Наведено результати першого комплексного наукового дослідження, присвяченого особливостям розслідування злочинів, вчинених під час надання медичної допомоги. Наведено криміналістичну характеристику даного виду злочинів. Розкрито особливості порушення кримінальних справ, висування версій і планування розслідування, організації і тактики окремих слідчих дій, а також використання спеціальних знань в процесі розслідування злочинів, вчинених під час надання медичної допомоги. Увагу приділено питанням огляду місця події, вилучення й огляду медичних документів, інструментів, медикаментів, упаковок ліків, які застосовувались під час лікування, призначенню судово-медичної експертизи. Розкрито проблеми допиту свідків, потерпілих, підозрюваних й обвинувачених в даних злочинах.

Розглянуто проблему кримінальної відповідальності за посягання на життя та здоров'я особи шляхом зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби. Досліджено загальний, родовий і безпосередній об'єкти даного злочину, обстановку його вчинення, ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторін злочину, питання обставин, які обтяжують покарання. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення ст. 130 КК України та практики її застосування.

Розглянуто кримінальне законодавство деяких зарубіжних держав у сфері кримінально-правової заборони залишення в небезпеці, здійснено порівняльний аналіз із нормою, яка встановлює кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці за Кримінальним кодексом України.

Досліджено випадки порушення законодавства про рекламу лікувальних засобів, медичних виробів, методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації. Узагальнено рекомендації, як пацієнтам без медичної освіти виявити способи введення їх в оману представниками медичного бізнесу. Порушено проблему реклами ліків з недоведеною ефективністю, які фактично не мають жодного лікувального ефекту, та наведено рекомендації щодо того, як за допомогою медичних інструкцій можна перевірити механізм дії лікувальних препаратів. Запропоновано напрями критичного аналізу інформації щодо засобів та методів діагностики й лікування, яку пацієнти отримують від медиків.

Мета статті - вивчення проблеми залучення дітей у військові конфлікти, аналіз моделей і методів вербування неповнолітніх в умовах військово-політичного конфлікту на Донбасі. Оскільки ця проблема недостатньо досліджена, ми систематизуємо й узагальнимо міжнародний досвід протидії залученню дітей до збройного конфлікту як солдатів і наведемо приклади з вітчизняних реалій. Особливу увагу приділено вивченню складних методів, які терористичні й екстремістські угруповання застосовують комплексно, можуть змінювати залежно від ситуації та навіть об'єднувати в одну технологію (мережа, воронка, зараження). Оскільки вербування займає центральне місце у всіх випадках порушення прав дитини, розкрито основні стратегії залучення дітей до діяльності незаконних військових угруповань самопроголошених ДНР та ЛНР.

Наведено результати комплексного дослідження невирішених питань або таких, щодо яких немає одностайності в науці та правозастосовній практиці, стосовно відповідальності за незаконне проведення аборту. Вивчено зміст поняття "незаконне проведення операцій штучного переривання вагітності (аборту)". Розглянуто кримінальну відповідальність за цей злочин в історії вітчизняного кримінального законодавства. Здійснено порівняльний аналіз відповідальності за незаконне проведення аборту у зарубіжному кримінальному законодавстві. Окреслено межі кримінально-правової охорони ненародженого життя, охоронюваного нормами кримінального права України. Встановлено співвідношення складів злочинів, які забезпечують охорону ненародженого життя, між собою і з іншими складами злочинів. Узагальнено особливості караності та кваліфікації незаконного проведення аборту. Наведено пропозиції щодо вдосконалення законодавства стосовно відповідальності за незаконне проведення аборту. Доведено, що з позицій правової ідеології запровадження кримінальної відповідальності за незаконний аборт є діалектичним способом захисту правових інтересів соціуму (демографічної безпеки), ненародженого життя (право на життя плоду після 22 тижня розвитку), здоров'я (зокрема репродуктивного) вагітної жінки та права на свободу формування репродуктивного вибору жінки.