После присоединения Крыма к России русские и зарубежные путешественники искали здесь прежде всего следы античности, романтически воспринимали его как некий уголок древней Эллады. Между тем южнобережье Крымского полуострова было практически незнакомо грекам из-за «негостеприимства» тавров, неизменно дававших отпор всем чужеземцам. Очевидно, не последнюю роль в этом играла система обороны побережья. Скупые свидетельства о существовании подобной системы, очевидно во многом унаследованной от предыдущих столетий, приносит нам раннее средневековье. К этому времени изменения, связанные с «великим переселением народов» и крушением античного мира, достигли и глухого угла южнобережья: его этнический состав сильно изменился, теперь его населяли тавроскифы, аланы, готы, греки и т. д., происходил определенный сплав местных традиций с традициями, привнесенными извне. Систему укреплений Южнобережья, как ее самую оригинальную черту, едва ли не первым заметил Петр Иванович Кеппен (1793-1864) - замечательный русский ученый, географ и этнограф, собравший обширный материал о древностях Крыма. Поселившись в Крыму, неподалеку от Аю-дага, он подготовил труд «О древностях Южного берега Крыма и гор Таврических», изданный в 1837 году в Петербурге и не утративший научного значения до наших дней. Объехав Южный берег и опросив местных жителей, Кеппен убедился в существовании общей, «систематическим образом устроенной обороны», основанной на точном знании местности. Начиная от Кастель-горы к западу, на каждом мысе находились укрепления, на северных склонах Главной гряды при каждом горном проходе высилась крепость или башня. Там, где этого было недостаточно, по обе стороны Чатыр-дага проведена была стена, которая пересекала ущелье, преграждая путь вторжениям. «Укрепления строены народом образованным и искусным в деле военной обороны», - высказывает мнение Кеппен. Осторожный в выводах, он склонен был отождествить Южнобережье со страной Дори, описанной в середине VI в. Прокопием Кесарийским и населенной в то время готами - союзниками Византийской империи. Император, воздвигший укрепления в Алуште и Гурзуфе, в этом краю «не построил нигде ни города, ни крепости», но зато «укрепил все места, где можно врагам вступить, длинными стенами, и таким образом отвратил от готов беспокойство о вторжении в их страну врагов». Опираясь на собственные исследования линии древних укреплений на перевалах Главной гряды, Кеппен отождествил ее с «длинными стенами»: «Слова Прокопия, кажется, доказывают, что в Готфии (на южном берегу Крыма) укрепления Алуштинское и Гурзуфское были построены (в VI в.) прежде других, с коими они впоследствии времени составили единую цепь, и что нагорная стена, которой слабые следы доныне приметны вдоль по яйле, от дороги, ведущей от Ускюта в Карасубазар, до западной стороны Чатыр-дага, современна сказанным двум крепостцам».

В книге чешского филолога Индриха Нидерле представлена грамматика древнегреческого языка. Книга состоит из трех разделов. В первом разделе "О звуках" исследуются буквы (гласные, согласные, их изменения) и слоги (количество слогов, ударение, деление слов на слоги). Во втором разделе "Об изменении слов" изучается склонение и спряжение различных частей речи, в этом же разделе автор рассматривает гомеровское наречие, язык Геродота, а также язык трагиков и ямбический триметр. Раздел третий "Об образовании слов" посвящен исследованию производства слов и образования сложных слов, автор рассказывает как об образовании слов вообще, так и о производстве отдельных частей речи. В конце книги содержатся греческий и русский указатели. Данная книга была впервые издана в России в 1879 году, обработанная ее переводчиком И.И.Мейером для преподавания в русских гимназиях. Книга была одобрена ученым комитетом Министерства народного просвещения как руководство по греческому языку для гимназий и прогимназий. Книга рекомендуется специалистам - античникам, преподавателям языков и общего языкознания, студентам филологических вузов, а также лицам, самостоятельно изучающим древнегреческий язык.

Думи і кобзарське мистецтво, які досягли найвищого розквіту в козацьку епоху, і сьогодні становлять значний інтерес як для науковців, так і для шанувальників музичної і словесної традиційної культури. Намагання зберегти їх - чи то через аудіо записи з раритетних архівних матеріалів, чи то через писемні джерела, є цілком природним явищем. Козаччина, козацькі думи, кобзарське мистецтво - органічна частина національного менталітету. І в яких формах - духовних і мистецьких - вони б не проявлялися, цілком очевидно, що це свідчення нетлінної віри в ту історичну дійсність, яка, хоч і не повториться, але залишиться національною гордістю для майбутніх поколінь. Хоча сьогодні й немає вже того соціально-культурного середовища, яке плекало епічну традицію, проте діяльність поодиноких ентузіастів переконливо доводить потребу збереження української епічної традиції.

