Визначено чинники формування специфіки лексичної системи української мови (УМ). Висвітлено проблему праслов'янських і праіндоєвропейських джерел матеріалу УМ. Увагу приділено УМ у контексті специфіки східнослов'янських мов. Показано роль міжродинних лінгвістичних студій у поглибленні аналізу української лексики.

Определены факторы формирования специфики лексической системы украинского языка (УЯ). Освещена проблема прасловянских и праиндоевропейских источников материала УЯ. Внимание уделено УЯ в контексте специфики восточнославянских языков. Показана роль межродственных лингвистических студий в углублении анализа украинской лексики.

Пересмотрены использовавшиеся до настоящего времени принципы объяснения фонетических и семантических изменений в языке. Уточнены основные направления фонетических и семантических трансформаций лексических единиц. Проанализированы истории (этимологии) русских и украинских слов. Показано, что в значительной своей части слова представляют собой результат экстенсивного фонетического развития.

Висвітлено проблеми виявлення неявних міфологічних елементів української лексики на прикладах термінів "вирій", "голуб", "ліс", "мотиль" - "метелик", "змія" - "змій". Розглянуто питання співвідношення явних і неявних елементів міфологічної лексики української мови на прикладі термінів "ящер" - "ящірка".

Освещены проблемы выявления неявных мифологических элементов украинской лексики на примерах терминов "вирій", "голуб", "ліс", "мотиль" - "метелик", "змія" - "змій". Рассмотрен вопрос соотношения явных и неявных элементов мифологической лексики украинского языка на примере терминов "ящер" - "ящірка".

Розкрито значення та особливості вживання терміна "Русь" у документах XVI - XVIII ст. Доведено, що дана назва українська та позначає окремі території тогочасної України-Русі на основі стародавніх карт, які зберігаються в архівах західноєвропейських країн.

Раскрыты значения и особенности употребления термина "Русь" в документах XVI - XVIII ст. Доказано, что данное название украинское и обозначает отдельные территории Украины-Руси указанного периода на основе древних карт, хранящихся в архивах западноевропейских стран.

Проаналізовано періоди, які пройшла досліджувана фахова лексика косметики та косметології. Про появу фахової мови косметики та косметології можемо говорити лише з XVI ст., тому що в історичних словниках певні лексеми зафіксовані вже зі змінами в лексичному значенні, що свідчить про процес їх термінологізації.

Рассмотрено происхождение ряда слов русского и украинского языков. На взгляд автора, романтизм с его иллюзорным понятийным аппаратом как методологическая основа исторического языкознания должен быть преодолен. Ср. уводящее в область романтических тайн определение слова как формулы, "мистической криптограммы", оформленной преформантами и детерминативами, носителями магических смыслов. Вследствие этого те или иные лексемы могут получить не приблизительное, а весьма точное объяснение. Во всяком случае к последнему нужно стремиться. Фундаментом новой концепции диахронической лингвистики должно стать следование одним и тем же принципам в области семантических сдвигов и фонетических переходов, а также мысль о том, что слово по своей сущности предикативно. Иными словами, мы исходим из того, что внешняя, поверхностная, морфология отличается от внутренней, глубинной, морфологии слова и что, рассматривая происхождение слов, следует отдавать предпочтение морфологии глубинной.

Досліджено українські відіконімні еклезіоніми. Проаналізовано частотність вживання цього типу еклезіонімів. Розглянуто особливості їх творення, семантичної та структурної організації.

Простежено сферу вживання різних типів фразеологізмів за стилістичною класифікацією (народнорозмовних та книжних) в офіційно-діловому стилі староукраїнської мови, зроблено спробу з'ясувати причини їх стійкості або нестійкості, указано їх стилістичну функцію.

Наведено дві основні лексико-семантичні групи географічних апелятивів староукраїнської мови: загальні назви та конкретні найменування, проведено семантичний, хронологічний і словотвірний аналіз назв натурогенних об'єктів географічної оболонки Землі, тобто не створених людськими руками, що надає можливість простежити значення слів і шляхи їх формування. Дослідження проведено на матеріалі текстів пам'яток української мови XVI - XVIII cт. (рукописних та опублікованих).

