Запропоновано описати зовнішній гравітаційний потенціал вісесиметричного тіла потенціалом неоднорідного самогравітуючого стрижня. Залежно від форми тіла такі стрижні можуть бути дійсними уявними. Отримано розподіл густини в такому стрижні у випадку однорідного еліпсоїда обертання. Знайдено параметри систем неоднорідних стрижнів, за допомогою яких описуються зовнішні гравітаційні потенціали планет-гігантів. У ході обчислень вважалось, що планети-гіганти є фігурами, близькими до рівноважних. Динамічні характеристики планет-гігантів узято з даних астрономічних спостережень.

Розглянуто теорію тяжіння Ньютона та його наближення. На базі рівняння тяжіння Ейнштейна наведено класичні задачі загальної теорії відносності (ЗТВ): зміщення перигелію планет, відхилення променів світла та червоне зміщення. Висвітлено поняття одночасності в ЗТВ, проаналізовано й охарактеризовано радіальні рухи в метриці Шварцшільда. Описано процес зміни частоти світла в гравітаційному полі.

На підставі результатів аналітичних досліджень на астрономічних моделях сонячної системи описано механізм гравітаційної дії і фізичну природу маси. Доведено, що переносником гравітаційної дії є гравітони, які поширюються від джерела їх утворення рівномірно в усі сторони.

На основе результатов исследования на астрономических моделях солнечной системы описаны механизм гравитационного действия и физическая природа массы. Доказано, что переносчиком гравитационного действия есть гравитоны, которые распространяются от источника их образования равномерно во все стороны.

Наведено аналітичне дослідження астрономічних моделей сонячної системи. Проаналізовано суть гравітаційної дії, визначено функціональний зв'язок між гравітацією та геометричними параметрами астрономічних об'єктів. Визначено причини еквівалентності інерційних і гравітаційних мас планет сонячної системи та сателітів планет. На базі експериментальних даних, одержаних за земних умов, доведено неправомірність поширення висновків четвертого закону Ньютона щодо взаємодії об'єктів великих розмірів, зокрема, астрономічних об'єктів. Розглянуто питання щодо щільності емітування гравітонів астрономічними тілами, доведено обов'язкове існування певної граничної щільності, що в принципі еквівалентне існуванню певної граничної гравітоноемітувальної спроможності астрономічних тіл.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ж3-19 + В621.1

Рубрики:

Сировина, матеріали. Матеріалознавство

Закон Всесвітньої взаємодії < Теоретична астрономія >

Шифр НБУВ: Ж72292 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Обговорено числові розв'язки для замкненої космічної струни в гравітаційному полі "кротової нори".

Наведено твердження, з якого випливає загальна формула для сили взаємодії двох тіл у разі зміни в часі відстані між центрами інерції цих тіл. Згідно з третім законом Кеплера з одержаної формули випливає відома формула всесвітнього тяжіння Ньютона. Наведено деякі приклади та їх обговорення.

Зроблено критичний аналіз спостережень припливних варіацій сили тяжіння, виконаних Полтавською гравіметричною обсерваторією за останні 40 років на території України. Одержано параметри припливних хвиль, які слід вважати представницькими на епоху 1997 р.

Гравітаційний потенціал як характеристику гравітаційної взаємодії можна описати кількома методами. Розглянуто особливості деяких способів уявлення зовнішнього гравітаційного потенціалу небесних тіл: розкладання в ряд за сферичними функціями, багатоточкової моделі, максвелової моделі, еквігравітуючих фігур. Проведено порівняння вказаних методів опису зовнішнього гравітаційного потенціалу.

Розглянуто ефект хвилеводу стосовно великомасштабної структури Всесвіту. Зокрема, вважається, що ниткоподібна та плоска великомасштабні структури є можливими каналами рефракції для електромагнітного випромінювання, що йде від космічних структур. Шляхом комп'ютерного моделювання на основі цієї гіпотези й аналітичної моделі вдалося пояснити розподіл світимості квазарів і, зокрема, наявність "близнюків " та "братів". Детально описано метод моделювання.

Визначено параметри еквігравітуючих фігур, гравітаційні поля яких співпадають з зовнішніми гравітаційними потенціалами небесних тіл. Розглянуто особливості еквігравітуючих фігур. Показано переваги метода опису гравітаційних полів небесних тіл еквігравітуючими фігурами у порівнянні з іншими методами. Знайдено еквігравітуючий стержень для тороїдальної конфігурації (лемніскатичного тора). Знайдено неоднорідний еквігравітуючий диск для еліпсоїда обертання з гомологічною стратифікацією. Запропоновано методику опису гравітаційних полів нерівноважних конфігурацій за допомогою суперпозиції еквігравітуючих стержнів і дисків. Побудовано моделі гравітаційного поля планет-велетнів на основі системи неоднорідних еквігравітуючих фігур. Проведено порівняння метода застосування еквігравітуючих фігур з іншими методами опису зовнішнього гравітаційного потенціалу самогравітуючих конфігурацій.

Розглянуто питання сил гравітації та природу появи різноманітних аномальних гравітаційних явищ. Викладено концепцію та результати досліджень, що пояснюють механізми появи "вагомості" залежно від розмірів і періоду обертання планет Сонячної системи навколо власних осей і руху об'єкта, гравітація якого досліджується. Побудовано графіки залежності прискорень вільного падіння на поверхнях планет і поблизу них у середовищі Maple. Показано, що живі організми залежать від сил гравітації.

З метою аналітичного продовження в глобальних областях значень сили тяжіння, які є значеннями модуля градієнта потенціалу сили тяжіння (МГПСТ), сформульовано у вигляді інтегрального рівняння нелінійну граничну задачу Алексідзе для рівняння Лапласа. Для її розв'язання у вигляді потенціалу простого шару на поверхні Ляпунова слід визначити невідому густину простого шару. На підставі аналітичних властивостей функції МГПСТ задачу Алексідзе зведено до нелінійного інтегрального рівняння сили тяжіння.

Розглянуто нескінченну циліндричну оболонку, яка знаходиться у тривимірному пружному інерційному просторі. Вивчено випадок, коли до внутрішньої поверхні оболонки прикладаються невісесиметричні врівноважені імпульсивні нормальні навантаження. Одержано вирази для нормальних переміщень та напружень і проілюстровано графічно їх розподіл за кутовою координатою для різних моментів часу.

Введено нові аналітичні конструкції функції Березкіна для вирішення задачі аналітичного продовження значень сили тяжіння в смугу. Ці конструкції одержано шляхом перетворень частинної суми ряду Фур'є, яка наближує значення елементарного розв'язку рівняння Лапласа для сили тяжіння. Оцінено швидкість спадання коефіцієнтів ряду Фур'є. Шляхом різницевого аналізу обгрунтовано спосіб інтерполяції необхідної кількості членів ряду Фур'є з заданою точністю. Вказано на практичний алгоритм для обчислень функцій Березкіна з підвищеною точністю. Цей спосіб обчислень є числово стійким до похибок диференціювання.