Існує потреба в удосконаленні функціонування системи підготовки фахівців та управління у сфері фізичної культури й спорту в контексті розвитку державно-приватного партнерства (ДПП) в Україні. Проаналізовано проблеми співпраці між державою, органами місцевого самоврядування та приватним сектором і визначено особливості функціонування системи підготовки кадрів та управління у сфері фізичної культури й спорту в процесі розвитку ДПП за умов ринкових перетворень. Досліджено сучасні проблеми системи підготовки менеджерів/управлінців, її різноманітні взаємозв'язки за ринкових умов. Зроблено висновки, що систему підготовки кадрів і систему управління потрібно впроваджувати з урахуванням ресурсних можливостей приватного сектору з активізацією інноваційної активності, формуванням ефективної інвестиційної політики та соціальної інфраструктури для досягнення стратегічної мети - прискорення розвитку фізичної культури й спорту на державному та місцевому рівнях.

Ефективність позакласної роботи з футболу залежить насамперед від рівня та якості готовності педагога до управління цим процесом. Визначення рівня готовності вчителів фізичної культури до проведення гурткових занять із футболу надасть змогу визначити напрями вдосконалення в підготовці педагогів. Мета роботи - дослідити стан готовності педагогів до проведення гурткових занять із футболу у загальноосвітніх навчальних закладах. Проаналізовано науково-методичну літературу та матеріали мережі Інтернет, проведено анкетування. Проаналізовано та виокремлено основні складники, компоненти та критерії готовності педагогів до проведення гурткових занять із футболу. За результатами аналізу науково-методичної літератури та анкетних даних учителів фізичної культури Сумської області визначено компоненти, критерії, їх показники та рівні готовності вчителів до проведення гурткових занять із футболу зі школярами. Дослідження готовності педагогів до проведення гурткових занять із футболу констатували в 67 % респондентів конструктивний рівень готовності до проведення гурткових занять із футболу, у 22,1 % - продуктивний, 6,2 % учителів показали репродуктивний рівень готовності та лише в 4,7 % педагогів - адаптивний рівень готовності.

Охарактеризовано механізм самоорганізації сучасного спорту як соціального інституту. Визначено роль системоутворювального механізму, що зумовлює безперервне зростання загального рівня спортивних результатів. Виокремлено основні функції сучасного спорту, тенденції та перспективи його розвитку. Встановлено, що в основі розвитку сучасного спорту лежить діяльність людей щодо задоволення як індивідуальних потреб у самовираженні, що досягається в ході змагальної діяльності, яка організується на основі їх тілесності, та суспільних потреб у різноманітних видовищах. Визначено, що змагальна діяльність людей - це те ядро, навколо якого формується та розвивається весь спектр складних соціально-економічних відносин, що породжують у суспільстві своєрідний феномен спорту та визначають його суспільну значущість як видовища. Змагальна діяльність людей виступає в ролі системоутворювального механізму, що спричинює в процесі розвитку виду спорту безперервне зростання загального рівня спортивних результатів. Виявлено, що видом спорту може стати практично будь-який вид людської діяльності, якщо він функціонує за законами спортивного вдосконалення. Це означає, що теоретично можливе різноманіття видів спорту є так само невичерпним, як невичерпні форми прояву людських здібностей. Установлено, що безперервне зростання спортивних результатів зумовлює потребу постійного пошуку нових підходів до побудови тренувального процесу, зміни та перегляду чинних методик підготовки спортсменів. Об'єктивний наслідок такого процесу - формування в суспільстві цілого спектра соціально зумовлених потреб. Такі потреби формують умови для інтенсивного розвитку науки про спорт, що охоплює історію його виникнення та рушійні сили, які визначають історичний розвиток спорту, його місце та роль у суспільстві; спортивно-масові рухи, що виникають на його основі; ідеали, норми та принципи тренувальної та змагальної діяльності тощо.