Досліджено абстрактну лексику української мови першої половини XVII ст. Роботу виконано на матеріалі творчості відомого українського релігійного та культурного діяча, богослова, мислителя, проповідника, письменника П. Могили. Розглянуто системні відношення всередині української абстрактної лексики першої половини XVII ст., з'ясовано її склад і структуру, проаналізовано походження, історію функціонування абстрактних лексем. Досліджено найважливіші лексико-семантичні мікрополя: "Почуття та емоції", "Духовність", "Мораль", "Розум", "Риси характеру", "Фізичний стан", "Суспільне життя". Вивчено динаміку розвитку семантики абстрактних лексем, визначено історичну перспективу, проаналізовано семантичні процеси, що супроводжують розвиток абстрактної лексики в XVII ст.

Проаналізовано способи й засоби творення історичних українських ойконімів: суфіксальний, суфіксально-префіксальний, складання, ономатизація, трансономатизація, ойконіми і синтаксичні словосполучення, їх структура. За джерело дослідження взято пам'ятки сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України другої половини ХVII - XVIII ст. Установлено, що кількісний склад ойконімів є найбільшим серед інших топонімічних класів. Пояснено це загальними нормами ведення діловодства ратушними писарями. Репертуар суфіксів, що слугують засобом творення ойконімів, обмежений. Як свідчить аналіз, уже формується склад суфіксів з топонімічним значенням, і саме вони є продуктивними. Не всі засоби творення активні. Найпродуктивнішими способами творення виявилися такі, як суфіксальний, ономатизація апелятивів, трансономатизація, лексикалізація синтаксичних словосполучень і топонімів. Значна частина їх залишилася в активному українському топоніміконі.

Розглянуто 101-ну мовознавчу терміноназву, засвідчену в українськомовній частині "Граматики" спілки Адельфотес. Аналіз мотиваційної бази, граматичних і семантичних особливостей, походження номенів та їх складників надає підстави стверджувати, що львівським науковцям 1591 р. вдалося створити першу систему термінолексики з морфології та фонетики, яка доволі добре надавалася для опису української та грецької мов і стала основою для граматичних праць науковців подальших поколінь.

На матеріалах північноукраїнських актових книг XVI - XVII ст. досліджено іншомовний вплив на формування групи лексики, яка вказує на нечемні, злісні вчинки людини. У виявлених словах проаналізовано лексико-семантичні зміни, простежено їх еволюцію в українській мові.

Досліджено історію появи та поширення в українській мові лексеми "стіл" як назви хатніх меблів. Розглянуто особливості функціювання слова в українській мові від давньокиївського періоду до сучасного етапу та відображення в інших слов'янських мовах, українських діалектах. Описано похідні утворення від нього та назви елементів столу як свідчення затребуваності та значного поширення лексеми "стіл", її дериватів і демінутивів.

Розглянуто актуальну проблему формування системи кольороназв, зокрема середньоукраїнського періоду. Встановлено основні джерела виникнення кольороназв: полісемія, лексико-морфологічні засоби, запозичення. Мовна традиція XIV - XVIII ст. засвідчує активне використання кольороназв, відомих іще в XI - XIII ст., що є показником високого ступеня збереження спільнослов'янського лексичного шару в аналізованій групі. Доведено, що до кінця XVII ст. остаточно сформувалася лексико-семантична група кольоропозначень.

Розглянуто питання етимології та історичної лексикології української мови. Викладено нову концепцію походження назв Русь і варяги. Обгрунтовано положення, що обидві назви виникли в середовищі прибалтійських слов'ян. Розглянуто питання про "руські письмена" в Житії Костянтина Філософа. Зроблено висновок, що під "руськими письменами" слід розуміти слов'янське глаголичне письмо, а руським воно назване тому, що виникло в дунайських русів, власне у тиверців, які в "Повісті временних літ" названі "толковинами", тобто перекладачами. Висунуто й обгрунтовано припущення, що давні тиверці були болгарами (мізійцями), знали болгарську, а також грецьку мову, та рано прийняли християнство. Проведено аналіз "темних місць" у "Слові о полку Ігоревім". Розглянуто 56 "темних місць", які досі ще не розгадані або пояснені непереконливо. Висвітлено етимологію цілого ряду "темних" слів української мови, в тому числі й назва Україна.

