Висвітлено проблеми філософії та поетики щодо однієї з провідних тем у російській та світовій культурі - смерті. Досліджено витоки концепції смерті у російській романтичній літературі. Охарактеризовано символи смерті та безсмертя.

Розглянуто проблему походження та еволюції суті понять герой та філістер, а також особливості їх рецепції у європейській теоретичній думці. Висвітлено питання інтерпретації категорії героїчного, а також деконструкції героїчного канону у контексті кризи європейської культури ХХ ст.

Рассмотрены проблема происхождения и эволюции сущности понятий герой и филистер, а также особенности их рецепции в европейской теоретической мысли. Освещены вопросы интерпретации категории героического, а также деконструкции героического канона в контексте кризиса европейской культуры ХХ ст.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш401.11

Рубрики:

Ідея. Тема. Проблематика <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш400.218.4 + Ш401.11

Рубрики:

Національна специфіка літератури <теорія л-ри>

Ідея. Тема. Проблематика <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Рассмотрены общие механизмы возникновения художественного образа в сновидении и творчестве. Проанализированы функции сновидений в тексте художественного произведения, предпринята попытка классификации снов литературных героев.

Розглянуто загальні механізми виникнення художнього образу у снах і творчості. Проаналізовано функції снів у тексті художнього твору, зроблено спробу класифікації снів літературних героїв.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4РОС)5-4 + Ш401.11

Рубрики:

Література

Ідея. Тема. Проблематика <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж14441 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Рассмотрены различные варианты осмысления модели мира в художественном тексте, показана неоднозначность трактования данной проблемы в современных литературоведческих изысканиях. Дано определение модели мира как восприятия, видения и сотворения художественной реальности на разных структурных уровнях. Рассмотрен статус модели мира в различных типах литератур (от средневековой до постмодернистской). Интерпретирована авторская, жанровая, экзистенциальная модели мира, способствующие осознанию коллективной, индивидуальной, культурной и литературной идентичности. Проанализированы особенности художественного выражения модели мира в авторском мифе, поэзии XVII - XVIII ст., произведениях В.Ф. Одоевского, Э.А. По, А.Н. Островского, Л.Н. Толстого, Д.С. Мережковского, У. Голдинга, А. Проханова, Д. Липскерова, М. Павича, И.А. Гончарова, В.П. Катаева, С.Н. Сергеева-Ценского, М. Цветаевой, В. Розанова, Л. Шестова, а также в одноактной драматургии украинских и польских модернистов и в русских пословицах.

Висвітлено категорію відчуження у літературознавчому дискурсі; описано методологічні принципи витворення теоретико-літературної категорії із поняття "відчуження"; акцентовано увагу на складниках ситуації алієнації у художньому тексті; визначено рівні художньої структури, на яких, власне, відбувається відчуження.

Показано взаємний вплив письменників, художників і лікарів на творчий процес їх професійної діяльності, як під час встановлення діагнозу, так і створення художнього твору.

Досліджено дискурс козацтва в поезії маловідомих представників "української школи" польського романтизму, яка є інтегральною складовою культурної парадигми українсько-польського пограниччя. "Українську школу" розглянуто у взаємозв'зку з літературою, історією, фольклором українського народу. Відзначено, що ідейно-естетичним центром творів поетів цієї школи є образ козака, надзвичайно популярний і поширений у польській літературі першої половини XIX ст. внаслідок екстраполяції європейських романтичних тенденцій звернення до історизму та фольклоризму. Розглянуто численні втілення образу козака у поетичних творах польських романтиків "української школи" у порівняльно-типологічному аспекті. З'ясовано, що топіка козацтва акумулює усе різноманіття топічних парадигм (свободи, кохання, поразки, помсти, смерті) і характеризується амбівалентністю зображення. Вивчено ментальні уявлення поетів даної школи про козацтво. Етнічні стереотипи (козака-українця, поляка, татарина, єврея), що мають місце в поезії "української школи", висвітлено у взаємному контексті та на підставі опозиції "свій" - "чужий". Встановлено, що особливої важливості у літературі пограниччя набуває категорія "іншого".

