Вперше здійснено комплексний аналіз наукової спадщини провідних німецьких соціологів XIX - XX ст. і визначено основні етапи еволюції конфліктологічної парадигми (класичний, неокласичний, посткласичний). Охарактеризовано теоретичні засади соціологічного вчення та особливості їх прояву на класичному етапі у класово-конфліктній моделі (К.Маркса) та конфліктно-конструктивній (Г.Зіммеля та М.Вебера), на неокласичному - у сучасній конфліктній моделі (Р.Дарендорфа) та на посткласичному - у конфліктно-консенсусній (Ю.Габермаса та Н.Лумана). Досліджено провідні ідеї, підходи, концептуальні висновки відомих німецьких соціологів та особливості використання наукових надбань у сучасній соціологічній теорії конфлікту. Обгрунтовано висновок про фундаментальний характер основних положень методології дослідження конфліктів німецькими вченими та провідну роль їх теоретичних ідей і концепцій у сучасному соціологічному дискурсі. Доведено багатофункціональність соціального конфлікту, розглянуто особливості його виникнення та варіанти прояву на кожному історичному етапі. Обгрунтовано умови та можливості зменшення деструктивності конфліктної взаємодії та надання їй комунікативної раціональності. Визначено головні напрямки та тенденції сучасного соціологічного дослідження конфліктно-консенсусної взаємодії у суспільстві, зокрема процесів інституціоналізації та впливу соціокультурних чинників (демократії, діалогу, толерантності, ненасильництва) та глобалізаційних факторів.

Досліджено гносеологічну специфіку теоретико-методологічного потенціалу концепції комунікативної раціональності Ю.Габермаса. Розкрито зміст понять "пізнавального" й "теоретико-методологічного потенціалу" наукової концепції та теорії загалом. Визначено статус концепції комунікативної раціональності в соціальному пізнанні в цілому, розглянуто її теоретико-методологічні та системні характеристики. Визначено напрямок формування даної концепції, описано її основну понятійно-термінологічну структуру та методологічну базу в контексті визначення гносеологічних можливостей для застосування в соціологічній науці. Розкрито наукове значення концепції Ю.Габермаса для сучасної теоретичної соціології.

У якості пояснення та аналізу комунікативної функції релігії звернено увагу до комунікативної моделі суспільства відомого німецького дослідника Н. Лумана. Зроблено спробу виявити парадигматичну належність теорії комунікації Н. Лумана, її складові та особливості функціонування, гносеологічні основи, місце цієї теорії серед інших теорій комунікації, а також її значення як своєрідної методології дослідження релігії. Відстоюється думка, що теорія комунікації Н. Лумана може бути віднесена до так званого радикального конструктивізму (один із варіантів соціосинергетики). Суспільство в теорії Н. Лумана розглянуто як систему, що самоорганізується. Комунікація означає встановлення зв'язків та взаємодії як мінімум між двома людьми. Н. Луман надавав в упорядкуванні комунікативних систем особливого значення символічно генералізованим посередникам (поміж яких і релігія, й ціннісні орієнтації), з їх базовою селективною функцією. А саме людство в процесі свого історичного розвитку постає у нього не стільки як єдиний суб'єкт, скільки як певна комунікація, інтеграція різноманітних - національних, релігійних, соціальних, культурних - суб'єктів. Релігія сама по собі також виступає як комунікація.