Визначено сутність боротьби політв'язнів проти радянського тоталітаризму, з'ясовано соціально-економічні та політичні причини її виникнення. Розкрито основні етапи та характерні особливості українського руху опору в радянських концтаборах у 1940-х - першій половині 1950-х рр. Проаналізовано роль українців у проявах непокори політичних в'язнів сталінського періоду, а також під час найбільших повстань ГУЛАГу в Норильську, Воркуті та Кенгірі у 1953 - 1954 рр. Доведено, що основною рушійною силою у проведенні повстань стали українські політичні в'язні, більшість з яких було засуджено за діяльність в ОУН і УПА. Акцентовано увагу на співпраці політв'язнів різних національностей у проведенні бунтів і повстань.

Описано результати дослідження первинного галіту з відкладів польського Цехштейну, первинні флюїдні включення у якому містять кристалики-в'язні сильвіну. Галіт кристалізувався з насичених KCl розчинів за відносно високої температури, що була спричинена парниковим ефектом у стратифікованих за густиною розсолах. Внаслідок охолодження розчини перенасичувались калієм, що спричиняло утворення первинного сильвіну. На підставі проведених досліджень флюїдних включень у галіті та аналізу літературних даних зроблено висновок, що такий механізм утворення первинно-седиментаційного сильвіну був типовим для давніх солеродних басейнів.

На базі архівних даних, наукових публікацій і мемуарної літератури висвітлено питання присутності польських політичних в'язнів на теренах Російської імперії напередодні Першої світової війни.

Мета роботи - оцінка соціальних особливостей хворих на туберкульоз (ТБ) легень для розробки покращаних рекомендацій з питань політики у програмі боротьби з ТБ. Проведено ретроспективне селективне описове дослідження соціальних особливостей 361-го хворого на ТБ легень, госпіталізованого в муніципальну клінічну фтизіопульмонологічну лікарню Кишинева в період від 01.01.2014 до 01.01.2015 р. Соціально-економічний аналіз виявив переважання чоловіків (67,8 %), пацієнтів з вікової групи 18 - 40 років (57,98 %) і соціально одиноких (57,07 %) осіб. Куріння (86,42 %) і зловживання алкоголем (25,21 %) були найбільш розповсюдженими шкідливими звичками. Переважали пацієнти матеріально незабезпечені (60,67 %) і без медичного страхування (43,76 %), в меншому співвідношенні було виявлено трудові мігранти (6,37 %), а також колишні в'язні (4,71 %). Висновки: національна політика має бути спрямована на розробку програм, орієнтованих на вразливі групи пацієнтів без соціального та медичного забезпечення, для покращання соціального добробуту хворих на ТБ.

Розглянуто основні статистичні дані про кількість українців в особливих таборах упродовж 1950 - 1954 рр., які свідчать про те, що в'язні української національності становили майже половину табірного контингенту. Вони відрізнялися від інших ув'язнених своєю згуртованістю, безкомпромісною антирадянською позицією, наявністю безпосереднього досвіду участі в бойових діях. Саме це зумовлювало численні акції непокори, що відбувалися в особливих таборах ГУЛАГ МВС СРСР: волинки, страйки, утечі, організація фізичного й морального терору стосовно окремих категорій в'язнів, голодування, збройні виступи проти табірної адміністрації. Серед організаторів цих акцій часто були колишні члени ОУН, учасники антирадянського повстанського руху у Західній Україні. Безпосереднім наслідком таких подій стала серія повстань в особливих таборах у 1953 - 1954 рр. і крах системи ГУЛАГ.

Висвітлено питання стосовно перебування українців у, створеному в 1934 р. на теренах Поліського воєводства Польської держави, таборі "Береза Картузька". Цей заклад було утворено з метою нейтралізації та залякування як опозиційних до офіційної влади політичних сил, так і окремих осіб. Значну частину в'язнів досліджуваного карального закладу становили українці, які почали прибувати в Березу Картузьку вже у першій половині липня 1934 р. Це були члени ОУН, її симпатики, а також патріотично налаштовані особи. В'язні-українці становили в таборі окрему групу, члени якої характеризувались належним рівнем освіти та високою національною свідомістю. Береза Картузька не виконала тих завдань, які покладались на неї властями. Більшість українських націоналістів після звільнення повертались до антипольської діяльності. Водночас, табір став одним із символів авторитарного режиму Польщі 1930-х рр.

Мета роботи - спроба вивчити деякі аспекти повсякдення в'язня в пенітенціарних закладах II Речіпосполитої за матеріалами Волині та Східної Галичини, а саме висвітлити питання класифікації ув'язнених, простежити процес потрапляння їх до тюрми та адаптації до нових реалій, порушити проілеми, пов'язані з харчуванням, працею, освітою, релігійними практиками, з'ясувати причини і спосоіи втечі з в'язниці, простежити контакти арештантів із родиною та громадськими організаціями, а також проблеми, пов'язані з постпенітенціарним життям. Методологія грунтується на використанні загальнонаукових і спеціально-історичних методів дослідження, у тому числі проблемно-хронологічного, синхронного, діахронного, порівняльно-історичного та ін. Уперше у сучасній українській історіографії здійснено спробу дослідити окремі аспекти повсякдення в'язня в пенітенціарних закладах міжвоєнної Польщі за матеріалами Волині та Східної Галичини. Висновки: в установах виконання покарань перебували різні категорії ув'язнених, чиє повсякдення - від потрапляння за грати й до виходу на свободу - мало регламентований характер. Новоприбулі утримувалися в тимчасових карантинних приміщеннях. В'язні систематично нарікали на якість харчування. Досліджувані тюрми мали шпиталі або стаціонарні амбулаторії. Контингент залучався до трудової діяльності, яка мала виховний та матеріальний ефект. У місцях позбавлення волі засуджені могли здобути елементарну освіту, а також отримували можливості для задоволення релігійних потреб. Окремі ув'язнені з різних причин удавалися до втеч. Спорадичним явищем щоденного життя в'язнів були зустрічі з родичами та друзями. Важливу роль у підготовці особи до звільнення та постпенітенціарного життя відігравала громадська організація "Патронат".