Вперше проаналізовано в єдиному аспекті - внутрішньої колізії героя - епоху розквіту української драматургії в першій третині XX ст. Узагальнено глибинний сенс цієї колізії - відокремлення людської особистості від загальнонаціональної маси, усвідомлення нею власних духовно-психологічних суперечностей. Спираючись на світовий контекст "нової драми", коли драматичне відображення людини набуває художньо-філософської складності, комплексно охарактеризовано історичне виникнення зрілої національної драми.

Впервые проанализирована в едином аспекте - внутренней коллизии героя - эпоха расцвета украинской драматургии в первой трети XX в. Обобщен глубинный смысл этой коллизии - отделении человеческой личности от общенациональной массы, осознании ею собственных духовно-психологических противоречий. Опираясь на мировой контекст "новой драмы", когда драматическое отображение человека приобретает художественно-философскую сложность, комплексно охарактеризовано историческое возникновение зрелой национальной драмы.

Висвітлено теоретичні та історико-літературні проблеми української драматургії. Розкрито суть понять конфлікту, характеру, дії та драматизму. Визначено типи художнього мислення (неоромантизм, символізм, експресіонізм) у творах Лесі Українки, В.Винниченка, О.Олекси, М.Куліша, С.Черкасенка, І.Кочерги, Г.Лужницького.

Освещены теоретические и историко-литературные проблемы украинской драматургии. Раскрыта сущность понятий конфликта, характера, действия и драматизма. Определены типы художенственного мышления (неоромантизм, символизм, экспрессионизм) в произведениях Леси Украинки, В.Винниченка, Александра Олекся, М.Кулиша, С.Черкасенко, И.Кочерги, Г.Лужницкого.

Висвітлено генезу, традиції, стиль і поетику української релігійно-християнської драматургії. Проаналізовано п'єси П.Мирного, Л.Українки, С.Черкасенка та письменників з діаспори. Розглянуто християнський символізм в українській драмі як систему засад і принципів художнього мислення та виразну стильову течію, розкрито її вплив на розвиток релігійної традиції в національній літературі.

Освещены генезис, традиции, стиль и поэтика украинской религиозно-христианской драматургии. Проанализированы пьесы П.Мирного, Л.Украинки, С.Черкасенко и писателей из диаспоры. Рассмотрен христианский символизм в украинской драме как система основ и принципов художественного мышления и выразительное стилевое течение, изучено его влияние на развитие религиозной традиции в национальной литературе.

Розглянуто характер відтворення жанрових форм містерії та трагедії в українській драматургії, а також деструктивні процеси та жанрові зміни в українській драмі та мелодрамі кінця XIX - початку XX ст. Досліджено динаміку жанрових начал в комедійних п'єсах, епічні елементи у структурі української одноактної п'єси та засоби новелістичної композиції у драматичних картинках, сценках.

Рассмотрены характер отображения жанровых форм мистерии и трагедии в украинской драматургии, а также деструктивные процессы и жанровые изменения в украинской драме и мелодраме конца XIX - начала XX вв. Исследованы динамика жанровых начал в комедийных пьесах, эпические элементы в структуре украинской одноактной пьесы и средства новеллистической композиции в драматических картинках, сценках.

Висвітлено теоретичні й історико-літературні питання розвитку модерністської системи художнього мислення в українській драматургії кінця XIX - початку XX ст. Вперше на багатому фактичному матеріалі драматургічних творів українських письменників (Л.Українки, В.Винниченка, О.Олеся, С.Черкасенка, М.Куліша, І.Кочерги, Я.Мамонтова, Є.Карпенка, Л.Мосендза) досліджено найбільш продуктивні модерністські структури авторської художньої свідомості - неоромантизм, символізм і експресіонізм. Розглянуто модерністську драму в контексті західноєвропейської драматургії. Визначено специфічні засоби драматургічної поетики українського неоромантизму, символізму й експресіонізму.

