів героїнь у різні періоди, знайдено спільну рису - опір механізму підкорення. Сучасна героїня має риси homo technicus або homo technologicus, описаний нею протест, з одного боку, алюзійний (нагадує поведінку персонажів С. Плат або Е. Єлінек), з іншого - уже штучний. Методи дослідження: компаративний (у галузі філології та міфології), архетипний (юнгіанський), фройдистський, символогічний, гендерологічний, звернуто увагу на історичний контекст.

Нарцисизм як багатогранна проблема досліджується у сучасному українському літературознавстві, у тому числі у психоаналітичних студіях, присвячених філології. Зокрема, це проект психоісторії української літератури у Ніли Зборовської. Але проблеми перверзного нарцисизму, яка стає дедалі більше актуальною за сучасної доби, іще не було виокремлено у літературознавстві. Натомість художня література являє собою приклад чіткого змалювання такої проблеми в образах імітаторів, егоцентричних маніпулянтів, показі нездорових стосунків тощо. Виокремлено головні риси перверзного нарцисиста. Водночас з'ясовано різноманіття і більшу широту такого типу на прикладі художньої літератури (на противагу виявленим закономірностям у доступних психоаналітичних працях). Розглянуто приклади істерії та істероїдності у героїнь Лесі Українки, порівняно з образом Лізи Хохлакової у романі Ф. Достоєвського "Брати Карамазови". Вичленовано паралізовану українськість і паралізоване християнство у жіночій версії. З'ясовано, що відсутність сублімації (у Неріси) призводить до втрати моральних якостей. Наголошено на національній ідентичності (Неріса vs Евфрозіна і Антей). Порівняно образи Неріси ("Оргія" Лесі Українки) і Саломеї в О. Вайлда. Виявлено синдром леді Макбет як одну з ознак перверзного нарциса. На основі проаналізованих текстів виокремлено бінарні опозиції: сакральне/профанне, інтроверт/екстраверт, духовне/тілесне, верх/низ, творчість/імітація, Ерос/Танатос. Методи дослідження: компаративний, юнгіанський (аналітична психологія), перекладознавчий, міфологічний, інтермедіальний. Для чіткішого розуміння клінічної картини фемінінних персонажів наведено історичний контекст. Матеріалом аналізу є художня і художньо-публіцистична (епістолярна) література. До уваги беруться тексти української, британської, американської, австрійської, російської літератур, а також фольклор і міфологія різних народів.

Актуальність теми дослідження. Культурні концепти гендер і стать, залишаючись домінантними у феміністичних студіях, здійснили суттєвий вплив на дослідження соціальних практик. Постановка проблеми. Смислове наповнення понять "гендер" і "стать" грунтується на підході соціального конструктивізму, в основі якого лежить твердження про опосередкований вплив біологічних статевих відмінностей на соціальний статус та соціальну детермінацію біологічної інтрпретації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Роботи таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як О. Афанасьєва, М. Богачевська, Н. Зборовська, Г. Храброва, С. Д'Бовуар, Маєрчик, М. С. Окін, Л. Стоун, присвячені дослідженням культурних концептів гендеру і статі. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Здійснено спробу дослідити аксіологічну та символічну структуру феміністичного дискурсу шляхом аналізу змісту його ключових концептів. Постановка завдання. Мета роботи - аналіз конотації концептів гендеру і статі у фокусі феміністичних студій, які артикулюють відмінності "чоловічого" і "жіночого", рівність можливостей чоловіків і жінок, висвітлюють роль соціальних інститутів у формуванні гендерної ідентичності. Виклад основного матеріалу. Феміністична критика надає характеристику ролі чоловіка і жінки в культурі, прагне створити картину соціальної дійсності, інтерпретуючи її найважливіші параметри: "стать", "гендер", "тіло", "маскулінне", "фемінне". Вихідним положенням фемінізму стає твердження про зануреність людини у світ культури і соціальних відносин, а відтак - потребу деконструкції класичної дихотомічної концептуально моделі, в яких "чоловіче" і "жіноче" мають конотації вище-нижче, надійне-непередбачуване, сильне-слабке, активне-пасивне, культура-природа. Висновки: аналіз концептосфери понять гендеру та статі в феміністських студіях надає широкі можливості для конструювання картини соціальної дійсності та переосмислення культури.

