Розкрито історію виникнення та творчі принципи групи "Слобожанське буриме", життєздатного й плідного союзу харківських архітекторів, дизайнерів і живописців. Висвітлено індивідуально яскраві форми "екологічного", "поліфонічного" та "духовного" живопису провідних майстрів групи, які у своєму прагненні до універсальних соціокультурних і естетичних розробок приходять до такого оригінального синтезу живопису й дизайну, як "painting design".

Раскрыта история возникновения и творческие принципы группы "Слобожанское буриме", жизнеспособного и плодотворного союза харьковских архитекторов, дизайнеров и живописцев. Освящены индивидуально яркие формы "экологической", "полифонической"и "духовной" живописи ведущих мастеров группы, которые в своем стремлении к универсальным социокультурным и эстетическим разработкам приходят к такому оригинальному синтезу живописи и дизайна, как "painting design".

Article opens a history of occurrence and creative principles of group "Slobozhanskoe a bouts-rimes", the viable and fruitful union of the Kharkov architects, designers and painters. Individually bright forms of "ecological", "polyphonic" and "spiritual" painting of leading masters of group which in the aspiration to universal cosio-cultural and to aesthetic development come to such original synthesis of painting and design as " painting design " are consecrated.

Висвітлено метафізичну проблематику абстрактного живопису радянських часів. Наголошено на необхідності дослідження процесу нефігуративної творчості, зокрема онтологічно-естетичних особливостей.

Метафизическая проблематика абстрактной живописи в советское время, по известным причинам, не могла быть предметом научных исследований. Сегодня сложные современные художественные процессы диктуют новые правила. Для более точного понимания процесса нефигуративного творчества изучение его онтологично-эстетических особенностей является необходимой задачей.

The metaphysical problematics of abstract painting in the Soviet time, on the known causes, could not be a subject of scientific examinations. Today composite modern art processes dictate new rules. For more precise comprehension of process of unimaging creativity the study of its ontological aesthetic singularities is an indispensable problem.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю812.451.4 + Щ154.573(5КИТ)

Рубрики:

Живопис і графіка

Шифр НБУВ: Ж69560 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено естетичний аспект українського іконопису XIV - XV ст. Проаналізовано естетичні категорії прекрасного та піднесеного, хронотопу, образу, символу, канону, світла, літургійної естетики, які становили світоглядно-естетичні засади ікони. З використанням цих категорій розглянуто стилістику палеологівського ренесансу та його української транскрипції, висвітленої на прикладі пам'яток українського іконопису XIV - XV ст. Зазначено, що українська ікона відображала духовні пошуки середньовіччя, у ній втілювалися актуальні ідеї палеологівської доби, її філософсько-естетичні концепції. Виявлено вплив духовно-естетичних пошуків на формування іконографічних принципів іконопису, зокрема ранньопалеологівської естетики та естетики ісихазму. На підставі аналізу творів українського середньовічного мистецтва визначено взаємозв'язок між естетичними концепціями та іконографічними системами, формотвірні філософсько-естетичні концепції та особливості середньовічного світогляду, а також стилістичні відмінності між українським і візантійським іконописним мистецтвом періоду XIV - XV ст.

  Скачати повний текст

Розглянуто нефігуративний живопис України 1990-х рр. у контексті естетико-культурної традиції абстракціонізму та філософсько-теоретичного дискурсу сучасного мистецтва. Досліджено світоглядно-естетичні програми п'ятнадцяти художників-нефігуративістів. Визначено ключові культорологічні та естетичні параметри українського нефігуративу 1990-х рр. у світлі системного уявлення про теоретичну традицію абстракціонізму.