Здійснено комплексне історико-лінгвістичне дослідження семантичних та функціонально-стилістичних особливостей лексем XIV - XVI ст. на позначення емоцій та емоційних станів людини. Проаналізовано поняттєво-категоріальний апарат дослідження, подано огляд рукописних та друкованих писемних пам’яток зазначеного періоду, висвітлено роль мовотворчої діяльності давніх авторів під час становлення та розвитку української мови XIV - XVI ст., з’ясовано значення міжмовних контактів для формування словникового фонду. Розглянуто теоретико-методологічні аспекти історико-лінгвістичних досліджень, основні принципи й підходи до вивчення мовних одиниць на позначення емоцій та емоційних станів людини, центральні положення структурної організації лексики, семантичні процеси, які мали місце в зазначений період. Окрему увагу приділено лексичній синонімії та стилістичним фігурам. Уточнено етимологічні витоки, змістову ємність, функціональне навантаження й стилістичні характеристики мовних одиниць. Репрезентовано лінгвоодиниці, що відзначаються крайньою епізодичністю, тобто реверберовані; у староукраїнських писемних пам’ятках ХІУ - ХУІ ст. виявлено лексеми, які не потрапили до реєстрової частини історичних словників.

Виявлено склад назв частин тіла людини і тварини від праслов'янського періоду розвитку української мови до середини XX ст. З'ясовано межі власне соматичної лексики. Уточнено принципи класифікації соматичних найменувань, описано їх семантику, етимологію та словотвірну структуру. Окреслено тенденції розвитку соматичних назв у лексичній системі української мови першої половини XX ст. Установлено, що праслов'янська мова мала досить розгалужену систему найменувань частин тіла. У пам'ятках і словниках XI - першої половини XX ст. найбільш представленими були групи сомонімічних, остеонімічних, сенсонімічних і неоплазмонімічних назв. Із кінця XVIII ст. починають активніше виформовуватися назви внутрішніх органів, кровоносної та м'язової систем. Зазначено, що поповнення соматичної лексики відбувалося трьома шляхами: морфологічне словотворення, семантична деривація та запозичення. Інтенсивний розвиток медичної термінології зумовив також зворотній рух у бік спроб дібрати власне українські відповідники до чужомовних лексем. Однак історичні процеси 30 - 70-х рр. XX ст. спричинили поступовий занепад питомої української термінотворчості.

Проаналізовано склад чоловічих і жіночих особових імен м. Тернополя другої половини ХХ сторіччя, джерелом яких стали актові записи і журнали видачі свідоцтв про народження архіву міського відділу реєстрації актів громадського стану Тернопільського міського управління юстиції; визначена статистична організація складу імен ХХ сторіччя.

Проведено комплексне дослідження історії загальних назв осіб жіночої статі, у якому з'ясовано проблеми історичного становлення фемінітивів української мови, застосовано методику лексичного, словотвірного, функційно-стилістичного аналізу, діахронного та синхронного підходів, обґрунтовано низку спеціальних лінгвістичних понять і термінів. Схарактеризовано категорію жіночості від витоків до виникнення власної писемності, простежено її у взаємозв'язку з розвитком граматичних категорій особи, істоти та роду. Виявлено фемінітиви індоєвропейського походження. Проаналізовано непохідні та похідні назви жінок, що сформувалися у праслов'янський період і збереглися в українській мові. Системно досліджено фемінітиви давньоукраїнської, староукраїнської, нової та сучасної української мови, відзначено їх лексико-семантичні, структурно-словотвірні і функційно-стилістичні ознаки, статичні та динамічні явища на кожному історичному етапі. Встановлено закономірності розвитку фемінітивної підсистеми української літературної мови. Представлено історичний словник фемінітивів української мови як джерельну базу та результат лінгвістичного аналізу. Відзначено, що пропоноване дослідження дає змогу усвідомити своєрідність вияву категорії жіночості як власне лінгвального феномена, а також як ареального, соціолінгвістичного, лінгвокультурологічного явища.