Предлагаемый вниманию читателя ежегодник создавался усилиями разных людей, работавших в разное время. Но имеющих, как нам это представляется, некую общую направленность интереса и единство в способах его выражения. Всех этих людей на определенном этапе объединила принадлежность к одному подразделению (возникшему не случайно, в результате потребности самоопределиться) — Лаборатории постклассических исследований в философии Института философии РАН. Данный сборник является "лабораторным" по той причине, что многие из входящих в него текстов представлены как бы в своем становлении. Это не значит, что читателю предлагается "сырой материал", страдающий явной незавершенностью, — вовсе нет; это означает лишь, что целый ряд работ отражает тот путь, который их авторы проходят в своем размышлении. Поэтому хотя основные технические и редакционные усилия по подготовке настоящего издания и приходятся по большей части на прошлый год (о чем свидетельствует цифра 93 в его названии), все же вряд ли справедливо видеть в нем завершение одно-го-единственного годового цикла: ежегодник "Ad Marginem'93" — это ежегодник не только девяносто третьего, но и других, предшествовавших этому году лет, это след работы — как индивидуальной, так и совместной, — которая велась и раньше. Неудивительно поэтому, что круг проблем, исследуемых на страницах ежегодника, достаточно широк, что в какой-то мере зафиксировано в наименовании разделов. Так, столь разнородные по избранным сюжетам тексты, как статьи М. Ямпольского о визуальной репрезентации тела в эпоху Французской революции, работа В.Подороги, анализирующего психомиметический континуум у Достоевского, круглый стол, посвященный образам женского тела в рисунках В.Сальникова и фотографиях М.Михальчука и дополненный размышлениями В.Подороги по поводу фотофильмов последнего, - все эти тексты объединяет интерес к телесности как феномену восприятия. Раздел "Стенограммы" , в свою очередь, воспроизводит не столько состоявшиеся, хотя и не опубликованные ранее выступления - наряду с членами Лаборатории здесь представлены их иностранные коллеги Ж.-Л. Нанси и С. Бак­Морс, а также лекции о Прусте М.К.Мамардашвили, - сколько основные типы современного философствования (об уникальности философскогоопыта М.Мамардашвили рассуждает В.Подорога). До сих пор малоизвестные русскому читателю экспериментально-авангардные произведения Г.Стайн рассматриваются Е.ПетровскоЙ в разделе "Другая литература". "Архив сегодня" включает ряд признанных текcтoв современной французской философии (Ж.-Ф. Лиотар, Ж. Бодрийяр, Ж. Деррида), которые представляет читателю их переводчик А.Гараджа. Разнообразие тем - общие вопросы постмодернизма, совращение как ключевой термин для обозначения определенных перцептивных практик, анализ текстов Дж. Джойса - согласуется сопоставимостью подходов в рамках единого постструктуралистского течения. О своем общении с Ф. Гваттари вспоминает М. Рыклин в разделе, посвященном памяти философа. Здесь же приводится его перевод беседы К.Клеман с Ж.Делёзом и Ф.Гваттари. Реакцию на события научной и околонаучной жизни высказывают, каждый по-своему, О. Аронсон И М.Ямпольский в разделе под названием "Корреспоиденция". Этот раздел и завершает ежегодник.

Liberal theories have long insisted that cultural diversity in democratic societies can be accommodated through classical liberal tools, in particular through individual rights, and they have often rejected the claims of cultural minorities for group rights as illiberal. Group Rights as Human Rights argues that such a rejection is misguided. Based on a thorough analysis of the concept of group rights, it proposes to overcome the dominant dichotomy between "individual" human rights and "collective" group rights by recognizing that group rights also serve individual interests. It also challenges the claim that group rights, so understood, conflict with the liberal principle of neutrality; on the contrary, these rights help realize the neutrality ideal as they counter cultural biases that exist in Western states. Group rights deserve to be classified as human rights because they respond to fundamental, and morally important, human interests. Reading the theories of Will Kymlicka and Charles Taylor as complementary rather than opposed, Group Rights as Human Rights sees group rights as anchored both in the value of cultural belonging for the development of individual autonomy and in each person’s need for a recognition of her identity. This double foundation has important consequences for the scope of group rights: it highlights their potential not only in dealing with national minorities but also with immigrant groups; and it allows to determine how far such rights should also benefit illiberal groups. Participation, not intervention, should here be the guiding principle if group rights are to realize the liberal promise.