Освещены теоретические и историко-литературные вопросы развития модернистской системы художественного мышления в украинской драматургии конца XIX - начала XX вв. Впервые на большом материале драматургических произведений украинских писателей (Л.Украинки, В.Винниченко, А.Олеся, С.Черкасенко, Н.Кулиша, И.Кочерги, Я.Мамонтова, Е.Карпенко, Л.Мосендза) исследованы наиболее продуктивные модернистские структуры авторского художественного сознания - неоромантизм, символизм и экспрессионизм. Рассмотрена модернистская драма в контексте западноевропейской драматургии. Определены специфические средства драматургической поэтики украинского неоромантизма, символизма и экспрессионизма.

Висвітлено історію української драматургії одного з найбільш насичених і складних періодів - першої третини XX ст. Здійснено літературознавчий аналіз творів маловідомих авторів і запропоновано нові інтерпретації класики. Вітчизняну драматургію 1900 - 1930-х рр. розглянуто в контексті модерних інтерпретаційних методик. Особливу увагу приділено драматургічним творам Л. Українки, О. Олеся, В. Винниченка, М. Куліша І. Дніпровського, І. Кочерги, Я. Мамонтова, О Корнійчука, І. Микитенка.

Освещена история украинской драматургии одного из наиболее насыщенных и сложных периодов - первой трети XX в. Осуществлен литературоведческий анализ произведений малоизвестных авторов и предложены новые интерпретации классики. Отечественная драматургия 1900 - 1930-х гг. рассмотрена в контексте современных интерпретационных методик. Особое внимание уделено драматургическим произведениям Л. Украинки, А. Олеся, В. Винниченко, Н. Кулиша, И. Днепровского, И. Кочерги, Я. Мамонтова, А. Корнейчука, И. Микитенко.

З'ясовано жанрові особливості трагедії в українській драматургії початку XX ст. На підставі аналізу творів В.Винниченка, М.Куліша, І.Дніпровського, Мирослава Ірчана, Л.Первомайського, М.Грушевського, І.Кочерги, С.Черкасенка визначено ідейно-естетичну парадигму жанру трагедії, виділено специфічні жанрові ознаки (у порівняні з іншими періодами розвитку жанру), зумовлені формуванням нового типу трагедійного героя, який виявляє себе як активна особистість у збуреному історичними процесами суспільстві та як особистість, схильна до рефлексії. Досліджено риси поетики жанру за допомогою аналізу образу трагедійного героя, змісту трагедійного конфлікту, перебігу драматичної дії. Здійснено аналіз функціонування жанру трагедії в її жанрових модифікаціях (політичної, історичної, соціально-побутової трагедії). Проведено зіставлення категорії трагедійного та трагікомічного. З'ясовано особливості їх взаємозв'язку.

Досліджено константні та змінні жанрово-стильові особливості драми Гергарта Гауптмана у контесті порівняльного літературознавства (генезу, становлення, концепцію особистості, поетику конфлікту). Розглянуто естетичну та філософську еволюцію художнього мислення драматурга, стильову специфіку його письма - синкретизм натуралізму з неоромантизмом і символізмом. З'ясовано спільні та відмінні засади, які визначають принципи натуралістичного об'єктивізму у драмах Г.Гауптмана "Перед сходом сонця", "Свято перепросин", "Самотні", "Ткачі", "Візник Гнешель", "Розе Берд", "Перед заходом сонця" у компаративістському зіставленні з творами І.Франка, Л.Українки та В.Винниченка. Здійснено аналіз естетичної концепції особистості та з'ясовано специфіку поетики конфлікту у п'єсах Г.Гауптмана "Перед сходом сонця", "Самотні", "Колега Крамптон", "Боброва шуба", "Затоплений дзвін", "Міхаель Крамер" у співвідношенні з творчістю українських драматургів І.Франка, Л.Українки, В.Винниченка.

