У книзі наведені списки районів і передмість Києва так, як їх називали в середині ХІХ ст. Перераховано річки й озера в самому місті та за його межами, а також острови, мости, фонтани. Пойменовано площі, вулиці, церкви, цвинтарі, казенні та громадські будівлі в кожній з частин. Крім того, не забуто назви сіл і хуторів навколо Києва, заводів тощо. У кінці книги дано таблицю із зазначенням відстані між деякими об'єктами.

Ч. 1. - 1893. - 272 с.

Історичні повісті – найживіші уроки із минулого багатостраждального народу, кращий спосіб пробудження патріотичного духу. В них Іван Григорович настановляв народ до доброчинного життя, навчав всьому доброму і корисному. Повісті дали можливість працювати йому з більш широкою аудиторією. Майже у всіх творах головним героєм є священик, котрий живе одним життям із селянами, є його захисником. Устами пастиря автор прищеплював народу благородство, тверезість, бережливість й ін. Він зображав сцени довірливого ставлення селян до своїх священиків, своїми працями спонукав людей до праці на землі, що є першопричиною матеріального блага населення. І.Наумович пи- сав своєрідним народним стилем, висвітлював справжнє селянське життя: «Він зображав наших галицьких Іванів такими, які вони, насправді, були».

М. Драгоманов та І. Франко — у чомусь істотному визначальні історичні особи в українській суспільно-політичній ситуації епохи зламу ХІХ і ХХ століть. Вивченню їх стосунків і діалогу, який вони вели в журналістиці, у тому чи іншому аспектах присвячені праці сучасних дослідників [2; 5; 6]. Тим не менше залишається не до кінця з’ясованим початковий період у їхньої полеміки, коли І. Франко залишив роль слухняного учня і виходив на самостійну світоглядну дорогу. У цій статті ми спробуємо показати народження прихованої полеміки між М. Драгомановим та І. Франком, яка відбувалася на сторінках журналу „Народ” (1890 — 1895).

Дане видання розглядає українську народну словесність: її історію, вплив на художню літературу тощо. Аналізуються завдання тогочасної історії фольклору, зазначаються найголовніші предмети дослідження української народної творчості. Описуються явища кобзарства та байкарства. Наводяться такі приклади давньої української словесності, як весільні пісні, билини, історичні і величальні пісні, приділяється увага їх значенню та походженню.

v

У публікації розглядається підлога Софійського собору як найменш вивчений його елемент. Вивчаються різні шари підлоги, виявлені під час заміни чавунного покриття на паркетне. Містяться схеми та знімки, які демонструють знайдені шари підлоги, план собору тощо. Визначені дані мають цінність для істориків, відкривають дослідникам нові етапи функціонування собору у давні часи.

Vol. 1 : 1791-1853. - 320 p.

Автор книги, професор університету св. Володимира, начальник Київської Фундуклеєвської жіночої гімназії, у цьому виданні переймається проблемами створення муніципальних музеїв у містах, а саме серії пам'ятників під назвою “Історичний шлях”. Линниченко розглядає, які українські історичні діячі заслуговують на встановлення їм пам'ятника, а які ні (і чому), суперечки, що виникли з приводу найбільш неоднозначних історичних постатей. Аналізується розміщення цих пам'ятників у місті, через конкретні історичні факти пояснюється необхідність встановлення певного монумента у певному місці.

Видання містить матеріал щодо створення однієї з найбільших святинь Києва — Київського Софійського собору, а саме його крещальні — приміщення, для здійснення християнського обряду хрещення, яке на 1915 рік знаходилося у досить поганому стані, але чомусь пройшло повз увагу оновлювачів храму. Та сама руйнація крещальні, теж мала історичну цінність, адже, наприклад, відкритими частинами кладки демонструвала особливості побудови собору. Розглядаються елементи крещальні, що збереглися, її структура тощо.

В раритетному закордонному виданні Союзу Визволення України вчений Кордуба Мирон приводить фактичний матеріал географії північно-західної України. В доступній формі приведено загальний географічний огляд регіону та історичні аспекти розвитку геосуспільної території, котрі викладено на основі тодішніх історичних публікацій. Подано інформацію про внутрішні та зовнішні національні відносини. Визначено статистичні дані, описано соціальні особливості, додано картографічний матеріал. Оформлено у вигляді наукової монографії. Призначено для вчених, географів, краєзнавців. Має в першу чергу історичну цінність, як базовий та фундаментальний матеріал.

Дане видання є “історичною студією” — трактатом українського письменника Адріана Феофановича Кащенко, в якому він дослідив долю татарських бранців у Криму. На відміну від інших його художніх прозових творів, в яких Кащенко підносить героїку Запорозької Січі, даний матеріал є науковою працею, так званою розвідкою, в якій розглядаються такі історичні факти, як підневільна дорога до Криму, доля жінок-невільниць, викуп, запорожці у неволі, втеча, покарання за втечу і т. ін.

У своїх спогадах М. Майоров розповідає про діяльність комуністів на Київщині від початку Першої світової війни до другого захоплення Києва більшовиками у 1919 р.

Описано різні шитва: золотошвейні роботи, вишивка й мережка на рушниках і хустках, а також шитво на одязі в різні історичні періоди. Відзначено згубний вплив промислового капіталізму на самобутність цього виду ужиткового мистецтва і водночас поява стимулів до створення вишивальної промисловості. Наведено статистичний матеріал щодо народних промислів цього напряму в 20-ті роки ХХ ст. в Полтавській області. Книгу ілюстровано фотографіями.

Федір (Теодор-Ріхард) Людвігович Ернст (28 жовтня (9 листопада за новим стилем) 1891, Київ — 28 жовтня 1942) — український історик, мистецтвознавець, музеєзнавець. Автор найкращого довоєнного путівника по Києву (1930). Завдання книжки — дати змогу гостям, що відвідують Київ з нагоди святкування 10-ти річного ювілею Всеукраїнської Академії Наук, а разом із ними й іншим одвідувачам Києва — ознайомитися з містом, що йому за великої реконструктивної доби належить провід у будівництві української соціалістичної радянської культури.

Серія 1 : 1. Олена Пчілка. 2. Старицька-Черняхівська. - 64 с.

Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) (29 липня 1849 - 4 жовтня 1930) Ольга Косач Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (17.08.1868, м. Київ, — 1941) — письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дочка письменника М. Старицького. Навчалася в київській приватній гімназії В. Ващенко-Захарченко. У 1888—1893 рр. брала участь у роботі літературного гуртка «Плеяда». З 1908 р. — член ТУП. З 1912 р. разом із сестрою Марією керувала роботою літературно-мистецького клубу «Родина» в Києві. З 1914 р. співробітничала в Київському комітеті для допомоги українцям-біженцям; працювала сестрою милосердя у військовому шпиталі. З квітня 1917 р. — член Української Центральної Ради. З травня 1917 р. — член президії товариства «Український національний театр». З 1919 р. — заступниця голови Національної ради українських жінок (м. Кам’янець-Подільський). З 1920 р. працювала в установах ВУАН. У 1930 р. заарештована у справі «Спілки визволення України» і тимчасово ув’язнена в м. Харкові; того ж року засуджена до умовного 5-річного строку позбавлення волі й вислана до м. Сталіно (нині Донецьк), де займалася перекладацькою діяльністю. У 1936 р. повернулася до Києва. В липні 1941 р. вдруге заарештована НКВС і вислана до Харкова, звідки вивезена під конвоєм до м. Акмолинська (Казахстан); померла в дорозі. У 1989 р. реабілітована посмертно.