Die Abhandlung »Sein und Zeit« erschien zuerst Frühjahr 1927 in dem von E. Husserl herausgegebenen Jahrbuch für Phänomenologie und phänomenologische Forschung Bd. VIII und gleichzeitig als Sonderdruck. Der vorliegende, als neunte Auflage erscheinende Neudruck ist im Text unverändert, jedoch hinsichtlich der Zitate und der Interpunktion neu durchgesehen. Die Seitenzahlen des Neudruckes stimmen bis auf geringe Abweichungen mit denen der früheren Auflagen überein. Die in den bisherigen Auflagen angebrachte Kennzeichnung »Erste Hälfte« ist gestrichen. Die zweite Hälfte läßt sich nach einem Vierteljahrhundert nicht mehr anschließen, ohne daß die erste neu dargestellt würde. Deren Weg bleibt indessen auch heute noch ein notwendiger, wenn die Frage nach dem Sein unser Dasein bewegen soll.

Hа пiдставi бaгатьox дoкументiв i свiдчень автop встановлює, щo Голодомор 1932-1933 pp. в укpаїнськoмy селi являв сoбoю результат замaскoванoї пiд хлiбoзaгoтiвлi кapaльнoї aкцiї з вилyчення у селян всього нaявнoгo y них пpoдовольства. B книзi дoведенo, щo Стaлiн зaстосовував цю терористичну акцію в ситуації гострої кризи і голоду в багатьох регіонах СРСР, які були наслідком здійснюваної Кремлем прискореної "революції згори". Kнигa дoпoмагaє yсвiдoмити, щo терор голодом у поєднанні з репресіями проти безпартійної української інтелігенції та членів КП(б)У мали на меті попередити соціальний і політичний вибух в найбільшій національній республіці. Це дослідження призначене для української громадськості, яка зацікавлена у міжнародному визнанні Закону України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", прийнято Верховною Радою 28 листопада 2006 р.

Морис Мерло-Понти (1908-1961) – крупнейший французский феноменолог XX века. Работа «Видимое и невидимое» представляет существенно новый этап в его творчестве (со временем публикации «Феноменологии восприятия»), который характеризуется выходом за рамки феноменологии, с ее анализом интенциональных отношений, и разработкой «новой онтологии», претендующей на окончательное преодоление фундаментальных категориальных оппозиций классической философии: субъективного и объективного, внутреннего и внешнего, видимого и невидимого. Новая онтология разворачивается как онтология плоти, как тематизация дикого бытия, которая в методологическом плане требует диалектического мышления, способного выдерживать взаимопереплетение воспринимающего и воспринимаемого. Став, бесспорно, революционным словом в феноменологии, работа оказала также значительное влияние на представителе других философских течений: герменевтики, структурализма и постструктурализма.

Vol. 1 : Taylor C.C.W. From the Beginning to Plato. - 1997. - 460 p.