Досліджено механізми та чинники родо-жанрових трансформацій української драматургії кінця XIX - XX ст. Зроблено спробу систематизувати процеси родо-жанрової динаміки, що виявилися у міжжанрових відношеннях і зумовлені стилізацією, імітацією, пародіюванням, травестіюванням жанрових прототипів драми. Досліджено структурні відношення інтеграції жанрових начал та їх диференціації у межах одного драматургічного жанру, що позначилося на характері взаємодії жанрових начал за умов родо-жанрової дифузії та призвело до поширення неоднорідних за жанровою природою п'єс, а саме: мелодрами-фрашки, жарту-водевіля, трагікомедії. Доведено, що характер драматургічної адаптації романно-повістевих сюжетів набував жанрової чинності та виявляв інтенції жанрового мислення драматургів. Розглянуто тенденції ампліфікації однієї ознаки, зокрема сатиричності, і закріплення її як видового чинника жанру та фактора жанрової динаміки. Проаналізовано взаємозв'язок жанрових трансформацій з явищем деструктуризації жанрових ознак та розмиванням жанрової домінанти. Досліджено міжродові тенденції епізації та ліризації драматургічного висловлювання в одноактній українській драмі кінця XIX - початку XX ст. Виявлено жанрові різновиди одноактних драм і способи закріплення у структурі драматургічного висловлювання ознак епічної та ліричної драми.

Розглянуто особливу роль Біблії як джерела містерійного сюжетно-образного матеріалу, проаналізовано авторський текст-міф як один із способів трансформації містерійних сюжетів. Зазначено, що драми кінця ХІХ - ХХ ст. позначені своєрідним синкретизмом символізму та містерійності, а стилізація постає головним засобом трансформації містерійних сюжетів у "пророчих" п'єсах та релігійно-християнських драмах. Висвітлено парадигми художнього конструювання містерійних сюжетів, образів та конфліктів у процесі їх трансформації, виявлено традиції містерійного сюжетотворення в п'єсах драматургів діаспори.

Вперше досліджено як цілісні й самодостатні типи авторської ідейно-естетичної свідомості: неоромантизм, символізм та експресіонізм, їх генезу, становлення та розвиток в українській драмі в кінці XIX - початку XX ст., а також своєрідність і самоцінність у типологічних зіставленнях із західноєвропейською модерною драматургією, специфічні особливості їх поетики. Розкрито новаторство художнього мислення українських драматургів Л.Українки, В.Винниченка, О.Олеся, М.Куліша, В.Пачовського, І.Кочерги та інших письменників, що певною мірою випереджали західноєвропейську модерністську драму, зробили свій внесок у розвиток світової та української драми даного напрямку.

Уперше в українському літературознавстві системно досліджено твори маловідомих авторів кінця XIX - початку XX ст. Висвітлено витоки становлення та саморозвиток багатьох творчих індивідуальностей, визначено їх місце та роль у літературному процесі. Проведено розгорнутий аналіз формозмісту п'єс, специфіки художнього інструментарію письменників, їх мистецького світу. Зроблено спробу провести конкретні паралелі в інтерпретації драматургічного доробку маловідомих письменників кінця XIX - початку XX ст., з'ясувати специфіку їх художньої практики на змістовому, формотвірному матеріалі та на прикладі драматичних творів різних жанрів таких митців: Л.Яновської, П.Саксаганського, І.Тогобочного, А.Кащенка, Г.Ващенка, А.Велисовського, В.Таля (Товстоноса), Г.Левченка, К.Ванченка-Писанецького, Н.Кибальчича, С.Яричевського, В.Потапенка, висвітлено найважливіші проблеми процесу становлення та розвитку на рубежі минулих століть драматургії "другого порядку", а також охарактеризовано діалектику взаємозв'язку традиції (реалізму) і новаторства (вкраплення елементів модерністських художніх систем). Досліджено умовний тріумвірат (троїстий союз) драматичних жанрів, складниками яких є історична, комедійна драматургія та модерна драма. На тлі визначних досягнень української драматургії певного жанру дослідженої доби, на базі принципу аналізу розглянуто твори маловідомих читацькому та науковому загалові авторів, які зробили значний внесок у формування української драматургії кінця XIX - початку XX ст.

