Розглянуто основні словотвірні критерії поділу відіменних дериватів на типи та підтипи, закономірності творення дієслівних одиниць, продуктивні та непродуктивні словотворчі суфікси даного періоду із врахуванням їх продуктивності у наступні періоди функціонування мови. Встановлено загальні закономірності розвитку словотвірної системи староукраїнського дієслова. Наведено результати порівняльного аналізу матеріалів попередніх періодів розвитку мови і сучасної української літературної мови, споріднених мов та діалектних матеріалів української мови.

Рассмотрены основные словообразующие критерии деления отыменных дериватов на типы и подтипы, закономерности образования глагольных единиц, продуктивные и непродуктивные словообразующие суфиксы данного периода с учетом их продуктивности в следующие периоды функционирования языка. Установлены общие закономерности развития словообразующей системы староукраинского глагола. Приведены результаты сравнительного анализа материалов предыдущих периодов развития языка и современного украинского литературного языка, сродненных языков и диалектных материалов украинского языка.

Проаналізовано модус як дискурсивну категорію за матеріалами рукописних і стародрукованих писемних пам'яток, написаних і перекладених староукраїнською літературною мовою у другій половині XVI - першій половині XVII ст. Визначено соціокультурну прецедентність книжної староукраїнської мови. Описано оновлену традиційну епісистему, що експлікується в "простій мові" як когнітивно-комунікативному феномені, у діалогічності, інтерактивності полемічних та інших текстів.

Проанализирован модус как дискурсивная категория по материалам рукописных и древних печатных письменных памятках, написанных и переведенных на древнеукраинский литературный язык во второй половине XVI - первой половине XVII ст. Определена социокультурная прецедентность книжного древнеукраинского языка. Описана обновленная традиционная эписистема, эксплицируемая в "простом языке" как когнитивно-коммуникативном феномене, в диалогичности, интерактивности полемических и других текстов.

Впервые исследована история развития письменности и литературных языков Карпатской Руси в XV - XX вв. Раскрыты потенциальные возможности создания новых литературных языков в Европе, в частности, в Славии. Дана краткая характеристка основных этапов развития карпаторусинской письменности. Проведено исследование карпаторусинского культурного и этноязыкового возрождения конца 1980 - 1990-х гг. Приведены сведения о хрестоматиях письменности и литературных языков Карпатской Руси. Освещены вопросы нормирования и кодификации карпаторусинских вариантов литературного языка в конце XX - начале XXI вв. Даны образцы памятников карпаторусинской письменности XV, XVI - XVIII, XIX, XIX - начала XX вв., 1920 - 1930-х, 1940-х, конца 1980 - 1990-х гг., в частности, рассмотрены религиозные, научные, научно-популярные, учебные, художественные, публицистические, официальные, деловые тексты, а также тексты пропагандистского содержания и военного характера. Приведены образцы карпаторусинской письменности Америки.

Визначено чинники формування специфіки лексичної системи української мови (УМ). Висвітлено проблему праслов'янських і праіндоєвропейських джерел матеріалу УМ. Увагу приділено УМ у контексті специфіки східнослов'янських мов. Показано роль міжродинних лінгвістичних студій у поглибленні аналізу української лексики.

Определены факторы формирования специфики лексической системы украинского языка (УЯ). Освещена проблема прасловянских и праиндоевропейских источников материала УЯ. Внимание уделено УЯ в контексте специфики восточнославянских языков. Показана роль межродственных лингвистических студий в углублении анализа украинской лексики.

Теоретично обгрунтовано статус та основні ознаки множинних іменників як номенів з неповною числовою парадигмою в українській мові. Визначено словотвірну структуру й особливості семантики номінацій дослідженого типу. Описано динаміку лексико-словотвірних типів множинних найменувань у різні періоди нової української мови, визначено ступінь дериваційної активності мотивувальних основ. Встановлено функціональні особливості плюральних формантів. Визначено продуктивність досліджених словотвірних типів і виявлено чинники, що впливають на її формування. Розглянуто специфіку вживання даних дериватів у різностильових джерелах нової української мови, встановлено основні тенденції та закономірності розвитку словотвірної підсистеми множинних іменників протягом останніх трьох століть.

Здійснено комплексне (семантико-словотвірне, структурне, функціональне, діахронно-синхронне) дослідження історії префіксального та конфіксального словотворення прикметників в українській мові. Виявлені в пам'ятках XI - XX ст. деривати класифіковано за словотвірними формантами, у межах кожного з яких виділено окремі лексико-словотвірні типи (ЛСТ), визначено типологію словотвірних зв'язків формантів з твірними основами, установлено їх семантико-функціональну спрямованість у різні хронологічні періоди, описано основні словотвірні моделі похідних префіксальних і конфіксальних прикметників. З'ясовано час виникнення, етапи розвитку, структурні та семантичні особливості кожного ЛСТ, установлено його продуктивність / непродуктивність, висвітлено долю похідних у сучасній українській літературній мові, частково - у територіальних діалектах.