A pioneer in legal and political theory, Schmitt traces the prehistory of political romanticism by examining its relationship to revolutionary and reactionary tendencies in modern European history. Both the partisans of the French Revolution and its most embittered enemies were numbered among the romantics. During the movement for German national unity at the beginning of the nineteenth century, both revolutionaries and reactionaries counted themselves as romantics. According to Schmitt, the use of the concept to designate opposed political positions results from the character of political romanticism: its unpredictable quality and lack of commitment to any substantive political position. The romantic person acts in such a way that his imagination can be affected. He acts insofar as he is moved. Thus an action is not a performance or something one does, but rather an affect or a mood, something one feels. The product of an action is not a result that can be evaluated according to moral standards, but rather an emotional experience that can be judged only in aesthetic and emotive terms. These observations lead Schmitt to a profound reflection on the shortcomings of liberal politics. Apart from the liberal rule of law and its institution of an autonomous private sphere, the romantic inner sanctum of purely personal experience could not exist. Without the security of the private realm, the romantic imagination would be subject to unpredictable incursions. Only in a bourgeois world can the individual become both absolutely sovereign and thoroughly privatized: a master builder in the cathedral of his personality. An adequate political order cannot be maintained on such a tolerant individualism, concludes Schmitt.

How did two of the world’s most populous countries emerge from a shared colonial legacy with radically divergent and historically enduring political regimes? Investigating that question has been my professional preoccupation for the last decade. That I have finally crafted an answer in the form of this book is a testament to the extraordinary support of a great many individuals and institutions. As such, I would be remiss not to acknowledge some of the hands that have steadied my progress and encouraged my spirits along the gratifying path to the book’s completion. The earliest seed of this project formed over a decade ago when I spent six months working in Dhaka for a microfinance organization. At the time, I was struck by the considerable political differences between Bangladesh and India, despite their common colonial legacy. The idea of systematically exploring the origins of these differences germinated during my enrollment in Atul Kohli’s graduate course the Comparative Political Economy of Development, at Princeton. This engaging and provocative course, which asked ambitious questions about the origins of worldwide patterns of economic development, charted the kind of bold intellectual terrain that inspired my enrollment in a political science doctoral program and that directly led to the writing of this book.

Работы сборника посвящены изучению платоновской традиции на различных этапах ее развития. В книге анализируется учение самого Платона (генология, метафизика, космология, этика), рассматриваются концепции Плутарха, Плотина, Ямвлиха, Сириана, Прокла, Макробия, Дионисия Ареопагита, Максима Исповедника. В просопографических исследованиях реконструируются биографии платоников— язычника Марциана Капеллы и христианина Оригена. Предложен опыт феноменологического прочтения теорий Иоанна Скотта (Эриугены). Исследуется вопрос о знании Платона и его диалогов в России начала XX века. В книгу включены беседы с известными французскими специалистами по античной и средневековой философии. Публикуются переводы сочинений Плутарха Херонейского (О возникновении души в "Тимее" Часть I), неоплатоника Порфирия (Подступы к умопостигаемому), книги 10-11 Комментария на 'Евангелие от Матфея' Оригена.

Монографію присвячено березільській культурі, яка постала в процесі реформування українського театру Лесем Курбасом (1887–1937). Вперше у вітчизняному театрознавстві феномен цієї культури розглядається в своїй унікальній цілісності і вражаючому структурному розмаїтті на тлі бурхливого мистецького процесу кінця 1910 — початку 1930-х років ХХ століття. У книзі відтворена творча практика Молодого театру (1917–1919), Кийдрамтеатру (1920–1921), Мистецького Об'єднання «Березіль» (1922–1926), театру «Березіль» (1926–1933). Особливу увагу приділено аналізу першої української режисерської школи та професійному становленню таких режисерів як Ф. Лопатинський, Б. Тягно, Г. Ігнатович, В. Василько, Я. Бортник, Л. Дубовик, В. Скляренко, Б. Балабан, К. Діхтяренко та ін. Проаналізовано всі вистави цієї режисерської генерації та вистави Л. Курбаса в контексті програмних цілей березільської сценічної культури актуальної до сьогодні. Книга розрахована на практиків, теоретиків театру, студентів профільних творчих ВУЗів, а також усіх тих, хто цікавиться історією української авангардної культури.