Розглянуто рефлексію еротичної свідомості як феномен культурно-мистецького розвитку 1920-х рр. Показано актуальність еротичної проблематизації української прози. Проаналізовано еротичні мотиви, алюзії, екзистенціали, концепти та модифікації еротичного героя в парадигмах авангардизму (конструктивізму, футуризму), неоромантизму, соцреалізму.

Запропоновано парадигму паломницьких творів нового типу ("література вимислу"), згрупованих відповідно до акцентованої в них проблематики, розкрито вплив цієї проблематики на поетологічні особливості текстів. На підставі релігійного та психологічного контекстів виявлено типологічні подібності в паломницькій прозі віддалених літератур. Підкреслено невипадковість актуалізації мотиву паломництва саме на межі середньовіччя та Нового часу, коли активно переглядалася роль національного компоненту в формуванні світосприйняття людини на Заході і Сході. Визначено характерні для культур Заходу і Сходу в XVI - XVIII ст. тенденції у ставленні до природи, суспільства і традиції. Проаналізовано відображені в паломницьких творах жанрові та стильові тенденції доби бароко в Європі та епохи Мін в Китаї. Значну увагу приділено засобам представлення в літературі нової концепції людини, часу та простору, присутності автора. Підкреслено значну роль паломницької прози в літературах передновочасної доби.

  Скачати повний текст

Розкрито суть поняття "протоперсонаж". Розглянуто еволюцію поглядів на основні підходи до вчення про автора та героя (персонажа) як корелятивної діади. Описано активність протоперсонажа у порівнянні - зіставленні з поняттями "персонаж", "прототип". Наведено методологічне обгрунтування "химерності" як стильової домінанти сучасної української історичної прози. Описано феномени "химерності" оповіді як ефекти активності протоперсонажа і ця активність протоперсонажа є надійним пояснювальним принципом для явищ химерної оповіді, які традиційно розглядаються як наслідки свідомої активності біографічного автора. Систематизовано жанрові пріоритети "химерної" прози в аспекті, який визначає активність протоперсонажа. Проаналізовано епічне висловлювання як безпосередню тілесність надіндивідуального суб'єкта мовного буття - народ.

Досліджено поетику імпліцитних смислів літературного твору, проаналізовано "технології" формування його прихованої підтекстової сфери. Обгрунтовано сутність підтексту, імпліцитного та прихованого смислів, простежено особливості функціонування імпліцитних смислів у художніх текстах у діахронічному аспекті. Запропоновано нову інтерпретацію художніх творів Дж.Д.Селінджера, В.Шевчука та Г.Тютюнника, що репрезентують різні види підтекстів: свідомо та несвідомо творених. З використанням системного підходу здійснено теоретико-літературне узагальнення про породження другого, підтекстового плану художнього твору, про форми його художнього буття, осмислено імпліцитну сферу літературного твору як одного з найпотужніших джерел "енергетичної сили" - його художності. Виявлено, що "принцип загадки" є одним з суттєвих засобів творення підтекстів художнього твору. Встановлено роль повторів, художніх деталей, асоціацій як способів формування прихованих смислів. Визначено, що глибинність і відкритість є основними характеристиками імпліцитної сфери літературного твору.

Досліджено проблему художнього простору, природу та суть просторових образів. Розглянуто просторову організацію образної системи твору як феномен. Сприйняття простору грунтується на чуттєвому образі зовнішніх предметних характеристик. Запропоновано його визначення як частини загальної моделі світу автора, створеного художніми засобами навколишнього середовища. Художній простір має прояв у всій сукупності його образної організації: у кожному окремому образі та їх взаємному розташуванні. Кожний образ припускає певну просторовість. Просторовий образ утворюється за допомогою слів образотворчої, дескриптивної семантики. Стосовно універсального простору художнього світу запропоновано розглядати образи "відкритого простору", "закритого простору", "внутрішнього простору". Художній простір і його образи реалізують авторську ідею та формують певну систему, у якій особливого значення набуває символ. Символ є своєрідним маркером, що акцентує настрій і почуття реципієнта.

