У 2001 р. д-р А. Мандзій, працюючи з науковцями у Польщі, і в Україні, ініціював створення комісії для вивчення козацьких полів битв. Об'єктом для досліджень було вибрано поле битви під Зборовом 1649 р. Подібно до попередніх розкопок на полі бою в Берестечку, проект "Зборів" активно використовував аналіз історичних документів, картографічні дані та методи тестування археологічних полів. Починаючи з 2002 р., група дослідників, що працювали за керівництва д-ра Мандзія спільно з Інститутом українознавства імені І. Крип'якевича і кафедрою архітектури та консервації Львівської політехніки, регіональною владою зі збереження памяток історії та культури Тернопільської області, розпочали спільне дослідження, метою якого було: виявити можливі інші культурні ресурси, пов'язані з військовими подіями 1649 р. Дуже корисним було використання нещодавно опублікованої карти, учасника битви, яка ілюструє дислокацію сил. Було реалізовано польові дослідження, у зіставленні з аналізом карт, зокрема, картою битви історика І. Крипякевича та топографічними картами регіону. Були визначені території безпосередніх подій битви, а також райони, що мають потенціал для отримання матеріалів, пов'язаних із битвою. Ця інформація допомогла визначити території для обстеження та тестування. Під час опитування мешканців Зборова з метою виявлення районів битви підтвердилися деякі застереження щодо існування на околиці міста траншей з часу Першої світової війни. У 2002 р. під час первинного інструментального дослідження було виявлено значну кількість матеріалів - найрізноманітніші артефакти, багато з яких датовані XVII ст. Однак, оскільки ці райони протягом століть були в сільськогосподарському використанні, до аналізу бралися лише чіткі артефакти XVII ст., зокрема свинцеві кулі та наконечники стріл. Коли виконувалося картографування розподілу військових артефактів 17 ст. по сітці X та Y, визначалися лінії опущених та уражених куль. Це був базовий матеріал для гіпотетичної реконструкції розпланування польових укріплень 1649 р.

В історико-документальному дослідженні вперше запропоновано широке коло джерел з історії дипломатичних відносин Османської держави з Гетьманською Україною. Зокрема, представлено документи османсько-турецькою мовою, здійснено транслітерацію сучасною турецькою графікою та переклад на українську мову. Викладено документи з османсько-українських взаємин, що охоплюють період гетьманування Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Юрія Хмельницького, Івана Мазепи і Пилипа Орлика. Зазначено, що заключним меморандумом Пилипа Орлика (французькою мовою з перекладом на українську) щодо двостороннього договору узагальнюється гетьманський період українсько-османської дипломатії. Подано інформацію з історії взаємин Османської держави з Україною козацької доби.

Розглянуто широке коло питань, пов'язаних з постаттю шведського короля Карла XII. Особливу увагу приділено шведсько-українському союзу, питанням європейської політики того часу, висвітленню постаті короля в джерелах та історіографії. історією та культурою України, Швеції та Східної Європи ранньомодерної доби. Охарактеризовано міжнародно-політичний статус України під час Північної війни 1700 - 1721 рр. Розглянуто образ України у візії видатного шведського вченого Рудольфа Челлена та його вплив на провідних німецьких істориків у міжвоєнний період.

У 2001 р. д-р А. Мандзій, працюючи з науковцями у Польщі, і в Україні, ініціював створення комісії для вивчення козацьких полів битв. Об'єктом для досліджень було вибрано поле битви під Зборовом 1649 р. Подібно до попередніх розкопок на полі бою в Берестечку, проект "Зборів" активно використовував аналіз історичних документів, картографічні дані та методи тестування археологічних полів. Починаючи з 2002 р., група дослідників, що працювали за керівництва д-ра Мандзія спільно з Інститутом українознавства імені І. Крип'якевича і кафедрою архітектури та консервації Львівської політехніки, регіональною владою зі збереження памяток історії та культури Тернопільської області, розпочали спільне дослідження, метою якого було: виявити можливі інші культурні ресурси, пов'язані з військовими подіями 1649 р. Дуже корисним було використання нещодавно опублікованої карти, учасника битви, яка ілюструє дислокацію сил. Було реалізовано польові дослідження, у зіставленні з аналізом карт, зокрема, картою битви історика І. Крипякевича та топографічними картами регіону. Були визначені території безпосередніх подій битви, а також райони, що мають потенціал для отримання матеріалів, пов'язаних із битвою. Ця інформація допомогла визначити території для обстеження та тестування. Під час опитування мешканців Зборова з метою виявлення районів битви підтвердилися деякі застереження щодо існування на околиці міста траншей з часу Першої світової війни. У 2002 р. під час первинного інструментального дослідження було виявлено значну кількість матеріалів - найрізноманітніші артефакти, багато з яких датовані XVII ст. Однак, оскільки ці райони протягом століть були в сільськогосподарському використанні, до аналізу бралися лише чіткі артефакти XVII ст., зокрема свинцеві кулі та наконечники стріл. Коли виконувалося картографування розподілу військових артефактів 17 ст. по сітці X та Y, визначалися лінії опущених та уражених куль. Це був базовий матеріал для гіпотетичної реконструкції розпланування польових укріплень 1649 р.

