Доведено, що обгрунтування є необхідною умовою визначення та реалізації пропозиційного знання. Запропоновано референційну модель прагматичного визначення знання як варіант вирішення проблеми Геттіера. Зазначено, що застосування еволюціоністської ідеї про пізнання як форми адаптації є засобом вирішення не лише проблем реалізму, але й позитивного вирішення проблеми єднання нормативного та дескриптивного статусу обгрунтування, це положення водночас є підтвердженням гіпотези про залежність нормативного епістемологічного дослідницького рівня від дескриптивного. Виявлено, що можливість зняття протиставлення в дослідженнях нормативістської та дескриптивістської епістемологічних орієнтацій, а також узгодження екстерналізму та інтерналізму як підходів до обгрунтування здійснюється на основі постнекласичного типу аналітичної епістомології. Доведено, що у межах трирівневої концепції обгрунтування є можливим узгодження інтерпретацій обгрунтування пропозиційного знання (декларативної евіденціалістської та процесуальної релаєбілістської) шляхом установлення залежності між доксастичним і процесуальними рівнями аналізу обгрунтування та їх включення до єдиної нормативної моделі. Визначено, що існує залежність між двома видами скептичних аргументів і двома підходами щодо розгляду проблеми обгрунтування: скептичні аргументи "трилеми Агріппи" окреслюють напрямок розвитку дослідження структури обгрунтування як основи його "відповідальнісної" інтерпретації; "картезіанські" скептичні аргументи визначають "істиннісну" інтерпретацію обгрунтування через встановлення відношення між обгрунтуванням та істиною.

Проаналізовано юридичний і психологічний зміст понять доказів і доведення. Розглянуто проблему співвідношення понять "факт", "фактичні дані", "дані про факти", а також питання внутрішнього переконання як категорії суб'єктивної оцінки доказів.

Висвітлено одну із надзвичайно цікавих та необхідних галузей людської діяльності - критичне мислення. Зазначено, що вміння будувати доведення, спростування, проводити аналогії, висувати гіпотези, здійснювати пояснення, передбачення, знаходити і усувати помилки в своїх та чужих міркуваннях, бути непереможним в дискусії, полеміці робить Вас успішним в бізнесі, політиці, юридичній теорії та практиці, науці, в повсякденному житті і т.д. Доведено, що людство, як і дві тисячі років тому захищає істину і рішуче нищить софістику та еклектику, використовуючи засоби все тієї ж традиційної логіки. Описано дефеніції абстрактного мислення, його характерні особливості та критичного мислення й основні формально-логічні закони. Розкрито суть критичного мислення та логічні операції над поняттями. Розглянуто визначення поняття, мовні засоби виразу поняття, зміст та об'єм поняття, види понять, логічні відношення між поняттями, логічні операції над поняттями. Окреслено критичне мислення і логічні характеристики судження, загальну характеристику судження, види простих суджень та розподіленість термінів у категоричному судженні й логічні відношення між категоричними судженнями. Наведено опис модального судження та видів складних суджень. Проаналізовано критичне мислення і теорію умовиводу, умовиводи із категоричних суджень та безпосередні умовиводи, надано загальну характеристика умовиводу тощо.

Висвітлена затребуваність критичного мислення у повсякденності на сучасному етапі ро звитку глобалізованої культури і підкреслена роль філософії як джерела раціональності. Філософування, яке обумовлюється психосоціокультурною матрицею, задає топоси, лексику і ритми формування смислів, їх збереження і трансформації. Мета статті - конкретизувати практики соціокультурної комунікації через їх дослідження в рамках соціального інституту освіти, де відбувається взаємодія індивідуумів із психосоціокультурною матрицею філософування, яка опосередковує загальне та індивідуальне у філософській культурі. Теоретичний базис дослідження становлять культурно-антропологічний і феноменологічний методи. Наукова новизна дослідження: з опертям на філософію інтерсуб'єктивно актуалізовано раціональні підстави формування адекватних суджень у сучасній культурі на рівні повсякденного життя, що обгрунтовує неминучість поширення різних форм і видів філософської освіти, філософського мислення, ідей, напрацьованих у філософських спільнотах цінностей за межі вузького кола професійних філософів. Це передбачає системне залучення філософів до вирішення питань у різних неакадемічних сферах - політиці, економіці, юриспруденції тощо. Важливим аспектом цього є формування навичок філософського критичного мислення в процесі підготовки молоді до активного громадського життя. Висновки призводять до розуміння екзистенційного значення філософії та філософування і визнання необхідності організованих форм передачі знань, таких, як філософський факультет класичного університету. Існує взаємний інтерес і взаємовплив загальної культури суспільства і філософії як особливого різновиду культури, оскільки філософія активно конфігурує інші форми культури, сприяє створенню соціокультурних ідентичностей саме завдяки своїй здатності концептуально відтворювати ядро тієї психосоціокультурної матриці, яка лежить в основі існування усіх цих розмаїтих форм у межах одного суспільства. Соціокультурний макрорівень філософських духовних практик утворює психосоціокультурна матриця філософської традиції, яка зберігає свою тяглість від виникнення філософії і йде через усю її історію, демонструючи особливості національної рецепції філософії як національно-конкретне втілення соціокультурного макрорівня психосоціокультурної матриці філософування.