Результат лікування поранень живота залежить від якості організації лікувально-евакуаційного процесу з урахуванням принципу "золотої години". Оптимізація діагностичної програми з обов'язковим застосуванням FAST-протоколу надає змогу уникнути необгрунтованих інвазивних втручань і скоротити строки встановлення діагнозу. Успіх лікування поранених з пошкодженнями магістральних судин черевної порожнини прямо залежить від швидкої їх доставки в лікувальний заклад. Виконання органозберігаючих операцій при пораненнях селезінки в умовах сучасних бойових дій небезпечне для життя пораненого, якого транспортують на наступні рівні надання медичної допомоги. При пошкодженнях правої половини товстої кишки допустимо зашивання дефекту її стінки з екстраперитонізацією зашитої ділянки або виконання правобічної геміколектомії з формуванням ілеотрансверзоанастомоза. При пошкодженнях лівої половини товстої кишки перевагу слід віддавати обструктивній резекції з формуванням протиприродного заднього проходу або зашиванню дефекту з превентивною колостомією. В основі хірургічного лікування має лежати принцип диференційованого підходу із застосуванням на етапах медичної евакуації тактики "damage control".

Проліковано 157 поранених віком від 19 до 58 років з бойовою травмою живота, які отримали поранення у районі проведення антитерористичної операції на сході України з 2014 до 2018 р., та були доставлені з поля бою для лікування на ІІ рівень надання медичної допомоги. Масив дослідження склав 81 поранений групи порівняння, яким проводились традиційні заходи діагностики, а хірургічне лікування виконувалось за допомогою лапаротомії (2014 ‒ 2015 рр.). До основної групи увійшли 76 поранених, яким проводились діагностичні заходи за удосконаленою комплексною діагностикою, а хірургічне лікування виконували за допомогою ендовідеохірургії (2016 ‒ 2018 рр.). Удосконалено і застосовано комплексну програму діагностичних заходів та хірургічного лікування поранених з бойовою травмою живота із застосуванням пульоксиметрії, FAST-протоколу та ендовідеохірургії, що відображено у основній групі. Для визначення ступеня тяжкості поранених основної групи застосовували пульсоксиметр з визначеним показником перфузійного індексу. Величину перфузійного індексу вважали оптимальним критерієм для визначення диференційованої хірургічної тактики, яка корелює з тяжкістю стану пацієнта і за своєю інформативністю не поступається показникам шкали PTS. У програмі діагностичних заходів у загальному масиві досліджуваних груп (n=157) пульсоксиметрія виконана 76 (48,4%) пораненим, FAST-протокол виконаний 56 пораненим (35,7%), лапароцентез – 83 (52,9%), відеолапароскопія – 76 (48,4%). На основі удосконаленого комплексу діагностичних заходів розроблено показання і протипоказання до застосування ендовідеохірургічного лікування поранених з бойовою травмою живота основної групи, що дозволило у 82,9% ендовідеохірургічно виконати операційні втручання у повному обсязі, при цьому, у 48,7% виконано діагностичну лапароскопію, у 34,2% - лікувальну, 17,1% - виконано конверсійну лапаротомію. Запропоновано технічні рекомендації хірургічних прийомів при застосуванні ендовідеохірургії у поранених з бойовою травмою живота. Застосування ендовідеохірургії дозволило виключити пошкодження органів черевної порожнини у 36 (47,3%) поранених основної групи. Разом з тим, в групі порівняння виконано 10 (12,3%) діагностичних лапаротомій, підчас яких не виявлено пошкоджень органів черевної порожнини. Розроблений метод динамічної ендовідеохірургії за тактикою "second look" із застосуванням 5 мм або 10мм лапаропорта дозволив у 21 (27,6%) пораненого в живіт основної групи провести малотравматичний динамічний моніторинг органів черевної порожнини на подальших рівнях медичної допомоги, та у 11,8% поранених виявити ранні післяопераційні ускладнення в короткі терміни та провести своєчасну лікувальну корекцію без збільшення операційної травми, а у 15,7% поранених впевнитись у відсутності ускладнень. Проведено порівняльний аналіз характеру ускладнень в групах дослідження у поранених з бойовою травмою живота. Ускладнення спостерігали у 63 (77,8%) поранених групи порівняння, в основній групі – у 42 (55,3%). Тобто ускладнення у поранених основної групи відзначались в 1,4 рази рідше, ніж в групі порівняння. Тривалість стаціонарного лікування у основній групі достовірно менше 1,6 разів, що пов'язано з менш травматичним доступом, меншою кількістю ранніх і пізніх ускладнень, ранньою активацією поранених і більш швидкою реабілітацією.

Висвітлено базові положення відеоторакоскопічної хірургії. Розглянуто загальні принципи та положення мініінвазивних втручань при пораненнях та травмах грудної клітини, а також наведені дані про хірургічний інструментарій, що використовується у процесі відеоторакоскопічних втручань. Проаналізовано особливості маніпуляцій в маніінвазивній торакальній хірургії. Досліджено нюанси виконання мініінвазивних втручань за будь-яких торакальних патологічних станах та захворюваннях.

Монографія «Лікування поранених з бойовими ушкодженнями живота (за досвідом АТО/ООС)» е одинад¬цятим виданням серії книг з узагальнення досвіду медичного забезпечення бойових дій наших ЗС України, підготовлене відомими практичними фахівцями та науковцями військової медицини, Національної академії медичних наук України та Міністерства охорони здоров’я України. Головна мета цієї праці, здійснення якої поставив перед собою авторський колектив, після ознайомлення з нею читачів - підвищення якості надання медичної допомоги цієї категорії поранених.