Висвітлено питання, пов'язані з роллю сучасного керівника у підвищенні ефективності управління діяльністю органів внутрішніх справ (ОВС). Розглянуто проблеми циклічного розвитку організації, механізму управління, а також питання роботи з кадрами та документацією кадрового апарату ОВС. Охарактеризовано принципи менеджменту. Визначено ефективність праці менеджера в ОВС, проаналізовано особливості організації процесу управління, прийняття та реалізації управлінських рішень за надзвичайних умов.

Освещены вопросы, связанные с ролью современного руководителя в повышении эффективности управления деятельностью органов внутренних дел (ОВД). Рассмотрены проблемы циклического развития организации, механизма управления, а также вопросы работы с кадрами и документацией кадрового аппарата ОВД. Охарактеризованы принципы менеджмента. Определена эффективность труда менеджера в ОВД, проанализированы особенности организации процесса управления, принятия и реализации управленческих решений в чрезвычайных условиях.

Проаналізовано соціально-психологічні засади управління персоналом органів внутрішніх справ (ОВС), а також методологію і структуру проактивного управління та психологічні особливості реалізації цілей і функцій зазначеного підходу. Досліджено психологічні ресурси вдосконалення системи даного управління з використанням принципів гуманістичного особистісно орієнтованого підходу, системності, оптимізації та інтенсифікації. Виявлено психологічні ресурси оптимізації компонентів управління персоналом ОВС як динамічного, комплексного процесу. Обгрунтовано концепцію професійно-психологічного відбору персоналу на підставі врахування психологічної готовності особистості до навчання та професійної діяльності. Запропоновано психологічні умови побудови команди міліцейського підрозділу, лідерства, профілактики конфліктів і дистресів. Розроблено психолого-педагогічні та методичні засади післядипломної підготовки керівників міліції до проактивного управління персоналом, систематизовано понятійний апарат.

Розглянуто феномен міжособистісного розуміння як компонента психологічно-управлінської компетентності. Проаналізовано засади компетентністного підходу до оцінки ефективності управлінської діяльності, управлінські моделі компетентності та місце міжособистісного розуміння в структурі управлінської компетентності. Наведено результати емпіричного дослідження феномену та його зв'язку з показниками емоційного інтелекту на вибірці держслужбовців.

Одержано нові науково обгрунтовані результати, які в сукупності розкривають визначну роль системотворчих - інституційних та психосоціальних - властивостей як невід'ємних компонентів і регуляторів системи державного управління. Вперше проаналізовано системотворчі засади державного управління. Описано феномен системотворчого чинника як результат зміни порядку факторних залежностей соціально-матеріальних (інституційних) форм державно-управлінської діяльності в суспільстві в їх взаємоз'язку з психосоціальною культурою державних службовців. Обгрунтовано визначальний в сучасному суспільстві вплив психосоціального чинника як підгрунтя вирішення суспільних проблем, передусім для державного реформування та нелінійного за своєю природою суспільно-політичного трансформаційного процесу.

Здійснено теоретико-методологічне обгрунтування та науково-прикладну розробку засад соціокультурної парадигми державного управління в контексті реалізації курсу держави на глибокі системні реформи та виведення України на шлях сталого розвитку. Розкрито структуру соціальної топології державності в її культурно-історичній цілісності та взаємозв'язку конкретних історико-культурних умов, об'єктивних (інституціональних) форм і суб'єктивних (психосоціальних) явищ. Визначено соціокультурні засади інституційної теорії державного управління, розкрито у зв'язку з цим значущість публічної сфери та комунікативних практик державного управління. Показано роль політичної відповідальності, громадського контролю та транспарентності як потенціалу суспільно-владного діалогу. Розкрито особливості впливу психосоціальної культури на розвиток суспільно-владних відносин в Україні шляхом розгляду змінної природи ідентичності та архетипіки національної ідентичності як дієвих психосоціальних чинників державного управління. Розроблено конкретні рекомендації щодо реалізації модернізаційних суспільно-трансформаційних завдань та оптимізації державної політики, спрямованої на духовну консолідацію української нації.