Досліджено вплив соціального, театрального та культурологічного контекстів на українську драматургію кінця XIX - початку XX ст. До аналізу залучено широкий матеріал п'єс провідних і другорядних драматургів, а також епістолярій і критичні матеріали. Розглянуто посилання дидактичного елемента в драматургії та його еволюцію від незначного елемента поетики до визначальної характеристики драматичного тексту у зв'язку з соціальними обставинами побутування театру. Досліджено провідні театральні системи даного періоду (романтично- та реалістично-побутову). Визначено, що сукупний доробок "драморобів" складає осібну театральну систему. Досліджено її маркантні особливості в контексті театрального міфу та театру жорстокості Антонена Арто. Проаналізовано міфотворення як одну з головних тенденцій модерного світогляду в контексті введення до тексту п'єс народних обрядів і пізнішого переосмислення християнских, поганських та історичних сюжетів задля витворення на їх основі міфологічної парадигми служіння Україні та здобуття її незалежності. Визначено етапи інтеграції обряду в тіло п'єси та метод реміфологізації старих форм. З'ясовано роль, яку грав мелос у поетиці символізму. Проаналізовано тенденцію до розшифровки символу, притаманну українській драматургії.

Досліджено трансформацію містерійних сюжетів в українській драматургії кінця ХІХ - ХХ ст. Проаналізовано з точки зору рецепції "вічних образів" і сюжетів драматичні твори Лесі Українки, Олександра Олеся, Панаса Мирного, С. Черкасенка, Ю. Липи, М. Куліша, І. Кочерги, В. Винниченка, В. Лімниченка, Г. Лужницького, О. Грицая, В. Босовича, п'єси письменників діаспори - І. Костецького, Ю. Тиса, Л. Коваленко. Розглянуто естетичні першоджерела сюжетів національної християнської містерії, варіанти творчого її переосмислення в літургійній та шкільній драмах, зроблено спробу простежити тяглість традиції драматичного сюжетотворення. Осмислено специфіку авторського тексту-міфу та "пророчої" п'єси як модерного варіанта релігійно-християнського дискурсу в українській драматургії.

Исследована трансформация мистерийных сюжетов в украинской драматургии конца ХІХ - ХХ вв. Проанализированы с точки зрения рецепции "вечных образов" и сюжетов драматические произведения Леси Украинки, Александра Олеся, Панаса Мирного, С. Черкасенка, Ю. Липи, Н. Кулиша, И. Кочерги, В. Винниченка, В. Лимниченка, Г. Лужницкого, А. Грицая, В. Босовича, пьесы писателей диаспоры - И. Костецкого, Ю. Тиса, Л. Коваленко. Рассмотрены эстетические первоисточники сюжетов национальной христианской мистерии, варианты творческого ее переосмысления в литургийной и школьной драмах. Осмыслена специфика авторского текста-мифа и "пророческой" пьесы как модерного варианта религиозно-христианского дискурса в украинской драматургии.

Розкрито суть функціонального навантаження комунікативних стратегій у драматургійному тексті. Виявлено мовні засоби їх реалізації та проаналізовано комунікативну організацію драматургійнго тексту в аспекті комунікативних стратегій. На підставі дослідження фактичного матеріалу комунікативну стратегію розглянуто як універсальну категорію мовлення. З'ясовано основні чинники розгортання комунікативної стратегії. Виначено головні функції даних стратегій у драматургійному тексті (текстотвірну, конфлікторегулювальну й образотвірну). Обгрунтовано комунікативну стратегію як засіб встановлення інтерактивного коду у взаємодії автора та читача. Розглянуто кореляцію авторських і персонажних комунікативних стратегій у драмі. Виявлено засоби формування та вираження комунікативних стратегій у драматургійному тексті на різних мовних рівнях.

