Вселенная издавна привлекала философов и литераторов. Еще в античной древности Анаксагор высказал мысль об обитаемости Луны. Джордано Бруно мечтал о проникновении за горизонты привычного, слагая стихи в конце XVI века: "Хоры бесчисленных звезд, я к вам свой полет направляю, к вам поднимусь, если вы верный укажете путь..." Позднее Ньютон и Гершель надеялись встретить живые существа на Солнце. О межпланетных путешествиях писали Жюль Верн, Герберт Уэллс, Алексей Толстой... По-разному они описывали устройства, способные преодолеть земное притяжение. Огромная пушка, снаряд, полый внутри, порох или другое взрывчатое вещество - вот типичные атрибуты межпланетной экспедиции. "Наши братья по разуму" очень часто представлялись агрессивными, и контакт с ними ничего хорошего не сулил. Уэллс предрек даже их нашествие на Землю, создав роман о космических завоевателях.

Нова книжка молодого українського письменника складається з двох повістей та оповідання. Перед нами постає зовсім несподіваний і трохи загадковий Любко Дереш. . Так, це дуже дивна історія, сумна та загадкова… Вона не має ані свідків, ані спостерігачів, але ж звідкись ми її знаємо. Що насправді спричинило дивовижне перетворення молодого аспіранта Віденського університету, лінґвіста, безтурботного молодика Стефана Лянґе, що занурило його у чужу долю, піднесло аж до самого Бога, а відтоді призвело до його кінця чи-то початку? «…Сім, шість, п’ять…» — зворотний відлік. За якусь мить світ розколеться на до й після. І тієї ж самої миті, після грандіозного спалаху, на який так довго чекала купка науковців і військових, розколеться навпіл світогляд Роберта Оппенгеймера — творця та руйнівника. Хто він — містер Оппенгеймер? Геніальний науковець? Філософ-спостерігач? Миротворець чи той, що несе смерть? Що в нього було? Та все, що потрібно віндсерферові, — вітер, ідеальні хвилі на Акабській затоці, невблаганне єгипетське сонце та черговий косяк, що забезпечить неперевершений кайф, ну й, звісна річ, дошка й вітрила. Тож що трапилося, друже, звідки з’явився той внутрішній голос із його прямими запитаннями, що, здається, йде з самого серця? І ось тут з’являється страх, а з ним боягузливе бажання втекти. Тримайся, герою, якщо ти дійсно герой… Може, саме час зустрітись із собою, справжнім собою у власному серці.

"Остання любов Асури Махараджа" — алегорична історія про демона, який вирішив покинути розкіш нижніх світів заради любові до сліпої дівчини з України, що мешкає в самому серці Нью-Йорка. Протистояння напівбогів і демонів, демонстрації на Уолл-стріт і харизматичні проповідники, метафізичні запитання і смачні історії з лівообертальних світів (толерантна назва пекельних планет) — все це у новому романі Любка Дереша про любов, від якої тане серце.

Герои Галины Грановской никогда не живут тихо и беззаботно. Они всегда в полемике не только с окружающими, но и с самими собой. Как правило, чтобы закончить эту полемику, требуются годы. Иногда – вся жизнь. Если вы, читатель, относитесь к жизни как к судьбе, которую надо заслужить и доказать свое право поступком, Г. И. Грановская – ваш писатель. Вместе с ней вы окажитесь среди геологов севера, отправитесь к врачам в районную больницу, станете действующим лицом современного театрального романа... Густая проза, драматическая и жесткая, спрессованная и чрезвычайно эмоциональная. Галина Грановская уже многого добилась в литературе. Она – единственная крымчанка, роман которой в 2008 году был включен в десятку «Русской премии». Крымско-московская «Литературная Газета+» объявляла ее в 2013 году писателем июня. Сейчас перед нами книга, которую приняло к печати и опубликовало американское издательство «Lulu».

«Хронос» - футурологічний роман з винятково ефектним сюжетом і прискіпливо-болісним поглядом на світ найновіших технологій та одвічних людських спокус. Події роману беруть початок 2040 року, коли новий науковий винахід кардинально змінює долі людей. За образом космополітичного суспільства у новій книзі цього надзвичайно обдарованого молодого письменника проступає віртуозна проекція на сучасну Україну.

Інтелектуальний трилер із карколомним сюжетом, у якому сюрпризи очікують на кожному повороті! Роберта Ленґдона, символознавця з Гарварда, терміново запрошують прочитати лекцію в будинку Капітолію у Вашинґтоні. Але замість витонченої публіки професор знаходить п'ять таємничих символів, витатуйованих на відрізаній руці його наставника, масона Пітера Соломона. Ленґдон опиняється у центрі подій за лаштунками одного із найвпливовіших міст Америки. Усе, що здавалося знайомим, перетворилося на повний тіней таємний світ, у якому масонські секрети та до того невідомі одкровення неначе ведуть до однієї надзвичайної та неможливої правди.