Т. I : Первобытная культура. - 1897. - 490 с.

Наукове дослідження з історії римської військової присутності на Півдні України, зокрема у фортеці Харакс.

Для творчості Панаса Мирного характерні посилена увага до соціальної проблематики, висвітлення порочної моралі панівних класів, зображення типів "нових людей" епохи - революційне настроєних інтелігентів-різночинців, глибока вмотивованість поведінки та вчинків персонажів, розкриття їхнього духовного світу, високий гуманізм.

Т. 1. - 1902. - 387 с.

М. Драгоманов та І. Франко — у чомусь істотному визначальні історичні особи в українській суспільно-політичній ситуації епохи зламу ХІХ і ХХ століть. Вивченню їх стосунків і діалогу, який вони вели в журналістиці, у тому чи іншому аспектах присвячені праці сучасних дослідників [2; 5; 6]. Тим не менше залишається не до кінця з’ясованим початковий період у їхньої полеміки, коли І. Франко залишив роль слухняного учня і виходив на самостійну світоглядну дорогу. У цій статті ми спробуємо показати народження прихованої полеміки між М. Драгомановим та І. Франком, яка відбувалася на сторінках журналу „Народ” (1890 — 1895).

Орфей был, по мнению древних, не только первым певцом, но и учредителем мистерий, обеспечивающих спасение людям, и истолкователем воли богов. Орфизм, одно из самых любопытнейших явлений религиозной истории Греции, проник в литературу, философию и искусство античного мира и даже пережил их. Отцы Церкви сами себя уверили в том, что Орфей был учеником Моисея. Между орфизмом и христианством существовали явные аналогии. При ближайшем рассмотрении находятся сходные черты между орфизмом и другими религиями и течениями. Поэтому для книжки, представляющей обзор сущности религий и их истории, автор избрал такое название.

Ч. 1 : Провідні ідеї і епізоди. - 1920. - 102 с.

У 80-х роках 19 століття в духовній сфері європейских суспільств відбувалася зміна поколінь. Чи не в усіх ділянках життя суспільства, у тому числі в політиці, гучно заявляє про себе молодь, причому саме це покоління дало зі свого середовища багатьох політиків, котрі відігравали надзвичайно велику роль та користувалися значним авторитетом і набагато пізніше, уже в контексті інших історичних епох. Подібне явище спостерігаємо в різних країнах Європи: «Молода Італія», «Молода Чехія», «Молода Болгарія» і т.д. Відомий французький історик Марк Блок взагалі спробував інтерпретувати історію як історію насамперед поколінь, слушно зауваживши, що такий поділ інтуїтивно прижився у сферах філософії чи літератури. Всі ці «молоді» рухи були дуже схожі, оскільки становили собою, по суті, суміш радикалізму національного й соціального. Крім того, початок їхнього існування відзначався запеклими перепалками з «батьками». Особливо сильними були подібні вияви в середовищі галицьких українців. «В останніх десятиліттях XIX віку, – писав найзаслуженіший представник нового покоління тієї доби І. Франко, – на підмогу, а по части на зміну давнішим діячам вийшла нова генерація робітників і вкинула в ту прірву велику працю, велику силу гарячого запалу і твердої віри в будущину в нашім національнім життю та рівночасно прочистила повітря, проложила не в однім напрямку нові стежки. Вона розбудила пристрасті там, де вперед була байдужість і рутина, оживила пульс народного життя. Се був запас свіжих сил, який віднайшла в собі наша нація в хвилі тяжкого пригноблення. Я називаю ту генерацію, тих людей, що своєю працею збудували той замітний ступінь, який визначається у нас між роком 1880 і 1900, «Молодою Україною». Ця назва бере початок з доповіді "Молода Україна, її становище і шлях" 25 лютого 1890р у Петербурзі випускника Петербурзької війсково-правничої академії Трохима Зінківского (1861—1891) перед земляками — українцями па зборах, присвячених творчості Т.Г. Шевченка. У центрі її уваги була проблема націй і національних відносин.