Нарцисизм як багатогранна проблема досліджується у сучасному українському літературознавстві, у тому числі у психоаналітичних студіях, присвячених філології. Зокрема, це проект психоісторії української літератури у Ніли Зборовської. Але проблеми перверзного нарцисизму, яка стає дедалі більше актуальною за сучасної доби, іще не було виокремлено у літературознавстві. Натомість художня література являє собою приклад чіткого змалювання такої проблеми в образах імітаторів, егоцентричних маніпулянтів, показі нездорових стосунків тощо. Виокремлено головні риси перверзного нарцисиста. Водночас з'ясовано різноманіття і більшу широту такого типу на прикладі художньої літератури (на противагу виявленим закономірностям у доступних психоаналітичних працях). Розглянуто приклади істерії та істероїдності у героїнь Лесі Українки, порівняно з образом Лізи Хохлакової у романі Ф. Достоєвського "Брати Карамазови". Вичленовано паралізовану українськість і паралізоване християнство у жіночій версії. З'ясовано, що відсутність сублімації (у Неріси) призводить до втрати моральних якостей. Наголошено на національній ідентичності (Неріса vs Евфрозіна і Антей). Порівняно образи Неріси ("Оргія" Лесі Українки) і Саломеї в О. Вайлда. Виявлено синдром леді Макбет як одну з ознак перверзного нарциса. На основі проаналізованих текстів виокремлено бінарні опозиції: сакральне/профанне, інтроверт/екстраверт, духовне/тілесне, верх/низ, творчість/імітація, Ерос/Танатос. Методи дослідження: компаративний, юнгіанський (аналітична психологія), перекладознавчий, міфологічний, інтермедіальний. Для чіткішого розуміння клінічної картини фемінінних персонажів наведено історичний контекст. Матеріалом аналізу є художня і художньо-публіцистична (епістолярна) література. До уваги беруться тексти української, британської, американської, австрійської, російської літератур, а також фольклор і міфологія різних народів.

Актуальність теми дослідження. Культурні концепти гендер і стать, залишаючись домінантними у феміністичних студіях, здійснили суттєвий вплив на дослідження соціальних практик. Постановка проблеми. Смислове наповнення понять "гендер" і "стать" грунтується на підході соціального конструктивізму, в основі якого лежить твердження про опосередкований вплив біологічних статевих відмінностей на соціальний статус та соціальну детермінацію біологічної інтрпретації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Роботи таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як О. Афанасьєва, М. Богачевська, Н. Зборовська, Г. Храброва, С. Д'Бовуар, Маєрчик, М. С. Окін, Л. Стоун, присвячені дослідженням культурних концептів гендеру і статі. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Здійснено спробу дослідити аксіологічну та символічну структуру феміністичного дискурсу шляхом аналізу змісту його ключових концептів. Постановка завдання. Мета роботи - аналіз конотації концептів гендеру і статі у фокусі феміністичних студій, які артикулюють відмінності "чоловічого" і "жіночого", рівність можливостей чоловіків і жінок, висвітлюють роль соціальних інститутів у формуванні гендерної ідентичності. Виклад основного матеріалу. Феміністична критика надає характеристику ролі чоловіка і жінки в культурі, прагне створити картину соціальної дійсності, інтерпретуючи її найважливіші параметри: "стать", "гендер", "тіло", "маскулінне", "фемінне". Вихідним положенням фемінізму стає твердження про зануреність людини у світ культури і соціальних відносин, а відтак - потребу деконструкції класичної дихотомічної концептуально моделі, в яких "чоловіче" і "жіноче" мають конотації вище-нижче, надійне-непередбачуване, сильне-слабке, активне-пасивне, культура-природа. Висновки: аналіз концептосфери понять гендеру та статі в феміністських студіях надає широкі можливості для конструювання картини соціальної дійсності та переосмислення культури.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш4 г(4УКР)д Зборовська Н.

