Висвітлено умови, форми та методи діяльності членів осередків УСДС в українських губерніях Російської імперії у другій половині 1907 - на початку 1908 рр. Використання методів дослідження соціальної історії (історії повсякдення) надало змогу охарактеризувати Спілку як революційну соціал-демократичну організацію.

Мета роботи - узагальнити й охарактеризувати типи форм і методів класової боротьби українського селянства Російської імперії у пореформений період. Методологія дослідження базується на принципах історизму та системності. Автори використали як загальнонаукові (аналізу, конкретизації, типологізації), так і конкретно-наукові методи (історико-хронологічний, конкретного і логічного історіографічного аналізу, критики історіографічних джерел, періодизації). Уперше здійснено історіографічний аналіз проблеми класифікації форм селянського руху та методів боротьби селянства Наддніпрянщини. Висновки: виділення певних форм і методів селянського руху пореформеного періоду спочатку було справою чинів МВС і публіцистів-сучасників. Їх класифікація традиційно узгоджувалася з певною місцевістю чи періодом, коли ставали актуальними ті чи інші методи відстоювання селянами власних інтересів. Дослідники селянського руху за певними суттєвими ознаками намагалися згрупувати селянські виступи в типи (вищі - нижчі, мирні - насильницькі, економічні - політичні виступи тощо). Утім за понад столітній період дослідження селянського руху початку XX ст. так і не було вироблено єдиної задовільної або принаймні панівної класифікації форм та методів селянського руху. А отже, дискусія з цього приводу в історіографії має бути продовжена.

Комплексно охарактеризовано діяльність громадсько-політичних організацій в підросійській Україні у 1905-1917 рр. та їх взаємовідносини з владою. Проаналізовано особливості трансформації державно-правової системи Російської імперії, законодавче регулювання діяльності громадсько-політичних організацій та процеси формування громадянської ідентичності населення. Розглянуто діяльність громадсько-політичних об'єднань. Показано, що вірнопідданські та лоялістські організації отримували від влади сприяння та можливість легалізації. Натомість опозиційні об'єднання переслідувалися. Відзначено, що влада не скористалися можливістю для налагодження діалогу з організованою громадськістю.