Свого часу Іван Франко переконував, що збірка «Зів’яле листя» написана під емоціііним впливом від прочитання щоденника самогубця, який не зміг пережити нещасливе кохання. Чи можна було вірити Франкові, що до написання інтимних поезій, які спровокували гострі літературні суперечки, непорозуміння між ним і критикою, причетні чужі переживання, а не його особисті? Хто та незнайомка, яку покохав ліричний герой і взаємності якої не знайшов? Ім’я її так і не було відкрито — Франко вмів зберігати таємниці. Після його смерті одні претендентки на титул героїні збірки зголошувалися з власної волі, інших називали дослідники. Та всі розуміли, що то були не вони. А на неї ніхто не міг і подумати... У повісті-есе «Твого ім’я не вимовлю ніколи» Роман Горак переконує, що все-таки то була Вона.

У своїй повісті-есе Р. Горак представив особистість І. Франка не тільки як геніального поета, громадського діяча, а й ніжної людини, яка прагнула знайти в житті справжнє кохання. Письменник намагався розкрити світ почуттів поета. Цим твором Р. Горак сприяє вихованню естетичних смаків, утверджує в юнацьких душах доброту, милосердя, красу і щирість почуттів.