Досліджено ідентичнісну проблематику в художньому просторі - ідентичність жанру й ідентичність фігури. Висвітлено традиційні погляди на жанр. Досліджено зв'язок між жанровою проблематикою та проблематикою художніх фігур. Введено в український теоретичний дискурс напрацювання німецьких і англо-американських теоретиків, а також залучено розробки вітчизняних учених. Увагу приділено межовим видам літератури - літературі спогадів (автобіографічній літературі, мемуаристиці) та подорожній літературі. Відзначено, що ці два види дозволяють показати еволюцію жанру в художньому просторі на матеріалі австрійської літератури другої половини XX ст. Виокремлено тенденції - до нефікційного використання традиційно фікційних жанрів і фікціоналізації літератури факту. Теоретично обгрунтовано потребу розрізнення понять "фікційний" і "художній". Фігура в системі художнього мовлення цілком підпорядковується ідентичнісній проблематиці. У процесі дослідження ідентичності фігури вперше прокладено межу між ідентичністю "я" як художньої фігури та її ідентичностями як фіктивної (для фікційного мовлення) та реальної (в нефікційній літературі) особи. На підставі аналізу текстів показано неможливість досягнення чистоти жанру в сучасному художньому мовленні. Зауважено, що письменники свідомо дбають про поліжанрову структуру їх текстів. Досліджено ідентичність художнього тексту й ідентичність книжки, а також метаморфози, яких зазнає текст як цілість у разі його перетворення на цілість книжки. Відзначено, що особлива увага австрійських авторів другої половини XX ст. до подорожньої та автобіографічної літератури вважається панівною

Вперше проаналізовано особливості художнього вираження психологічної та екзистенційної проблеми внутрішньої та зовнішньої самотності у сучасному прозовому дискурсі українських письменниць (Г.Пагутяк, О.Забужко та С.Майданської). Виявлено художньо-типологічні аналогії, обумовлені психологічною схильністю жіночої суб'єктивності до певної форми самоусвідомлення. Встановлено зв'язок сучасної літературної свідомості з об'єктивною ситуацією постколоніалізму, яка активізує психологічне відокремлення творчої жінки і створює передумови для прояву модерного художнього письма. Зазначено, що відмінність у психології творчості позначається на провідному стилі різних версій художньої реалізації досліджуваної проблеми (символізмом у Г.Пагутяк, експресіонізмом в О.Забужко та ідеалізуючим реалізмом у С.Майданської).

На основі інтегрованого когнітивно-дискурсивного та комунікативного підходів наративний код інтимізації визначено як систему різнорівневих мовних і мовленнєвих засобів, що скорочують наративну дистанцію між автором і читачем, сприяють виникненню ефекту безпосереднього, дружнього спілкування через текст. З'ясовано структуру адресантно-адресатних відносин автор - текст - читач і виявлено основні лінгвальні механізми та засоби наративного коду інтимізації. Одержані результати кількісного й якісного аналізу підтверджують гіпотезу дослідження, згідно з якою розбіжності в індивідуально-специфічних способах втілення комунікативної стратегії інтимізації визначають ідіостильові особливості текстів коротких оповідань К. Менсфілд, С. Моемата, О. Генрі та можуть слугувати надійними критеріями лінгвістичної експертизи тексту на предмет авторства.

Проаналізовано особливості функціонування події й експлікації художньої подієвості в українській прозі періоду незалежності. Подію в межах дослідження розглянуто як центральну одиницю художнього наративу в контексті темпоральності рецепції тексту. Запропоновано категорії подієтворчих потенціалу та валентності художнього прийому, подієвої реалізації потенціалу. Застосовано метажанрову класифікацію сучасної української прози, проаналізовано структурно-семіотичні особливості події та специфіку подієвості у творах класифікаційних груп. Надано концепцію суб'єктної прози й обгрунтовано виділення метажанрів - фабулятивного, феноменологічного й індивідуального досвіду. У пригодницькій прозі центральними різновидами події визначено пригоду та авантюру, а в суб'єктній - внутрішньопсихологічну подію.