Розглянуто проблему фізичної культури студентів вищих навчальних закладів (ВНЗ). На підставі аналізу наукових досліджень установлено, що в теорії та практиці вищої освіти накопичено значний науковий потенціал як спосіб вивчення та опанування складних психолого-педагогічних процесів формування особистості на заняттях із фізичного виховання, встановлення об'єктивної закономірності виховання та навчання студентів. Визначено вихідний рівень сформованості фізичної культури студентів ВНЗ, проаналізовано та проінтерпретовано одержані експериментальні дані. У ході емпіричного дослідження визначено компоненти фізичної культури: інтелектуально-розумовий (ІРК), мотиваційно-емоційний (МЕК), рухово-діяльнісний (РДК) і на їх основі охарактеризовано рівні сформованості фізичної культури студентів ВНЗ (високий, базовий, середній, низький). Проведена діагностична процедура засвідчила, що рівні сформованості фізичної культури студентів в ІРК такі: з 1300 студентів високий рівень - у 148, базовий - 263, середній - 388, низький - 501; у МЕК: високий рівень - 101, базовий - 210, середній - 384, низький - 605; у РДК: високий рівень - 17, базовий - 72, середній - 388, низький - 823. Негативний результат рівня фізичної підготовленості студентів Київського національного торговельно-економічного університету та "Університету "Україна"", а також відсутність тенденції до його підвищення впродовж навчання, зумовлюють актуальність пошуку нових технологій удосконалення процесу фізичної підготовки студентів та їх залучення до систематичних позааудиторних занять із фізичного виховання.

Однією з найбільш ефективних оздоровчих систем, що поширена у світі, є система йоги. Практика йоги гармонійно поєднує елементи фізичного, психічного та духовного розвитку людини, враховує її особливості. У науковій літературі простежено відсутність загальної класифікації засобів йоги, що обгрунтовує необхідність їх систематизації та характеристики. Мета дослідження - визначити, класифікувати й обгрунтувати засоби йоги. Розглянуто сутність поняття "засоби оздоровчих систем" та їх трактування різними науковцями. Визначено роль йоги як оздоровчо-виховної системи. З'ясовано, що йога як оздоровча система чинить комплексний вплив на здоров'я людини, як на фізичний, так і на духовний її стан. Сформовано поняття "засоби йоги". Наведено широку класифікацію засобів йоги та охарактеризовано основні їх групи. Зроблено висновки, що засобами йоги є певні вправи, процедури, знання, філософські концепції, що зміцнюють здоров'я, загартовують організм, забезпечують різносторонній гармонійний розвиток людини та формують культуру її здоров'я. Здійснено класифікацію засобів йоги згідно з визначеними класифікаційними ознаками, що надає можливість більш глибоко зрозуміти їх дію, вплив на організм, самопочуття та свідомість людини. Визначено особливості та наведено загальну характеристику засобів йоги залежно від впливу на риси особистості. Відповідно до зазначеної класифікаційної ознаки їх згруповано в морально-етичні, фізичні та психологічні, що найбільш повно відображає кінцеву мету та ціль оздоровчої системи йоги, надає можливість органічно поєднати в методиці занять засоби різного впливу та уможливить досягнення вищих позитивних результатів.

Зростання ролі фізичного виховання дітей задля виконання завдань оздоровлення та гармонійного розвитку підростаючого покоління випливає із сучасних вимог життя. Молодший шкільний вік - найбільш сприятливий для формування основ культури рухів, що в подальшому сприятиме осмисленню діяльності, а дії перетворяться на скеровані, підпорядковані та усвідомлені. Здійснено структурний аналіз культури рухів дітей молодшого шкільного віку та охарактеризовано її компоненти. "Культуру рухів дітей молодшого шкільного віку" розглянуто як інтегративну якість особистості, яка виражається здатністю керувати гармонійними естетично-доцільними рухами, що проявляються в їх виразності, пластичності, ритмічності, граційності та залежать від психофізіологічних особливостей цього вікового періоду. Основу культури рухів дітей молодшого шкільного віку складає комплекс компонентів: руховий, естетичний та особистісний, кожен із яких включає підкомпоненти. Зокрема, до складу рухового компонента входять фізичні якості та координаційні здібності; до естетичного - виразність, артистичність, пластичність і правильна постава; до особистісного - темперамент, увага та пам'ять. Вважаємо, що дитина повинна добре володіти основними рухами, накопичити значний потенціал фундаментальних рухових умінь, щоб у майбутньому на цій основі можна було легко освоїти складніші рухи та дії, у тому числі й спортивні.

