Т. 5 : Мистецтво XX ст.. - 2007. - 1048 с.

У першому томі автори поставили за мету реконструювати цілісний образ найдавніших етапів мистецького життя на українських землях, переважно на прикладі тих артефактів, що постали на них та збереглися до наших днів. У ній представлено мистецтво пізньопалеолітичного населення України, енеолітичної людності (зокрема, подано неперевершеної майстерності зразки кераміки носіїв трипільської культури; репрезентовано пам’ятки образотворчості народів бронзової доби, кімерійців, скіфів, сарматів (особливо вишукані ювелірні (золоті й срібні) вироби – чаші, пекторалі, амфори, золоті оздоби парадного вбрання, рельєфні зображення сюжетів і сцен зі скіфського життя, кам’яні скульптури тощо). Розлогі розділи тому присвячені образотворчому мистецтву та художнім ремеслам населення античних держав Північного Причорномор’я, культурна традиція яких мала безпосередній вплив на мистецькі процеси на цих територіях у наступні епохи. Чи не вперше розглянуто в контексті історії мистецтва пам’ятки кельтського населення та латенізованих культур. Значно повніше висвітлено культурну спадщину праслов’янського й готського населення українських земель тощо.

Другий том “Історії українського мистецтва” присвячено історії художніх процесів на українських теренах у добу середньовіччя (кінець ІV/VI – XV/середина XVI). Важливим наміром авторів та упорядників стало висвітлення родоводу та стильових особливостей вітчизняного мистецтва, його видової специфіки. У дослідженнях архітектури, монументальної скульптури, мозаїк, фресок, іконопису, оздоблення рукописної книги, художніх ремесел окреслено риси, які й нині маркують процес творення українського світу.

У третьому томі “Історії українського мистецтва” висвітлюються розвиток, жанрове й стильове розмаїття української архітектури, образотворчого та декоративного мистецтва козацько-гетьманської доби, що охоплює фактично три століття – XVI, XVII, XVIIІ, національні варіанти європейських стилів ренесансу й бароко, які стали набутком більшості визначних пам’яток, розглянутих у цьому виданні.

Глибоким філософським осмисленням та форматним осягненням вирізняються розділи праці, присвячені мистецькій спадщині ХІХ ст. – періоду, коли українська національна культура виявила неабияку життєстійкість, витворивши за вкрай складних соціополітичних умов довершені мистецькі твори, «зуміла розвинути більшість сучасних видів мистецтв, а в багатьох із них створити класичні цінності і дати імена світової міри». Автори розділів слушно зауважують, що мистецька спадщина цієї епохи формувалася й визрівала в чужинському культурному середовищі та під тиском нових суспільно-політичних реалій, що спричиняли розмежування між культурою народною та панівних верств, динамічну зміну стильових напрямів – перехід від бароко до романтизму та реалізму. Дослідники чи не вперше в мистецтвознавстві пострадянського періоду залучають до аналізу українського образотворення нові імена художників та архітекторів, нові реалії та здобутки малярської і будівельної спадщини, розглядаючи в контексті українського мистецького процесу як пам’ятки, що виникли в Україні і на питомо українському ґрунті, так і ті мистецькі явища, що хоча й творилися поза Україною, проте тематикою і змістом стосувалися української культурної традиції та історії.

5-й том, присвячений мистецтву ХХ століття, є, власне, першою спробою накреслити і дати об’єктивну оцінку основним процесам, що відбувалися впродовж усього минулого століття в художньому житті на теренах нашої країни, намаганням відтворити цілісну картину мистецького життя, що розвивалося в контексті загальноєвропейського художнього процесу, єдиному річищі світового художнього розвитку.