Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-317 + Ш5(4УКР)6-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено життєвий та творчий шлях Б.Антоненка-Давидовича - видатного українського письменника та громадського діяча, духовного лідера та наставника шістдесятників, людини героїчного духу та трагічної долі. Наведено покажчики назв творів письменника, а також критичних праць про нього.

Освещен жизненный и творческий путь Б.Антоненко-Давидовича - украинского писателя и общественного деятеля, духовного лидера и наставника шестидесятников, человека героического духа и трагической судьбы. Предложены указатели названий произведений писателя, а также критических трудов о нем.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-317 + Ш5(4УКР)6-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)5-4 + Ш5(4УКР)6-317

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Установлено генетичні витоки образів-адекватів гендерних начал в українській літературі. Виявлено їх первинну суть, зокрема, понятійне, естетичне, функціональне наповнення репрезентатів фемінного та маскулінного у східних, західних, давньоукраїнській міфологіях. Висвітлено процеси акумуляції однотипних образів, створення мегаобразів - традиційних гендерних парадигм, формування засад гендерної інтенсивності - специфіки взаємодії найдревнішої пари опозиції. Виокремлено стилістичні та тематичні функції гендерних мікрообразів української літератури (у творах Т.Г.Шевченка, М.В.Гоголя, М.М.Коцюбинського, І.Я.Франка, Лесі Українки, представників Розстріляного відродження, Л.В.Костенко, О.Забужко). Досліджено специфіку взаємодії східних і західних буттєвих і аксіологічних концепцій у гендерному ракурсі. Доведено, що семантико-символічне наповнення чинників парадигм фемінного та маскулінного корелюється з традиційно визначеними у філософії, культурології, літературі рисами східного та західного. Вагомою значеннєво-естетичною функцією образів-адекватів гендерних начал є об'єктивація у поетиці художніх творів української літератури взаємодії східної та західної традицій: того, що вибудовано на засадах філософсько-релігійних вчень Сходу та Заходу, передає концептуальні ідеї цих культурних регіонів, зберігає сутнісні елементи східного та західного мислення, узагальнює наслідки руху свідомості. Установлено, що саме гендерна специфіка формує та закріплює естетично зміст, внутрішню семантику образів, яка полягає у репрезентації східної та західної традицій. Гендерна інтенсивність у фактурі тексту не лише виявляє духовну спорідненість нашої нації

Досліджено модифіковані повтори рис бароко в українській літературі XX ст. на базі художніх творів митців початку XX ст., 1960-х рр. - кінця XX ст. Зазначене явище запропоновано трактувати як необарокові тенденції, що розглядаються як модифіковані повтори елементів бароко, поява яких зумовлена типологічним збігом моделей світогляду, історичного, соціокультурного, мистецько-естетичного розвитку перехідних епох. Це дозволило пояснити специфіку модифікованих повторів рис бароко в інші часові періоди розвитку мистецтва слова, дослідити їх та вписати в історію розвитку української літератури.

Розглянуто риси індивідуального художнього стилю Юрія Клена. Висвітлено особливості світоглядної системи письменника, який поєднав у своїй творчості ознаки "неокласики" та "празької школи". Проаналізовано збірку "Каравели" як ідейно-композиційну цілісність. Доведено, що концептуальним центром книги поезій виступає постать ліричного героя-мандрівника. Вивчено проблематику поеми-епопеї "Попіл імперій", а також майстерність її художньої реалізації. Ідейно-тематичне багатство, образний світ, особливості функціонування жанрових і формальних структур, проблему міжтекстових зв'язків у творах письменника досліджено у контексті розвитку вітчизняної поезії першої половини XX ст.

Здійснено поглиблений аналіз природи художньо-образного мислення Л.Костенко у контексті її духовних осягнень людського буття. Досліджено своєрідність світовідчуття, світопереживання та світомислення поетеси у симбіозі філософської глибини поетичних візій з оригінальністю образного простору. Проаналізовано історіософський аспект художнього світу письменниці, її філософську концепцію природи та етико-естетичні особливості лірики кохання. На підставі мікро- й макроаналізу художніх текстів Л.Костенко досліджено модель часопросторової картини художнього світу поетеси. З'ясовано особливості вираження основних принципів віталізму та екзистенціоналізму у текстах Л.Костенко. Реконструйовано поетичну картину українського світу, відображеного у ліричних та ліроепічних творах поетеси.

Уперше здійснено різнорівневе комплексне системне дослідження художньо-автобіографічної та мемуарної прози Н.Королевої. Розкрито засадничі способи творчої реалізації ідейно-естетичних принципів письменниці у художній спадщині християнсько-моралізаторського спрямування. Епічний набуток Н.Королевої введено до діахронно-синхронного контексту української літератури нової та новітньої доби. Здійснено контекстуальний та інтертекстуальний аналіз її прози в єдності змісту та форми, а також еволюції творчого стилю письменниці. Доведено, що вміння ефективного поєднання різностильових прийомів і засобів є головною ознакою творчого стилю Н.Королевої. Встановлено, що художні пошуки та відкриття літератора збагатили вітчизняну автобіографічну та християнську прозу своєрідними стилістичними прийомами та засобами, розширили їх жанрову систему, реалізували нову тематику, модернізували манеру викладу, відтворили образи емансипованих героїв.