Сучасний рівень розвитку суспільства значною мірою актуалізує наукові проблеми, пов'язані зі збереженням здоров'я школярів старшого шкільного віку та їх фізичним станом, який визначається сукупністю взаємопов'язаних ознак: насамперед фізичним розвитком, фізичною підготовленістю. Розв'язання проблеми збереження здоров'я та забезпечення гармонійного розвитку особистості в навчальних закладах - досить актуальне питання, що викликає великий практичний інтерес. У зв'язку з цим, перед фізичною культурою як основою забезпечення зміцнення здоров'я дітей, постають нові завдання, які потребують розробки сучасних інноваційних технологій щодо організації системи фізичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах. Визначено рівень фізичного розвитку та фізичної підготовленості старшокласників. Дослідження здійснено на базі загальноосвітніх навчальних закладів м. Луцьк, у якому взяло участь 385 учнів старшого шкільного віку. За результатами дослідження, фізичний розвиток старшокласників за показниками довжини та маси тіла, окружності частин тіла перебував у межах норми, проте відзначено зниження в учнів величин екскурсії грудної клітки, що становило 6,83 см у 16-річних юнаків і 6,72 см - у 17-річних. У процесі навчання вірогідних змін щодо параметрів фізичного розвитку не виявлено. Достатній рівень навчальних досягнень у старшокласників фіксували за показниками сили та швидкісно-силових якостей. Низький або середній рівні фізичної підготовленості виявлено за розвитком швидкості, гнучкості, витривалості та спритності. Такий стан розвитку фізичних якостей школярів є властивим для більшості регіонів України, що зумовлює необхідність удосконалення методів і форм проведення уроків, спортивно-масових та оздоровчих заходів для учнів старшого шкільного віку.

Актуальність дослідження зумовлена потребою індивідуалізації фізичного виховання студентів. Мета дослідження - вивчити рівень фізичного розвитку студентів вищих навчальних закладів. Результати - довжина тіла становить 176,4 - 178,2 см, маса - 66,8 - 69,7 кг. Антропометричні величини загалом перебувають у межах вікових норм. Показники фізичного розвитку студентів практично не змінюються, що зумовлено фізіологічними механізмами вікового періоду. Дані, одержані в процесі визначення довжини та маси тіла, надають змогу розрахувати індекс Кетле (індекс маси тіла). Масу тіла в межах норми виявлено лише в 57,9 % респондентів, у 42,1 % студентів - відхилення від норми: 8,9 % - у бік зменшення та 33,2 % - у бік збільшення маси тіла. Зазначимо, що в 7,8 % студентів виявлено ожиріння I ступеня та у 2,3 % - ожиріння II ступеня, а це зумовлює потребу підвищення фізичної активності студентів.

Рівень фізичного розвитку в дитячому віці - один із об'єктивних показників стану здоров'я та невід'ємний елемент контролю над станом здоров'я дитини з особливими можливостями в процесі фізичного виховання. Охарактеризовано морфофункціональний стан (МФС) школярів 6 - 10 років із депривацією зору (ДЗ) у процесі фізичного виховання спеціальної школи-інтернату та проведено порівняльний аналіз із їх практично здоровими однолітками з загальноосвітньої школи (ЗОШ). Визначено показники МФС, а саме: ЖЄЛ, ЧСС у хлопців 8 - 10 років і дівчат 6 і 9 - 10 років із ДЗ, що статистично вірогідно є нижчими, ніж у їх практично здорових однолітків. Установлено: у дітей дев'яти років із ДЗ значення АТдіаст статистично вірогідно є нижчими за АТдіаст. практично здорових однолітків, показники АТсист. хлопців 6 - 7 і 9 років є вищими від показників їх практично здорових однолітків із ЗОШ. Виявлено: у хлопчиків 6 і 9 - 10 і дівчаток 7 - 10 років із ДЗ працездатність серця оцінюють як середню, у хлопчиків 7 - 8 і дівчаток шести років із ДЗ працездатність серця є доброю. Результати констатувального експерименту зафіксували зниження всіх показників морфофункціонального стану дітей молодшого шкільного віку з ДЗ.