Рубрики:

Літературознавство

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено екзистенційну проблематику в філософських творах Ж.-П. Сартра, методологію Ніли Зборовської і Соломії Павличко у філософському аспекті. Звернено увагу на часові прояви руху матерії в загальнонауковому та філософському контексті. Розглянуто питання інтерпретації концепту "Велика Україна" у вітчизняній політичній думці. Звернено увагу на досягнення та перспективи процесу децентралізації в Україні, децентралізацію політичної влади в Україні в напрямку впровадження європейських стандартів місцевого самоврядування.

Наголошено на безпрецедентному зростанні інтенсивності транскордонних взаємодій у сучасному світі та обгрунтовано необхідність соціологічного моніторингу цих процесів, передумовою чого є створення відповідної методології та методики. Розглянуто етапи становлення теоретичної соціології з особливою увагою до генези проблематики транскордонних взаємодій. З'ясовано, що основними віхами у формуванні сучасних методологічних принципів соціологічного аналізу цього явища є постнекласичний етап розвитку теоретичної соціології (за періодизацією Г. Зборовського), методологія соціального конструктивізму, просторовий поворот і поворот соціальної мобільності (spatial turn та mobility turn) у розвитку соціологічного теоретизування. Розглянуто напрацювання соціології мобільності Дж. Уррі та запропоновано їхню аплікацію до українських реалій. Проаналізовано моделі державного регулювання транскордонної мобільності, як одного з різновидів транскордонних взаємодій, означені як модель "держави-садівника" та "держави-лісничого". Наголошується, що ці моделі мали пояснювальну силу щодо національних держав епохи індустріального модерну, але в епоху глобалізації спотворюють розуміння центральних соціальних процесів і феноменів. Здійснено аналіз поглядів зарубіжних та українських дослідників щодо методологічних аспектів досліджень транскордонних взаємодій. Використано системну методологію транскордонних досліджень, запропоновану С. Устичем, та сформульовано пропозиції щодо її вдосконалення й імплементації у дослідницькі практики. Запропоновано авторську позицію щодо методологічних засад соціологічного вивчення транскордонних взаємодій як диференціюючого та солідаризуючого чинника.

Запропоновано спробу теоретичної концептуалізації цінностей ровесників незалежності України, а також здійснено апробацію теоретичних положень в емпіричних дослідженнях за участю авторів. Ровесники незалежності є верхньою віковою когортою покоління, представники якого народились у вільній Україні. Головною рядоутворюючою категорією визначено поняття "цінності покоління". Наголошено, що в ситуації мультипарадигмальності сучасної соціології методологічно доцільною є розробка декількох варіантів концептів "цінності поколінь" відповідно до головних ліній соціологічного теоретизування, кожна з яких передбачає й відповідні методики емпіричних досліджень. Розглянуто чотири можливих дослідницьких схеми цих концептів у межах "першої", "другої", "третьої" соціологій (за напрацюваннями Г. Зборовського й П. Штомпки), а також виокремлено схему на основі доробку К. Мангейма. Здійснено змістове моделювання концепту "цінності поколінь" з використанням аксіологічного ядра "першої" соціології (або неокласичної, об'єктивістської за характером) метапарадигми соціологічного теоретизування з релевантною методикою кількісних емпіричних досліджень. Це дозволило апробувати теоретичні положення цього концепту при розробці методики та проведення емпіричного дослідження за участю авторів, а також здійснити порівняльний аналіз отриманої соціологічної інформації з базами даних Світового та Європейського дослідження цінностей 2020 р. (зокрема в Україні). Визначено спільні та відмінні риси аксіологічних просторів респондентів віком 29 - 30 років у світовому, європейському та локальному контексті, виявлено специфіку аксіологічної системи верхньої вікової когорти (ровесників) покоління, народженого у 1991 - 1992 рр. В результаті дослідницьких процедур отримано низку узагальнень, які дозволяють увиразнити особливості ціннісних просторів ровесників незалежності України, насамперед, щодо співвідношення матеріалістичних і постматеріалістичних цінностей. Загальним висновком є зафіксована амбівалентність аксіологічного простору тридцятирічних респондентів з ледь помітними зсувами в бік випередження старших поколінь у контексті домінуючої нині тенденції переходу до постматеріалістичних цінностей.