Подано огляд наукового доробку вітчизняних істориків середини XIX - початку ХХ ст., які досліджували запорозько-російські відносини періоду "кримської доби" (1709/11 - 1734 рр.). Було здійснено поетапний аналіз розвитку історичних студій з досліджуваної проблематики, проаналізовано чинники, які впливали на позицію істориків при написанні історичних праць, методологічний інструментарій та актуалізованої ними джерельної бази. Також було прослідковано процес відходу від імперської візії запорозько-російських відносин, її заміну на українську національну, що відбувався у вітчизняному історіописанні досліджуваного часу.

Висвітлено історію знаменитої битви під Пилявцями 11 - 13 (21 - 23) вересня 1648 р., в якій козацьке військо на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким отримало блискучу перемогу над військом Речі Посполитої. Попри відмінність в історіографічних підходах та оцінках, які домінували у різний час та прийняті у різних країнах, хід та значення цієї битви не ставлять під сумнів ані давні, ані сучасні історики. Досліджено та опубліковано посилання на джерела, які описують передумови Пилявецької битви, диспозицію супротивних сторін, перебіг військового змагання та його наслідки.

У книзі представлена еволюція козакознавства Речі Посполитої — від перших письменницьких спроб осмислення явища до найкращих зрілих досягнень річпосполитських інтелектуалів з початку Козацької революції середини XVII ст. Від віршика-епіграмки до дисертації тогочасна вченість пройшла чималенький шлях у розвитку власного «дискурсу про козаків». До теми українського козацтва ключового століття його існування (середина XVI - середина XVII ст.) історичне письменство Речі Посполитої зверталося регулярно і виявляло належну допитливість. «Вітчизняні» автори вчасно фіксували зміни у побутуванні цього яскравого і сучасного їм феномену. А нерідко і самі програмували його подальший розвиток. Деякі їх ідеї і досі не втратили популярності як у наукових колах, так і в популярному дискурсі. Річ Посполита - слов’янська калька антично-римського «res publica» (загальна справа, справа народу). Ця назва на землях, де вона колись панувала, досі вільно уживається як еквівалент поняття держави взагалі. Отже, то був проект «ідеалу». Як справжній «ренесансний проект», Річ Посполита по¬значилася типовою для Ренесансу наївністю, завищеними очі¬куваннями та комплексом титана-першопрохідця1. Там, дійсно, чимало було на виріст, тому річпосполитські шати ще не раз виявлялися впору черговому поколінню все модерніших на¬щадків2. В українській перспективі найбільш цікавим феноменом до¬би Речі Посполитої є козацтво. Адже, цьому «молодшому си¬ну» - цілком за народною фольклорною традицією українців - дістається і хата батьківська, і подвиг недокінчений. Адже старшим «сином коронним» була шляхта. Вона запо¬чаткувала річпосполитський проект на початку XVI ст., але Шляхетська модернізаційна революція вже десь з 1570-х років почала гальмувати, а після поразки рокошу 1606-1608 pp. явно пішла на спад. Але «революційний прапор» підхопила «молод¬ша братія» шляхти - козацтво3. Описом козацьких діянь вітчизняного читача не здивувати. Але тема як уявляла собі козаків Річ Посполита, як і коли коре¬гувала собі їх образ і на яких стереотипах, зрештою, уперлася, ще й досі подається украй невиразно4. Отже, спробую на сто¬рінках нової книжки показати і окремі атоми-цеглинки, і способи конструювання та запам’ятання-стереопизації вигляду козацтва на конкретних тогочасних текстах-наративах. До цієї теми я звернувся ще 2005 р., коли вийшла моя не¬величка праця «‘Дискурс про козаків’ (характеристики україн¬ського козацтва в річпосполитській історіографії остатньої третини XVI - середини XVII ст.)». 2008 р. вона стала основою одного з розділів у ширшій книжці «Річпосполитська історіо¬графія України (XVI - середина XVII ст.)» (вона мала розлогі додатки джерел). Утім, з того часу вдалося суттєво розширити-доповнити джерельну базу дослідження, зробити чимало свіжих спостере¬жень та уточнити старі дані. Тому й нове видання, сфокусоване винятково на «козацькому сюжеті», гадаю, вже доречне. Тим паче, що як давні помилки істориків часів Модерну, так і вал постмодерних «фейкових» тверджень на цю тему, досі відчут¬но впливають на стан представлення козаччини як в сучасній історичній науці, так і в позанаукових середовищах України і світу. Хронологічні рамки дослідження доволі природні - від по¬чатку опрацювання козацького феномену в історичному пись¬менстві Речі Посполитої (1560-і рр.) до часу, коли у наслідок Козацької революції тема українського козацтва перестає бути внутрішньою (вітчизняною) для річпосполитських авторів (по¬чаток 1650-х рр.). Це доба, коли саме тут продуковані найкращі і найпроникливіші тексти щодо козаччини - час беззапереч¬ного дослідницького прогресу. Ті твори ставали настільки «класичними», що згодом навіть стримували подальшу зацікав¬ леність цією темою в пізній Речі Посполитій (мовляв, усе вже написане до нас). Змістовно я зосередився на малознаних вітчизняній історіо¬графічній традиції текстах XVI-XVII ст. Тому ось - добре вивчені істориками сюжети про праці Е. Лясоти та Г. Боплана представлені тут хіба як тло для формулювання-побутування певних уявлень, без виділення для них спеціальних підрозділів. Прояви оригінального і формування стереотипного особливо вабили мою дослідницьку увагу. Структурно праця поділена на чотири розділи, які представ¬ляють різні генерації дослідників і продуковані ними тексти про козаччину (з увагою до формування стереотипу та проявів новацій). Найбільш оригінальні персони і твори мають окрему презентацію (як певний структурний скелет уявлень)5, яку до- повнюють-прояснюють-прикрашають автори і міркування, які мали більш принагідний чи фотографічно-миттєвий характер6.