Здійснено комплексний аналіз семантичних і функціонально-стилістичних особливостей англійської лексики в текстах публіцистичного, інформаційного та наукового стилів у контексті формування лексичної бази української мови кінця XX - XXI ст. й у зіставленні з нормами сучасної літературної мови. Виокремлено й охарактеризовано спектр англомовних лексичних одиниць, що демонструють специфічні риси й основні тенденції становлення лексичного фонду публіцистичного, інформаційного та наукового стилів мовлення на межі XX - XXI ст. Визначено основні тенденції запозичення англомовних лексичних одиниць у тексти різного комунікативного призначення.

Вперше в лінгвістичній історіографії розглянуто проблему джерел вивчення історії мови в українському та російському мовознавстві XIX ст. - 1930-х рр. Переважно на матеріалі історичної фонетики східнослов'янських мов розкрито специфіку теоретичного та практичного вирішення зазначеної проблеми в порівняльно-історичному мовознавстві першого (1820 - 1860-ті рр.) та другого (1870 - 1930-ті рр.) періодів з урахуванням наступності й еволюції наукової думки. Увагу приділено проблемам вироблення й удосконалення прийомів опрацювання давніх писемних пам'яток, методик дослідження сучасних діалектних даних та інших джерел вивчення історії мови.

Пересмотрены использовавшиеся до настоящего времени принципы объяснения фонетических и семантических изменений в языке. Уточнены основные направления фонетических и семантических трансформаций лексических единиц. Проанализированы истории (этимологии) русских и украинских слов. Показано, что в значительной своей части слова представляют собой результат экстенсивного фонетического развития.

На базі староукраїнських пам'яток XVII - XVIII ст. різних стилів і жанрів з території Середньої Наддніпрянщини досліджено морфологічну будову неособових дієслівних утворень (інфінітива) і парадигму дієвідмінюваних дієслів. Проаналізовано засоби вираження дієслівних форм, простежено динаміку їх формування. Встановлено хронологічні межі вживання дієслівних форм, їх функціональне навантаження та частотність фіксацій. Визначено місце аналізованих формовживань у сучасній українській літературній мові. З'ясовано, що в середньонаддніпрянському говорі XVII - XVIII ст. загалом уже склалася система дієслівних форм, близька до сучасної.

Висвітлено особливості розвитку українського мовознавства в період другої половини XIX - XX ст. Подано інформацію про життєвий і творчий шлях, суспільно-громадську, викладацьку, наукову та культурно-просвітницьку діяльність таких видатних українських мовознавців, як О. П. Потебня, П. Г. Житецький, Л. А. Булаховський, А. Ю. Кримський, М. Ф. Наконечний. Проаналізовано їх найваживіші науковоі праці, а також висвітлено внесок цих лінгвістів у розвиток української мовознавчої науки.

З'ясовано історію вивчення складного речення, зокрема складнопідрядного з підрядним часу як окремого типу обставинних речень, що в основному сформувався ще в праслов'янській мові. Виявлено структурно-семантичні особливості складнопідрядних речень з підрядними часу на всіх етапах розвитку української мови. З'ясовано специфіку функціонування засобів зв'язку у кожному з підтипів відповідних конструкцій - сполучників, співвідносних слів, часток, видо-часового співвідношення дієслів-присудків, порядку слідування предикативних частин. Досліджено причини появи нових формально-граматичних засобів вираження часових відношень між предикативними частинами у структурі складнопідрядних речень з підрядними часу.

Розглянуто типологію ситуацій невдалого спілкування, спричиненого особливостями соціальної взаємодії у двомовному та біокультурному суспільстві. Проведено загальний огляд комунікативного поля за умов українсько-російського білінгвізму, проаналізовано ситуації спілкування між носіями двох мов - російсько- й українськомовними індивідами, а також білінгами - мовцями, які використовують дві мови або змішують їх елементи у своєму мовленні (суржикомовними). Охарактеризовано поза- та мовні "зони ризику" для успішності комунікації.

Рассмотрена типология ситуаций неудачного общения, вызванного особенностями социального взаимодействия в двуязычном и биокультурном обществе. Проведен общий обзор коммуникативного поля в условиях украинско-российского билингвизма, проанализированы ситуации общения между носителями двух языков - российско- и украиноязычными индивидами, а также билингами - индивидов, говорящих на двух языках или смешивающих их элементы в своей речи (суржикоязычные). Охарактеризованы вне- и языковые "зоны риска" для успешности коммуникации.

Наведено результати дослідження семантичних і функціональних особливостей лексики офіційно-ділового стилю української мови, що зафіксована у спеціальних нормативних актах, а також в різноманітних за стилями та жанрами писемних джерелах періоду 1917 - 1933 рр. Проаналізовано еволюцію поглядів на такі основні поняття та категорії лінгвостилісти, як функціональний стиль, підстиль, документ. Розглянуто питання об'єднання слів у тематичні групи лексики. Розкрито закономірності формування та розвитку ділової української лексики, визначено обов'язкові та можливі чинники її унормування.