Досліджено феномен української ікони періоду XV - XVI ст. в контексті духовно-естетичних та художньо-естетичних концепцій поданої епохи. Вперше доведено, що художніми та богословсько-естетичними витоками українського іконопису XV - XVI ст. стали духовна та художня спадщина іконопису Київської Русі, богословсько-естетичні ідеї візантійського ісихазму, художні засади православного іконопису Балканських країн та ренесансні традиції релігійного мистецтва Західної Європи. Розглянуто взаємозв'язок давньоруського, а, згодом, і українського іконопису з давньоруською житійною літературою та з апокрифічними Євангеліями і літературою богумілів. Визначено, що під впливом європейської ренесансної літератури та праць представників тогочасної української філософської думки в українському іконописі XV - XVI ст. з'являються чітко виражені ренесансні мотиви. Доведено, що історичний взаємозв'язок України з країнами християнського світу, зокрема, Візантії та Балкан, надає поштовх не тільки для стилістичних, а й для богословсько-естетичних пошуків. Вперше визначено вплив української іконописної традиції на формування та розвиток естетики сакрального простору в духовній культурі України.

Досліджено особливості художньої творчості Микалоюса Константінаса Чюрльоніса (1875-1911) - унікального представника литовської та європейської культури кінця XIX - початку XX ст. Висвітлено феномен художньої творчості митця, втілений через притаманну йому образну полісемантичність та світоглядну багатовекторність. З'ясовано різні аспекти творчого феномену М. Чюрльоніса, розглянутих в їхній синтетичній взаємопов'язаності. Проаналізовано музичну, живописну та літературну творчість митця. Висвітлено особливості філософського світогляду, образно-асоціативного сприйняття та духовної сфери музичної творчості композитора. Охарактеризовано один з оригінальних мистецько-філософських напрямів розвитку європейської культури кінця XIX - початку XX ст. - космізм як концептуальне втілення художнього світобачення М. Чюрльоніса. У контексті висвітлення теургічного аспекту мистецького світосприйняття композитора досліджено асоціативно-образні та смислові паралелі музично-філософської творчості М. Чюрльоніса та О. Скрябіна як прояв зв'язку митців із законами Всесвіту. Проаналізовано прояви музичної, живописної та літературної сонатності М. Чюрльоніса як комплексного музично-художнього явища.

Мета роботи - на базі антропоцентричного підходу до аналізу візуальних самопрезентацій Артемізії Джентілескі у творах живопису представити художню творчість як самооб'єктивації мисткині, що, породжуючи нову культурну реальність, виступають водночас засобами пізнання сутності людини. Використано принципи та методи філософсько-антропологічного дослідження у поєднанні з хронологічним, іконографічним та образно-стилістичним методами. З поміж філософсько-антропологічних використано принцип антропологічної редукції, керуючись яким проаналізовано творчість Артемізії Джентілескі як її самооб'єктивація, принцип екстраполяції окремого факту життя художниці та антропологічної інтерпретації еволюції творчості, коли крізь низку хронологічно послідовних творів як образних об'єктивацій, здійснюється спроба пізнання їхнього творця. Іконографічні та образно-стилістичні методи (прийоми композиції, сюжети, колористичні характеристики) - при аналізі художнього відеоряду: автопортретів, алегорій і сюжетних картин. Аналітичну роботу здійснено поетапно як перехід від іконографічної інтерпретації картини з поступовою елімінацією художньостильових характеристик як позаантропологічних культурних констант із подальшою антропологічною редукцією культурного образу. Наукова новизна полягає в авторській методиці аналізу творів візуального (образотворчого) мистецтва з точки зору антропоцентричного підходу, а також у розгляді художньої творчості Артемізії Джентілескі як її самооб'єктивацій як таких, що, породжуючи нову культурну реальність, виступають водночас засобами пізнання сутності людини. Творчість Артемізії Джентілескі в діахронічному розгортанні можна розглядати як самооб'єктивацію художниці, в якій простежується еволюція самовиявлення від особистості з традиційним самосприйняттям за соціальними гендерними стереотипами (1610 р.) до феномену особистого життя, який визначатиме подальшу еволюцію її самоідентифікування (згвалтування 1611 р.) і викорінення почуття сорому через віртуальну помсту (самовиявлення в циклі Юдиф), каяття (цикл Марії Магдалини), провини (цикл Лукреції) та формування складової ідентичності художниці як звільнення від соціальних гендерних забобонів і стереотипів щодо соціально приписаних жінці ролей і стандартів поведінки (цикл Сусанни).