Т. 1. - 249 с.

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дорослих і дітей супроводжувались ігровою діяльністю, найбільш поширеними різновидами якої були біг, скачки, стрільба з лука, кулачні бої, метання списа, а жінки та дівчата водили хороводи. Участь у грі дозволяла людині відійти від проблем повсякдення, запобігала виникненню сумнівів й недовіри до своїх сил. Педагоги всіх часів відзначали, що рухлива гра добродійно впливає на формування дитячої душі, розвиток фізичних сил і духовних здібностей.

Погляди Кершенштейнера на “громадянське виховання“ були тісно пов’язані з його теорією “трудової школи“. У кінці XIX – поч. XX ст. економіка Німеччини швидко розвивалась, а це вимагало підготовки технічно грамотних працівників. Тому Кершенштейнер виступав за систему освіти і виховання, яка б забезпечувала підготовку не тільки покірних громадян своєї держави, але й добросовісних та ініціативних у галузі своєї професійної діяльності працівників.

Дана праця належить українському педагогу, публіцисту, культурно-освітньому та громадсько-політичному діячу Михайлу Михайловичу Галущинському, який на час виходу публікації очолював організацію “Просвіта” — перше товариство, котре поставило своїм завданням працю в напрямку позашкільного виховання українців у Галичині. Зокрема, у представленому матеріалі розглядається створення товариством з цією метою народних читалень та бібліотек. Праця викладена двома мовами — українською та французькою.

Галина Журба ― це літературний псевдонім письменниці, справнжє прізвище якої ― Домбровська Галина Маврикіївна (по чоловікові Нивинська), народилася 29 грудня 1888 року на хуторі Олександрія, поблизу села Соболівка в заможній сім’ї. Мати належала до ополяченого українського роду Копистенських. Вона не обмежувалася домом та домашніми обов’язками, хоч народила четверо дітей, була оточена поклонниками і товариським життям. Освіту здобула домашню. Мати хотіла, щоб діти знали польську і французьку мови, вміли грати на фортепіано, хоча і не цуралися української мови.

Серія 1 : 1. Олена Пчілка. 2. Старицька-Черняхівська. - 64 с.

Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) (29 липня 1849 - 4 жовтня 1930) Ольга Косач Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (17.08.1868, м. Київ, — 1941) — письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дочка письменника М. Старицького. Навчалася в київській приватній гімназії В. Ващенко-Захарченко. У 1888—1893 рр. брала участь у роботі літературного гуртка «Плеяда». З 1908 р. — член ТУП. З 1912 р. разом із сестрою Марією керувала роботою літературно-мистецького клубу «Родина» в Києві. З 1914 р. співробітничала в Київському комітеті для допомоги українцям-біженцям; працювала сестрою милосердя у військовому шпиталі. З квітня 1917 р. — член Української Центральної Ради. З травня 1917 р. — член президії товариства «Український національний театр». З 1919 р. — заступниця голови Національної ради українських жінок (м. Кам’янець-Подільський). З 1920 р. працювала в установах ВУАН. У 1930 р. заарештована у справі «Спілки визволення України» і тимчасово ув’язнена в м. Харкові; того ж року засуджена до умовного 5-річного строку позбавлення волі й вислана до м. Сталіно (нині Донецьк), де займалася перекладацькою діяльністю. У 1936 р. повернулася до Києва. В липні 1941 р. вдруге заарештована НКВС і вислана до Харкова, звідки вивезена під конвоєм до м. Акмолинська (Казахстан); померла в дорозі. У 1989 р. реабілітована посмертно.

Збірка казок Івана Франка під назвою „Коли ще звірі говорили” перший раз вийшла ще у 1899 р., друге видання з'явилось у 1903 році. До цієї збірки Франко додає передмову, в якій писав: „Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро... Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 літ, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи.” В своїй збірці „Коли ще звірі говорили” Іван Франко вдало використовує художні засоби вживані в народних казках про тварин, зокрема традиційне змалювання рис тварин: зажерливості вовка, хитрості лиса, незграбності ведмедя, упертості осла тощо. Письменник ще більше підкреслив ці характерні особливості тварин, майстерно розкриваючи їх через вчинки або розмови персонажів.

Пропам'ятна книга "Бережанська земля" - це частина історії нас самих у визначеному часі і просторі, тому вона має у наших душах і серцях зв'язувати й об'єднувати наших предків, нас самих, наших дітей і внуків в одне, бо ми - один Народ, автохтони-господарі тієї Землі, на якій ми були, миє і - при Божій помочі - будемо! Кожний клаптик тієї землі - насичений нашою працею, нашим потом, там і кров наша, і кістки наших рідних, від яких ми самі походимо, там лежать наші Воїни-Герої, що в лютий час захищали від ворогів свій Народ і свою Землю.

В настоящем издании впервые на русском языке представлено обширное и многообразное наследие У. Морриса, известного английского поэта и дизайнера, автора социально-утопического романа «Вести ниоткуда», активного общественного деятеля, с 1883 года социалиста. Книга представляет интерес как для специалистов по эстетике, так и для читателей, интересующихся проблемами эстетического воспитания, декоративно-прикладным искусством и историей эстетики.

У цій книзі вміщені кращі зразки прислів'їв, приказок та загадок українського народу. Створені протягом багатьох століть, аж до наших днів, вони відображають його історію, побут, героїзм, подвиги. Ці золоті зерна народної мудрості служать великій справі виховання ідейно-естетичних смаків народу, особливо дітей.

Курт Воннеґут-молодший — один з найвідоміших американських прозаїків. Про нього і його творчість написані солідні наукові монографії і дисертації, маса критичних статей і рецензій, журналісти без кінця зверталися до нього з проханням про інтерв'ю. Головний парадокс художнього методу Воннеґута в тому, що про найкризовіші, найтрагічніші моменти людського життя він розповідає зі сміхом. В його романах ми спостерігаємо смертельну гру в життя, в яку грає людина. Це зіткнення глибокого філософського змісту з зовнішньою карнавальністю створює неповторний воннеґутівський стиль. Невпинний гротеск, сатира і найгіркіша іронія, парадокси, які створюють ефект обманутого очікування, що показують алогізм людських вчинків і повне руйнування стереотипів — усі ці елементи стилістики, словесна гра, які зустрічаються у Воннеґута, не є самоціллю. Дивний, на перший погляд, прийом реагувати сміхом на нерозв'язні проблеми має серйозне підґрунтя. «Найсміливіші жарти виростають з найглибших розчарувань і розпачливих страхів»,— вважає письменник.

Т. 1. - 1974. - 651 с.

В книге показана роль семьи в половом воспитании детей, освещаются физиологические и психические особенности де- тей и подростков, вызванные развитием у них половых функций. Раскрывая значение этих функций и их динамику в соответствии с возрастом ребенка, автор дает родителям конкретные рекоменда- ции. Кинга адресуется также слушателям народных университе- тов педагогических знаний.

Авторы книги, известные венгерские психологи, раскрывая секреты развития личности детей, вооружают родителей психологическими знаниями, необходимыми для воспитания здорового, гармонично развитого ребенка. По каким законам формируется детская психика, интересы и потребности ребенка, как развить у ребенка самостоятельность, как проявляется его характер и как помочь ребенку найти свое место в коллективе — вот далеко не полный перечень вопросов, рассматриваемых в книге. Для родителей.