Розглянуто актуальні питання ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців, оскільки цінності молоді відображають цінності сучасного суспільства. Саме ціннісні орієнтації - один із найважливіших чинників змістової спрямованості особистості; вони визначають особливості та характер її відносин із навколишнім середовищем і тим самим певною мірою детермінують її поведінку. Наведено визначення ціннісних орієнтацій та аналіз їх груп. Мета роботи - визначення місця здоров'я в ієрархії життєвих цінностей студентів вищих навчальних закладів як чинника, що спонукає людину до відповідального ставлення до свого здоров'я та відповідних дій. Проаналізовано й узагальнено наукову та методичну літературу, визначено ціннісні орієнтацію за методикою М. Рокича; використано метод експертних оцінок. У ході дослідження визначено систему значущих для студентів цінностей. Результати дослідження зі студентами першого курсу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка вказують, що найбільш вагомими для першокурсників є такі термінальні цінності, як "щасливе сімейне життя", "любов", "життєва мудрість", "здоров'я", "активна життєва діяльність", "наявність хороших і вірних друзів", "матеріально забезпечене життя", "свобода". Однак більшість студентів далекі від бажання зміцнювати власне здоров'я, спрямовувати зусилля на самовдосконалення тощо. Близько 40 % студентів недооцінюють здоров'я в структурі життєвих цінностей. Виявлено основні відмінності ціннісних орієнтацій між студентами різних факультетів. Указано на існування проблем щодо мотиваційно-ціннісного ставлення студентів до власного здоров'я.

Проблема фізичної реабілітації хворих на сечокам'яну хворобу (СКХ) є актуальною в сучасній урології у зв'язку зі зростаючою поширеністю серед населення, тяжкістю та тривалістю перебігу, високою частотою рецидивів каменеутворення. Мета роботи - розробка комплексу спеціально адаптованих фізичних вправ лікувальної гімнастики для хворих на СКХ після екстракорпоральної ударно-хвильової літотрипсії за щадного режиму санаторно-курортного лікування. Застосовано такі методи дослідження, як аналіз та узагальнення даних спеціальної науково-методичної літератури; документальні методи (вивчення історії хвороби), соціологічні, методи педагогічного експерименту та педагогічного спостереження. На підставі аналізу історій хвороби 54 хворих на СКХ Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Трускавецький" у м. Трускавець і проведення констатувального педагогічного експеременту та спостереження протягом квітня-вересня 2016 р. із застосуванням широкого спектра фізичних вправ для фізичної реабілітації хворих на СКХ після екстракорпоральної ударно-хвильової літотрипсії установлено, що головним засобом фізичної реабілітації є лікувальна фізична культура, а основною її формою - лікувальна гімнастика. Як результат, розроблено комплекс спеціально адаптованих фізичних вправ лікувальної гімнастики за щадного рухового режиму санаторно-курортного лікування. Цей комплекс спрямовано на виконання основних завдань фізичної реабілітації для хворих на СКХ, а саме посилення скорочувальної здатності гладкої мускулатури нирок і сечоводів, що сприяє пришвидшеному виведенню роздробленого конкременту каменя, відновлення функцій сечовивідної системи й організму хворого в цілому. Основною відмінністю розробленого комплексу спеціально адаптованих фізичних вправ лікувальної гімнастики є їх виконання в запропонованій послідовності, частій зміні вихідних положень.