Мета статті - охарактеризувати непрості взаємини влад України та Московії в галузі торгівлі у середині XVII ст. Методологія дослідження грунтується на принципах історизму й детермінізму. Застосовано як загальнонаукові (системного аналізу, синтезу, аналогії, абстрагування, узагальнення), так і спеціальні історичні (критичного опрацювання джерел, компаративності, проблемно-хронологічний) методи. Уперше порушуються питання наявності всеросійського єдиного ринку й долучення до нього українського національного ринку, на підставі тогочасних першоджерел спростовується чимало тверджень істориків-попередників про нібито "дружні" та навіть "братерські" стосунки в торговому обороті обох країн. Висновки: вихід у перші роки Національної революції XVII ст. зі складу Речі Посполитої значної частини українських земель значно обмежив зовнішню торгівлю в напрямку Західної Європи, спонукав до активізації її в бік північного сусіда, а також східних держав. На цьому етапі економічного розвитку гетьманові Б. Хмельницькому вдалося зберегти певну самостійність і порівняно демократичний характер товарообміну із закордонням, спрямувавши свою політику на вигідні взаємини з іноземними негоціантами, зокрема Росії, Польщі, Литви, Греції, частково Кримського ханства й Туреччини.

Проаналізовано результати моніторингу публікацій, присвячених дослідженню документальних джерел битви під Берестечком 1651 року у наукових періодичних виданнях України з використанням наукометричних і бібліометричних методів. Розглянуто джерелознавчий і історіографічний матеріал про зазначену вище подію.

Комплексно і всебічно проаналізовано обставини формування, функціонування та припинення українсько-шведського військового союзу під час Північної війни у 1708 - 1714 рр. Проведений історіографічний аналіз засвідчує, що на сьогодні не створено цілісної наукової роботи, де було б всебічно досліджено військово-стратегічні аспекти українсько-шведського союзу та його військово-тактичну реалізацію. З'ясовано, що українсько-шведський військовий союз утворився ситуативно, внаслідок несподіваної зміни оперативно-тактичної ситуації на головному театрі бойових дій Великої Північної війни восени 1708 р. Установлено, що українсько-шведський військовий союз був елементом політики "полівасалітету", яку проводили попередники гетьмана І. Мазепи.

На підставі аналізу джерел та літератури досліджено політику Українського Гетьманату на забезпечення національних інтересів й збереження суверенітету за умови, коли Українська держава опинилася в епіцентрі протистояння за домінування в регіоні Центрально-Східної Європи в 1654 - 1667 рр., де головними суперниками виступили Річ Посполита, Московська держава та Кримське ханство, прослідковано динаміку та сформовано періодизацію постановки і розв'язання ними "українського питання" протягом досліджуваного періоду, а також визначено вплив українського чинника на розвиток польсько-московсько-кримської боротьби.