Містичний детектив американського письменника Дена Брауна, виданий у 2003 році. Головний герой — професор симвології Гарвардського університету Роберт Ленгдон. Разом з парижанкою Софі Неве йому вдається розкрити вбивство та відгадати загадку, яку століттями оберігало братство «Пріорат Сіону». Роберт знаходить таємні матеріали, які вказують на справжнє походження християнства та життя Ісуса Христа.

Хто він, Голден Колфілд? Бунтар? Ні. Філософ, який дав світові якесь нове вчення? Ні. Супермен, який урятував людство від страшенної небезпеки? Ні. Він просто 17-річний хлопчина, який утік зі школи. Він бачить світ та суспільство такими, якими вони є насправді. І тому з тих пір, коли вперше був опублікований роман Джерома Д. Селінджера «Ловець у житі», Голден Колфілд є героєм для багатьох поколінь молоді, яка не хоче жити в рамках, що ставлять дорослі...

Перед смертю Володимир Набоков (1899 — 1977) заповів знищити 138 каталожних карток, що складали чернетку його незавершеного роману «Оригінал Лаури», який він писав протягом усього свого життя. Тридцять років син письменника, Дмитро Набоков, єдиний спадкоємець видатного російською романіста, вагався: виконати останню волю батька чи зробити все, щоб цей твір побачив світ. Нарешті він прийняв рішення опублікувати «Оригінал Лаури». І тепер читачі вперше мають унікальну можливість на власні очі побачити картки, написані рукою Володимира Набокова, а також познайомитися з українським перекладом цього «роману із ключем, де ключ утрачено назавжди»...

Почну з того, що це не роман. Та навіть і не збірка новел. Це не оповідання і не поезія. Це — текст. У «Процесі» Славоміра Мрожека був такий собі письменник-дивак, який писав прозу, однак його твори були закороткі для роману й задовгі для оповідання. Проза поетична, із сатиричною жил кою. Воно? Я не знаю. У будь-якому випадку, я назвав цей текст «Цього ви не знайдете в Яндексі». Перед тим, як писати передмову, я дав ще глевку текстову масу своєму колєзі, щоб той прочитав і висловив свою думку. «Він незавершений, він нагадує кілька початків декількох романів, у яких немає розв’язки, а є ли ше зачин. Це текст суто для своїх», — сказав мій колєга... Я над цим не замислювався, але, можливо, це якраз те, що мені потрібно? Спочатку в мене з’явився задум зробити цей текст як збірку новелок про людей, які, в принципі, не мали війти в історію, про долі цих людей, сплетіння доль. Ці новелки мали переплітатися, а остання мала бути підсумком усього тексту. Але, тільки-но я розпочав роботу, у мене виникло інше бажання — зробити брудний текст, такий собі напівлітературний вінегрет, ва ріаційний текст, експромт. Такий би я написав у метро або на парах. Він примітивний, він нерозумний, у ньому я щиро не побоявся здатися смішним. Це мій текст, текст мого життя. Це спроба літературного опису моєї сім’ї, моїх колєг, друзів, знайомих, історій із дитинства, це власні роздуми, погляди, висновки, які, в принципі, кожен може зробити для себе сам. Усі персонажі невигадані (вигадані лише імена), вони дійс но живуть і жили, усі події справді відбувалися. Не обійшлось, звичайно, без художніх прикрас, але ж без них цей текст був би лише стенографічним відтворенням подій.

Я написал пролог к "Эшби" в Алжире, за несколько дней до моего ареста. "Эшби" для меня - это книга компромисса, умиротворения, прощания с тем, что было для меня тогда самым "чистым", самым "нормальным" в моей жизни, прощания с традиционной литературой, с очарованием англо-саксонской романтики, с ее тайнами, оторванностью от реальности, изяществом и надуманностью. Но под этой игрой в примирение с тем, что я считал тогда самым лучшим, уже прорастал и готов был выплеснуться мощный бунт "Могилы для 500000 солдат", подпитывавшийся тем, что очень долго скрывалось во мне, во всем том диком и "взрослом", в чем я не решался признаться даже самому себе, в этой грубой варварской красоте, таившейся в глубине моего прошлого.

Белькампо (справжнє прізвище Герман Пітер Шенфельд Віхерс, 1902 - 1990) за синтезом ексцентричного мислення та індивідуальністю художнього методу стоїть цілком окремо від усіх нідерландських письменників. Він продовжує класичну традицію німецького романтизму, зокрема Е. Т. А. Гофмана. Навіть свій псевдонім письменник запозичив у одного з персонажів його роману "Еліксир сатани" - П'єтро Белькампо. "Останній шукач пригод у нідерландській літературі" - так сьогодні називають співвітчизники письменника, якого критик порівнюють з Кафкою і чия творчість за життя несправедливо була недооцінена.