В останні роки тенденція до зростання захворюваності на рецидивуючу інфекційно-запальну патологію органів дихання в дітей стала більш виразною. Мета роботи - оцінити показники функціонального стану системи дихання в дітей із рецидивуючим бронхітом (РБ). Досліджено показники функціонального стану (ФС) системи зовнішнього дихання в 109 дітей із РБ на етапі поступлення до санаторію. Дітей розподілено на дві групи з урахуванням індексу Тіфно (ІТ), а їх результати порівняно. Аналіз даних виявив наявність достовірних різниць за певними показниками. Так, у групі дітей із помірним зниженням ІТ виявлено менші значення життєвої ємності легень, ємності вдиху, резервного об'єму видиху, форсованої життєвої ємності легень видиху та вдиху, об'єму форсованого видиху за першу секунду, пікової об'ємної швидкості видиху та інших ключових швидкісних показників. Зроблено висновки, що діти з РБ мають знижені показники ФС стану системи дихання, більшою мірою ті, у яких знижено ІТ.

Дослідження зумовлено потребою розвитку просторово-часових параметрів рухів волейболістів високої кваліфікації. Мета дослідження - обгрунтувати значення та розробити класифікацію координаційних здібностей у фізичній підготовці волейболістів. Високий рівень розвитку координаційних здібностей є фундаментом досягнень у різних сферах спортивної діяльності. У сучасній літературі відсутній єдиний підхід до визначення поняття координаційні здібності, їх структурних компонентів, змісту й оцінювання. Загалом координаційні здібності визначаються як здатність людини швидко, економно та точно виконувати рухові дії під час виникнення складних і несподіваних ситуацій та узгоджувати рухи різних частин тіла. Зроблено висновки, що ідповідно до спрямованості координаційні здібності поділяються на здібності точно узгоджувати та диференціювати просторові, часові та силові параметри рухів; підтримувати статичну та динамічну рівновагу; довільно розслабляти м'язи, виконувати рухові дії без зайвої м'язової напруженості; виконувати ритмічну діяльність, пластичні дії.

Узагальнено наукові підходи до формування методики тактичної підготовки кваліфікованих спортсменів ігрових командних видів спорту. Науково-теоретичні засади лягли в основу розробки організаційної моделі тактичної підготовки в хокеї на траві, що значно підвищує ефективність управління підготовкою кваліфікованих спортсменів. Мета дослідження - теоретичне обгрунтування, визначення й експериментальна перевірка моделі тактичної підготовки кваліфікованих спортсменів у хокеї на траві. У процесі дослідження застосовано теоретичний аналіз та узагальнення науково-методичних і літературних джерел; педагогічні спостереження; педагогічний експеримент; авторську мультимедійну програму для оцінки рівня розвитку тактичного мислення та підвищення рівня тактичних знань. Під час обробки матеріалів використано поширені методи математичної статистики. На констатувальному етапі експерименту учасниками дослідження стали 57 хокеїстів різної кваліфікації (середній вік - 19,6 р.), проаналізовано 115 ігор команд високої кваліфікації, на формувальному етапі - 28 спортсменів (середній вік - 22,7 р.), проаналізовано 39 ігор. Розроблена модель тактичної підготовки містила в собі теоретичну та практичну складові частини, структурні компоненти, етапи підготовки, організаційні форми реалізації та педагогічні умови впровадження. Її ефективність підтверджено результатами комп'ютерного тестування (збільшення з 55,7 до 71,4 % правильних відповідей) і покращанням змагальних показників (зменшення тактичних помилок із 58,5 до 33,0, збільшення коефіцієнта ефективності з 0,68 до 0,76 ум. од.). Зроблено висновки, що застосування методів моделювання та програмування в навчально-тренувальному процесі вдосконалило тактичну підготовку хокеїстів на траві з урахуванням сучасних тенденцій розвитку виду спорту.