Висвітлено проблеми виявлення неявних міфологічних елементів української лексики на прикладах термінів "вирій", "голуб", "ліс", "мотиль" - "метелик", "змія" - "змій". Розглянуто питання співвідношення явних і неявних елементів міфологічної лексики української мови на прикладі термінів "ящер" - "ящірка".

Освещены проблемы выявления неявных мифологических элементов украинской лексики на примерах терминов "вирій", "голуб", "ліс", "мотиль" - "метелик", "змія" - "змій". Рассмотрен вопрос соотношения явных и неявных элементов мифологической лексики украинского языка на примере терминов "ящер" - "ящірка".

Комплексно проаналізовано мовну політику Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР у макросоціолінгвістичному аспекті. Обгрунтовано, що тогочасну мовнореформаторську стратегію реалізовано в напрямах статусного та корпусного мовного планування. У законодавчому забезпеченні діяльності українських урядів виокремлено та систематизовано корпус директивних документів, на яких грунтувалися статусні заходи. Зроблено висновок про послідовність і наступність мовної політики Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР попри певні відмінності внутрішньополітичного життя в роки діяльності цих урядів. Проаналізовано участь держави у випрацюванні заходів корпусного планування. Як вияв корпусної мовної політики кваліфіковано діяльність тогочасних правописних і термінологічних комісій, видання термінологічних словників, директивні документи про використання української мови в діловодстві. Розкрито вплив мовної політики Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР на суспільну свідомість і мовну поведінку населення.

Комплексно проанализирована языковая политика Центральной Рады, Гетманата и Директории УНР в макросоциолингвистическом аспекте. Обосновано, что реформаторская языковая стратегия того времени реализована в направлениях статусного и корпусного языкового планирования. В законодательном обеспечении деятельности украинских правительств выделен и систематизирован корпус директивных документов, на которых базировались статусные мероприятия. Сделан вывод о последовательности и преемственности языковой политики Центральной Рады, Гетманата, Директории УНР невзирая на определенные отличия внутриполитической жизни в годы деятельности этих правительств. Проанализировано участие государства в выработке мероприятий корпусного планирования. Как проявление корпусной языковой политики квалифицированы деятельность правописных и терминологических комиссий, издание терминологических словарей, директивные документы об использовании украинского языка в деловодстве. Раскрыто влияние политики Центральной Рады, Гетманата, Директории УНР на общественное сознание и языковое поведение населения.

Розглянуто мовну свідомість Г. Сковороди та проаналізовано його мовотворчість у контексті староукраїнської літературно-писемної традиції кінця XVI - XVIII ст. Спростовано поширене уявлення про мову видатного філософа як хаотичну суміш різнорідних за походженням елементів.

Рассмотрено языковое сознание Г. Сковороды и проанализировано его языкотворчество в контексте староукраинской литературно-письменной традиции конца XVI - XVIII вв. Опровергнуто распространенное представление о языке выдающегося философа как хаотической смеси разнородных по происхождению элементов.

Досліджено модусні смисли у староукраїнській літературній мові другої половини XVI - першої половини XVII ст. Визначено статус модусу як метакатегорії основних модусних категорій - евіденційності, персуазивності, епістемічності. Розглянуто характеристики відповідних модусних смислів - евіденційних, персуазивних, епістемічних. Запропоновано новий в історичній лінгвістиці погляд на модус як дискурсивну категорію, що відображає в тексті результат когнітивного процесу мовця у вигляді його ставлення до джерела інформації та способу її одержання, ступенів достовірності мовця щодо повідомлюваного, до епістемічних понять. Визначено когнітивно-епістемічну специфіку модусу, охарактеризовано оновлену традиційну епістему й альтернативний можливий світ, що є ключем до дискурсивного аналізу полеміки. Обгрунтовано доцільність розширення модусу інтерактивністю, діалогічністю, змінами у свідомості, що скоординовано з динамікою староукраїнської літературної мови. Узагальнено типи модусних смислів та особливості експлікації (аналітичність, продовження розвитку спеціалізованих засобів для вираження модусу, зв'язок із генетичними конструкціями на позначення мовлення) на підставі рукописних і стародрукованих пам'яток та історичних словників.

Розкрито проблеми походження іменникових конфіксів і їх варіантів. На матеріалі, виявленому в писемних пам'ятках і говорах української мови, досліджено розвиток функцій конфіксальних форматів від праслов'янської доби до сучасності. Визначено динаміку конфіксальної підсистеми іменника в строукраїнській та новій українській мові.

Наведено результати дослідження походження суфікса -ина та його варіантів, проаналізовано розвиток його функцій від найдавніших часів до сучасності, зокрема, в праслов'янській мові, визначено лексико-словотвірні типи (ЛСТ) іменників на -ина в давній руськоукраїнській мові ХІ - ХІІІ ст., динаміку ЛСТ в староукраїнській та новій українській мові.

Приведены результаты исследования происхождения суффикса -ина и его вариантов, проанализировано развитие его функций от древнейших времен до современности, в частности, в праславянском языке, определены лексико-словообразовательные типы (ЛСТ) существительных на -ина в древнем русскоукраинском языке ХІ - ХІІІ ст., динамика ЛСТ в древнеукраиском и новом украинском языке.