Ч. ІІ : Вибрані тексти. - С. 230 - 254

Підручник присвячено висвітленню проблем сучасної практичної філософії як прикладної етики, які розробляють на засадах комунікативної парадигми К. -О. Апель, Ю. Габермас, Д. Бьолер, В. Кульман, П. Ульріх, В. Гьосле. Це проблеми дискурсивного обгрунтування принципів моралі, взаємовідношення універсалістських норм з цінностями традиційних етосів соціокультурних життєвих форм, функціонування моральних належностеи у системах сучасного суспільства — політиці, економіці, науці тощо. Зміст комунікативної теорії розкривається у порівнянні з класичною філософією моралі, а також на тлі дискусій її представників з теоретиками постмодернізму, неоконсерватизму, комунітаризму, неомарксизму, системної теорії тощо. Обґрунтовується значення комунікативної етики відповідальності для ціннісної переорієнтації та духовно-морального оновлення суспільства, розв'язання політичних та етнічних конфліктів, вирішення екологічних проблем. Праця містить також переклади статей провідних представників комунікативної філософії К. -О. Апеля, Ю. Габермаса, В. Гьосле. Підручник розраховано на студентів та аспірантів, які вивчають практичну та соціальну філософію, політологію, соціологію, етику. Книга адресована усім, хто цікавиться питаннями філософії моралі та етики.

Книжку історика філософії, есеїста і перекладача Володимира Єрмоленка присвячено творчості Вальтера Беньяміна (1892–1940) – одного з найупливовіших філософів ХХ століття. У центрі авторової уваги – засадничі топоси Беньямінового мислення, зокрема образи оповідача, фланера та колекціонера, теми міського простору та його трансформацій, феномени пам’яті й апокаліптичного очікування, поняття аури та аналогії. Водночас життя та ідеї Беньяміна постають як певна призма, що крізь неї дослідник намагається робити «фотознімки» епохи, насамперед німецької та французької гуманістики, літератури та мистецтва, загалом інтелектуального побуту 1920-х – 1930-х років. Поруч із Беньяміном на цих «фотознімках» з’являються інші чільні постаті тієї доби, як-от Фройд і Пруст, Бретон і Араґон, Гайдеґер і Арендт, Лукач і Адорно, Гофмансталь і Краус, Бльох і Кракауер, Шолєм і Деблін, що їх усіх пов’язує між собою головна тема книжки: драматичне та парадоксальне переплетення сучасности й архаїки в інтелектуальній атмосфері першої половини XX століття та зумовлений цим феномен «антимодерного модерну». Книжку щедро ілюстровано портретами згадуваних осіб і світлинами паризького фотографа Ежена Атже, що правлять за свого роду візуальний код Беньямінової філософії.

Країна Ірредента – країна, позбавлена можливості до самовідтворення, до самовизначення, до самоутвердження. Увесь її шлях – мов туго натягнута линва між Сициллою і Харибдою. Усе її існування – історія моторошного балансування. Уже з самої назви – що мов палюче тавро – свого твору Роман Іваничук розпочинає вельми нелегкий шлях до пошуків відповіді на ріторичне питання української історії: чому, як трапилося, що народ, наділений потужною креативністю, природним талантом, позбавлений звичайного талану?.. Політичний роман «Країна Ірредента» за своєю композицією нагадує дивний чорно-білий колаж з різних часових пластів українського буття, пронизаних, мов життєдайним світлом, прагненням – попри весь трагізм долі – будь-що ВІДБУТИСЯ. Повість «Злодії та Апостоли» начебто схожа на пораду – як треба шукати свого родоводу. Та водночас у творі постає панорамна картина історії Гуцульщини на чотирьохсотлітньому відтинку часу із звичаями, віруваннями, мовою та ментальністю горян, духовний світ яких сьогодні зазнав поважних зовнішніх змін, проте у своїй суті залишився предковічним. Фабула повісті ґрунтується на реальному житті гуцулів, однак автор розкошує домислом, що надає творові романтичного шарму.