Досліджено історичну прозу О.Соколовського у взаємозв'язку із естетично-філософськими реаліями його доби. Висвітлено генезу, ідейно-естетичну парадигматику художнього доробку белетриста, тематичну спрямованість його прози, специфіку індивідуального стилю письменника. На підставі аналізу всіх творів прозаїка з'ясовано закономірності еволюції проблематики й поетики його історичних романів і повісті, визначено художні здобутки та втрати митця. Запропоновано літературознавчу оцінку творчості О.Соколовського, з'ясовано її місце та роль у вітчизняному літературному процесі.

Зроблено спробу простежити рівні реалізації світоглядних настанов та естетичних принципів шістдесятників у поезії Р. Третьякова, особливості авторського втілення. Охарактеризовано основні теми та мотиви лірики митця, домінантні образи. Встановлено, що стилеві автора властиві конкретність, тяжіння до простоти й ясності художньої форми. Поезія автора актуалізує проблему екзистенційного вибору й особистої відповідальності людини в сучасному світі. Органічним продовженням художньої творчості є його діяльність у галузі літературної критики, публіцистики, перекладу.

У художній творчості поетів-шістдесятників усвідомлюється феномен Т. Шевченка як "голос", переоцінка, відкриття суб'єкта, індивідуальності, що уможливлює формування національної свідомості новою універсальною концепцією людини.

Досліджено варіації художньої рецепції феномена Г. Сковороди на тлі соціокультурних перетворень та мистецьких тенденцій XX ст. З'ясовано основні причини звернення до особи мислителя. Охарактеризовано літературно-художні моделі освоєння образу філософа та його концепцій, що відображають індивідуальну авторську позицію неприйняття дійсності у контексті суспільних змін. Об'єктом дослідження обрано прозовий та поетичний доробок українських літераторів доби українізації, шістдесятництва та постмодернізму, у якому рецепція Г. Сковороди виведена поза межі історико-біографічного принципу й охоплює такі способи: алюзії / ремінісценції, емблеми / міфологеми / образи / топоси, тип літературного героя, власне художній образ, переклади.

Досліджено трансформацію "словесної утопії" Лесі Українки в художній картині світу українських поетів-шістдесятників. Через "архетипи" - "психічні ідеї" Сонця, Місяця, Зірки, Моря (вода) і Моря (повітря) розкрито сутність Істини, Добра, Любові, Правди та Краси як психологічних імперативів "власне людського".

Исследована трансформация "словесной утопии" Леси Украинки в художественной картине мира украинских поетов-шестидесятников. Через "архетипы" - "психические идеи" Солнца, Луны, Звезд, Моря (вода) и Моря (воздух) раскрыта сущность Истины, Добра, Любви, Правды и Красоты как психологических императивов "собственно человеческого".

The transformation of Lesya Ukraїnka's "philological utopia" against the heritage of the Ukrainian poets of the 60s is investigated. Through the basic types -"psychological ideas" of the Sun, the Moon, the Stars, the Sea (water) and the Sea (air) the essence of the Verity, the Good, the Love, the Truth and the Beauty as the psychological imperatives of a human being have been revealed.

Розглянуто роль та значення творчості В. Свідзінського у формуванні культурницького коду українського шістдесятництва. Досліджено впливи художньої свідомості поета на становлення мистецької самоідентифікації творчих особистостей, ідеться про увиразнення індивідуального стилю, кристалізацію незалежної життєвої позиції представників покоління на тлі ідеологічних процесів доби. Проблеми вивчення наукової біографії митця, характеристику його поетичної творчості проілюстровано в літературознавчих студіях В. Коротича, І. Дзюби, В. Стуса, В. Шевчука. Для шістдесятників поетичний доробок Свідзінського виявився взірцем щодо розуміння свободи творчості, духовної суверенності особистості, самототожності.

Вперше здійснено системне, цілісне дослідження української літератури 1920-х рр. крізь призму теорії інтертекстуальності; виявлено найпоказовіші форми міжтекстової взаємодії. Ґрунтовно проаналізовано здобутки українських дослідників інтертекстуальності; різнобічно досліджено типологію й функції цитат, алюзій, ремінісценцій, заголовків, епіграфів, присвят, транспозицій у літературі «розстріляного відродження». Визначено репертуар ключових претекстів тогочасного українського письменства, виявлено чільних представників вітчизняного й зарубіжного літературних пантеонів. Системно вивчено особливості репрезентації в інтертекстуальному просторі 1920-х рр. англійського, французького, російського й українського письменства від давнини до першої третини ХХ ст. Принагідно уточнено особливості розвитку теорії інтертекстуальності в Західній Європі, Північній Америці, Росії, Польщі. Сформовано модель інтертекстуальності, що включає різні рівні й складники («інтертекстуальне поле», «інтертекстуальний простір», «інтертекстуальний дискурс»); змодельовано робочу таксономію типів і форм інтертекстуальності, релевантну для характеристики літературного процесу 1920-х рр. Поглиблено уявлення про рецепцію в тодішній українській літературі мотивів та образів Біблії, античної літератури й міфології.