Ефективне управління тренувальним процесом юних футболістів пов'язане з розробкою та використанням різних модельних нормативів, які сприяють оптимізації процесу спортивної підготовки та участі в змаганнях спортсменів. Важливу роль у цьому відіграють математичні методи, які надають змогу перевіряти надійність суджень і припущень. Однак практичні приклади моделювання в дитячо-юнацькому футболі на сьогодні розроблені не достатньо. Мета роботи - обгрунтувати застосування методу сигмальних відхилень у моделюванні технічної підготовленості футболістів. Розроблено графіки-моделі розрахунку довжини та маси тіла для юнаків, які займаються футболом. Це надасть змогу проводити адекватний підбір фізичних навантажень під час тренувань, ураховуючи тісний взаємозв'язок між довжиною та масою тіла спортсменів, що тим самим попередить випадки перетренованості для функціонально ослаблених футболістів. Зроблено висновки, що широкий спектр методів математики та їх адекватне застосування створюють певні проблеми та труднощі в роботі фахівців. Вони пов'язані з наявністю великої кількості інформації, яка постійно доповнюється, змінюється та має динамічний характер. Моделювання з використанням шкал регресії надає змогу подолати основний недолік методики сигмальних відхилень, а саме відокремлений характер оцінювання кожної ознаки. Оцінні таблиці в цьому випадку враховують кореляційну залежність між показниками, а отже, більш грунтовно оцінюють розвиток показника за сукупністю взаємопов'язаних ознак.

Актуальність дослідження зумовлена потребою суспільства у формуванні фізично розвиненої молоді засобами спортивної діяльності й, зокрема, кікбоксингом. Мета дослідження - розробити класифікацію базових елементів техніки рухів кікбоксерів. До основних елементів техніки кікбоксингу належать стійки, переміщення, підсічки, удари та дії в захисті. Стійки бувають фронтальні, лівосторонні, правосторонні, високі, низькі, відкриті, закриті, проміжні. До переміщення кікбоксера відносять одинарні кроки, здвоєні кроки, ковзаючі кроки, переміщення підскоком, повороти. Удари руками та ногами поділяють на прямі, бокові та верхні. Підсічки в кікбоксингу - це бокова, внутрішня, задня та кругова. Зроблено висновки, що кікбоксинг - це бойове мистецтво, що об'єднує стійки, переміщення, удари руками та ногами, захист. До техніки основних рухів у кікбоксингу входять уміння швидко та легко пересуватися по рингу для створення зручних вихідних положень для атаки чи контратаки, точні удари, уміння добре захищатися, бути недосяжним для ударів противника, використовувати захист для активних контратакуючих дій із різних положень.

Обгрунтовано потребу врахування генетично детермінованих задатків, таких як функціональна асиметрія, у процесі відбору та орієнтації підготовки спортсменів у різних видах спорту для підвищення ефективності процесу багаторічної підготовки; досліджено вивчення феномену лівші в спорті. Визначено ставлення тренерів із фехтування до феномену лівші, проблема якого останнім часом стає особливо актуальною в спорті. Наведено статистичний аналіз кількості ліво- та праворуких спортсменів, які займаються фехтуванням, а також їх кількісне співвідношення. Мета дослідження - узагальнити знання про вивчення феномену лівші в теорії та практиці спорту та його врахування для підвищення ефективності процесу спортивного відбору й орієнтації підготовки юних спортсменів. Методи дослідження - аналіз науково-методичної літератури та матеріалів мережі Інтернет, практичного досвіду, систематизація й узагальнення даних, методи соціологічного дослідження (бесіда, анкетування). Визначено особливості прояву функціональної асиметрії в процесі онтогенезу, що надає змогу розглядати її в процесі спортивного відбору найбільш перспективних дітей, починаючи з початкового етапу багаторічної підготовки. Досліджено феномен лівші в спорті та визначено, що він залишається недостатньо вивченим явищем у низці видів спорту. У 40 - 50 % випадках досвідчені тренери помиляються в прогнозуванні успішності окремих спортсменів. Визначено особливості прояву функціональної асиметрії у фехтуванні; вивчено кількісне співвідношення ліво- та праворуких фехтувальників, представлених у світовому рейтингу Міжнародної федерації фехтування. Простежено тенденцію до збільшення кількості ліворуких фехтувальників. Доведено потребу врахування функціональної асиметрії в процесі відбору спортсменів. Зроблено висновки, що визначення функціональної асиметрії може слугувати маркером результативності дій у видах спорту та є необхідним для врахування під час організації заходів зі спортивного відбору дітей для занять у тому чи іншому виді спорту, а також орієнтації їх підготовки, для вибору найбільш ефективних засобів і методів для подальшої організації тренувального процесу. Необхідність орієнтації спортивної підготовки з урахуванням домінувальної півкулі зумовлено тим, що провідна частина тіла здатна швидше впрацьовуватися та відновлюватися після навантажень, освоювати складнокоординаційні рухи та формувати рухові навички.