Здійснено комплексне дослідження компаративної поетики жанрів російської та української драми з метою визначення культурної ідентичності на найважливіших етапах їх взаємодії та трансформації від XIX ст. до 1930-х рр. Застосовано загальнонаукові концепції нелінійного розвитку культури, випадкових і закономірних процесів, теорію вибуху в культурі. Запропоновано метод моделювання жанрової еволюції драми XIX - XX ст. на шляху від містерії до трагікомедії та мелодрами в координатах трьох принципів опису й відповідно трьох моделей жанрової трансформації: лінійної, циклічної та вибухової. Визначено, що зміна жанрових парадигм російської та української драми в реаліях модерну, авангарду, соцреалізму постає як взаємодія різних механізмів вибухового та поступового розвитку в культурі. Розділено ракурси діахронії та синхронії в моделях формульної літератури соцреалізму як системи неканонічних жанрів масової культури та в різновекторних текстах формульних та інноваційних жанрів. У порівняльній поетиці жанрів російської та української драми поєднуються компаративні методики пошуку аналогій і методики типологічного зіставлення.

Розглянуто трансформації у жанровій парадигмі української драми у зв'язку з різноманітними функціями іронії. Виявлено, що за умов жанрового маргінесу перехідної доби відбувається переакцентування у жанровій парадигмі: комедія, жарт, водевіль виявляють тяжіння до мімезису сатиричної драми, а в сюжеті драм про іронію долі викристалізовується романсова мелодраматична матриця.

Рассмотрены трансформации жанровой парадигмы украинской драмы в связи с различными функциями иронии. В связи с этим комедия, водевиль тяготеют к мимезису сатирической драмы, в то время как в сюжете драм об иронии судьбы героических личностей выкристаллизовывается романсовая мелодраматическая матрица.

The paper considers the transformations in the genre paradigm of the Ukrainian drama associated with various functions of irony. In this connexion the comedy and vaudeville seem to gravitate towards the satirical drama whereas the plot of a drama featuring the irony of fate of heroic characters has traces of the romance melodramatic matrix.

Розглянуто проблеми інтерпретації української драми порубіжжя XIX - XX ст. у контексті польської драматургії раннього модернізму. Вперше запропоновано цілісно представити спільні та відмінні типи модерного театрального бачення в руслі їх орієнтації на загальноєвропейський літературний канон та національну традицію. Виокремлено тип театрального бачення: зближеня та віддалення української та польської модерної драми. Обговорено символізацію часу та простору в одноактній драматургії українських і польських модерністів.

Проаналізовано ремарку як конденсатор імпліцитності в драматургійному тексті; виявлено її функціональне навантаження; охарактеризовано сюжетотвірну, інтенційну та характеротвірну функції в художніх текстах кінця XIX - поч. XX ст.

Шляхом порівняльного аналізу системно представлено жанрову типологію українських і польських драм II половини XIX - початку XX ст., об'єднаних спільною темою влади землі над свідомістю селянина. Простежено трансформацію драматичних жанрових форм відповідно до зміни тематично-змістового наповнення сюжетів п'єс. Проаналізовано такі жанрові типи в українській та польській драматургії, як-от: драми трагедійного характеру, драматичні сцени (картини, малюнки), драми комедійного спрямування, в тому числі драматичні жарти. Зіставлення схожих жанрових типів у близьких драматургіях спрямоване передусім на виявлення відмінних елементів поетики, несхожості розвитку драматичної дії, вирішення драматичної колізії, розкриття тематики творів. З'ясовано взаємозалежність зміни художньо-естетичних підходів до драми і традиційних жанрових форм, різновидів, їхньої динаміки до іронічної драми, драми абсурду, трагікомедії. Характер віднесення до літературної традиції, відмінної в українській та польській драмі, визначив рух жанрових форм у проаналізованих п'єсах і тенденції трансформації класичних жанрів трагедії, драми, комедії.