Визначено сутність адміністративно-юрисдикційної діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби, досліджено особливості її правового регулювання. Охарактеризовано сучасний стан і визначено статус органів санітарно-епідеміологічної служби, розглянуто принципи, напрямки та форми їх діяльності, проаналізовано окремі адміністративно-юрисдикційні провадження. Особливу увагу приділено вивченню діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби із запобігання та припинення порушень у сфері санітарного законодавства, встановлено порядок накладення та стягнення штрафів, а також застосування фінансових санкцій. Визначено склад адміністративних правопорушень, за яких органи санітарно-епідеміологічної служби мають право складати протоколи, розглядати й ухвалювати рішення. Наведено пропозиції щодо удосконалення адміністративно-юрисдикційної діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби. Розроблено пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Досліджено адміністративно-правові основи відповідальності за правопорушення у санітарно-епідемологічній сфері в контексті адміністративно-правової реформи в Україні. Проведено аналіз юридичних складів адміністративних правопорушень, предметом посягання яких є санітарно-екологічна безпека. Розкрито особливості впровадження у справах про порушення правил і норм санітарно-епідеміологічного законодавства. Запропоновано шляхи системного вдосконалення законодавства в сфері забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення діяльності посадових осіб санітарно-епідеміологічного благополуччя населення.

Досліджено проблеми становлення та розвитку інституту карантинних установ півдня України на прикладі їх організації та діяльності в Таврійській губернії. З'ясовано, що історичні передумови створення карантинної служби в Російській імперії виникли в другій половині XVIII ст. з розширенням її кордонів. Правові засади діяльності карантинних установ закладено в 1786 р. з прийняттям положення про карантинний дім на о. Сескар, а також в карантинних статутах 1800, 1818, 1832 і 1841-го рр. Показано, що перші карантинні установи в Криму та на Півдні України виникли ще наприкінці XVIII ст. На початку XIX ст. відкрились та розбудувались карантини та карантинні застави в Одесі, Керчі, Феодосії, Севастополі, Херсоні, Очакові, Євпаторії, Маріуполі, Таганрозі, Тамані, Ялті тощо. В цей час сформовано Феодосійський і Керченський карантинні округи. Акцентовано увагу на те, що Карантинний статут 1866 р. був революційним документом та орієнтувався на європейський досвід і міжнародні угоди Росії. Він передав карантинну справу до рук медиків, спростивши та скоротивши систему карантинних установ.

Вивчено зміни і закономірності формування та розвитку вітчизняного санітарного законодавства як системи медико-правових і нормативно-методичних засад діяльності системи профілактичної медицини України. Проведено періодизацію та встановлено закономірності розвитку санітарного законодавства. Визначено етапи формування вітчизняної системи санітарного нагляду, охарактеризовано становлення та розподіл повноважень фахівців санітарно-епідеміологічної служби на різних етапах її розвитку. Показано еволюцію законодавчого та нормативно-методичного забезпечення застосування медичних, адміністративних, фінансових заходів і санкцій, спрямованих на профілактику виникнення та поширення інфекційних і неінфекційних захворювань.

Наведено теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання, яке полягає у історико-правовій характеристиці санітарно-епідеміологічного законодавства, чинного на території України протягом XX ст., визначенні його сутності, особливостей, значення, динаміки чинності, а також ефективності. В межах дослідження виокремлено три історичні періоди: по-перше, Російської імперії початку XX ст. (1901 - 1917 pp.); по-друге, відродження української державності (1917 - 1921 pp.); по-третє, радянський (1917 - 1991 pp.). Одним із елементів новизни виступає класифікація актів санітарно-епідеміологічного законодавства залежно від предмета регулювання на такі, що: встановлювали систему органів контролю у сфері санітарії та епідеміології; передбачали заходи боротьби з епідеміями; закріплювали санітарні правила та норми, дотримання яких було спрямовано на запобігання виникненню епідемій.