"Наука віршування" (назва якої відсилає нас і до Горацієвої "Науки поезії" і до Брюсівської "Науки про вірш") була першою спробою дати теорію вірша українською мовою на матеріалі як давньої (античної), так і модерної української поезії. Як і Валерій Брюсов, Б. Якубський адресував свою книгу масовому читачеві, але прагнув, як він пише в передмові, "з'єднати популярність книжки з відповіддю в ній на най складніші проблеми сучасної теорії віршування". Попри самокритичне зауваження, що "цих труднощів" автор не переміг, насправді Б. Якубському вдалося стисло, доступно, ясно і водночас з глибоким професіоналізмом викласти основи віршування в усіх його аспектах - ритміки, метрики, "евфонії" і строфіки.

Сборник статей по византиноведению, археологии, истории искусства. Отсканированы почти все статьи на русском языке, содержавшиеся в этом томе. Содержание: (Сборник содержит статьи на русском и иностранных языках). В содержании приведены только статьи на русском: Францев В.А. Из воспоминаний о Н.П.Кондакове. Стр.XLI (-) Жебелев С.А. Иконографические схемы Вознесения Христова и источники их возникновения. Стр.1 (-) Златарский В.Н. Первый поход болгарского царя Симеона на Константинополь. Стр.19 (-) (Впрочем, я сейчас не совсем уверен, что эти три статьи были на русском...). Отсканированы: Калитинский А.П. Из истории фибулы на Кавказе. Стр.39 Толль Н.П. Сасанидо-египетская ткань из Антинои. Стр.93 Острогорский Г.А. Византийский податной устав. Стр.109 Вернадский Г.В. Византийские учения о власти царя и патриарха. Стр.143 Беляев Н.Т. О Булате и Харалуге. Стр.155 Андреева М.А. Прием татарских послов при Никейском дворе. Стр.187 Беляев Н.М. Украшения поздне-античной и ранне-византийской одежды. Стр.201 Ростовцев М.И. Сарматские и индоскифские древности. Стр.239

В настоящем издании представлен биографический роман о Гракхе-Бабёфе (имя взято в честь античных Гракхов; настоящее имя Франсуа Ноэль Бабёф (Babeuf)) (1760 — 1797), французском революционном коммунисте-утописте, руководителе движения «Во имя равенства» во время Директории. Гракх Бабёф (1760-1797) - французский революционный коммунист-утопист, руководитель движения "во имя равенства" во время Директории. Идеи Бабёфа и его сторонников (бабувистов) являются предшественниками научного коммунизма. На основании опыта революции Бабёф пришёл к выводу о невозможности немедленного осуществления "чистой демократии" и необходимости установления временной революционной диктатуры в период перехода от старого общества к коммунистическому.

Еще в советское время в предисловии русского перевода книги Дильса "Античная техника" указывалось: книга буржуазна до мозга костей, она националистична, она модернизирует античность и дает неправильное представление об античной технике как таковой, тем не менее она наиболее интересна из большого числа подобных работ западноевропейских ученых. Так или иначе, сейчас авторитетные исследования филолога и историка философии Германа Александра Дильса вряд ли могут вызвать существенные замечания. Защитил диссертацию по истории античной медицины, работал с рукописями в библиотеках Флоренции, Милана, Рима, в Греции изучал рукописи античных врачей. Мировую известность Дильс приобрел своим собранием фрагментов философов-досократиков, частичный перевод которых на русский язык появился благодаря стараниям Α. Маковельского. Вообще говоря, метод классификации досократиков, предложенный Дильсом и позднее дополненный В.Кранцем, стал общепризнанным в истории философии. Исследования Дильса древнегреческой и латинской филологии и научнотехнической мысли и поныне остаются классическими. Вниманию читателя предлагается перевод книги Дильса "Античная техника" 1934 года.

У цій праці В. В. Дорошенко (1879–1963) – видатний бібліограф і книгознавець, фахівець у царині української історії та літератури – коротко згадує етапи створення бібліотеки НТШ у Львові, а також характеризує її діяльність на тлі складної історичної епохи. Відділ рукописів удостоєно особливої уваги автора. Дослідження доповнено цікавим статистичним матеріалом. Наприкінці вчений підкреслює необхідність надсилання двох примірників усіх творів друку до бібліотеки.

Т. 2. - 1944. - 514 с.