Мета роботи - проаналізувати зміст професійної підготовки фахівців сфери фізичної культури та спорту щодо роботи з особами з інвалідністю у вищих навчальних закладах (ВНЗ) України та світу; визначити особливості впровадження дисципліни "Адаптивний спорт" у структуру фахової підготовки студентів Національного університету фізичного виховання і спорту України; з'ясувати основні напрями подальшого вдосконалення навчальної дисципліни "Адаптивний спорт" у структурі підготовки студентів ВНЗ спортивного профілю. Методи дослідження - аналіз та узагальнення літератури, інформаційних ресурсів мережі Інтернет; програмно-нормативних документів; компаративний метод; абстрагування, логіко-теоретичний аналіз, контент-аналіз. Профільні навчальні заклади спортивної галузі намагаються враховуючи сучасні тенденції, забезпечувати збільшення обсягу та поліпшення якості знань у сфері фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи людей з інвалідністю, надання можливості їх практичного використання, що надає змогу готувати випускників нової формації. Зроблено висновки, що підготовка студентів, які спроможні працювати з особами з інвалідністю, ведеться в різних ВНЗ України, проте сьогодні спеціальність фахівця з адаптивної фізичної культури та спорту законодавчо не затверджена, хоча попит на таких спеціалістів є значним. Серед основних напрямів удосконалення дисципліни "Адаптивний спорт" потрібно виділити такі: кадрове забезпечення; міжнародне співробітництво; наукове та інформаційне забезпечення; формування гуманістично орієнтованих фахівців.

Розглянуто теоретичні та практичні підходи до підготовки музейних працівників в контексті сучасних вимог.

Розглянуто тему походження, характеру та місії сучасної культурної спадщини. Спадщина є важливим джерелом для інших сфер - культури, політики, економіки. Чи може вона бути тільки джерелом? Спробуємо довести, що не тільки. Ставиться питання - чи може культура, політика чи націоналізм у сучасну епоху існувати без спадщини? Націоналізм появився з сучасною людиною й оволодів усією його сутністю - розумом, почуттями, духом. Він є головною ідеологією сучасності. Створення епохи - культурна/історична пам'ять, наука, історія, спадщина нації - якщо не всією своєю цілісністю, то хоча б значною мірою також перетворились на його прислугу. Втім для існування націоналізму необхідне минуле. Оскільки сучасне суспільство має два шляхи в минуле - історію (наука, яка відкриває чи створює минуле) і спадщина (об'єкти, які перебуваючи в сучасності є минулим), тому спадщина для націоналізму є дуже важливою. Тим самим історія та спадщина є найважливішими джерелами заснування нації. У цьому разі спадщина виконує не тільки легітимізації, але і функцію конструювання та єднання суспільства. Історія взаємодії націоналізму та спадщини продовжується вже два століття. Ця спільна історія розпочалась з духу народу. Для самовираження духу народу спадщина була життєво важливою. Дух народу так і залишився би тільки філософією, якщо б його десь не можна було б втілити. Найчастіше він втілюється саме в спадщині. Такий гармонійний симбіоз між націоналізмом і спадщиною розвивався до четвертої декади ХХ ст. Після цього симбіоз націоналізму розвивається і далі, але дещо помірковано.