Предлагаемый вниманию читателя ежегодник создавался усилиями разных людей, работавших в разное время. Но имеющих, как нам это представляется, некую общую направленность интереса и единство в способах его выражения. Всех этих людей на определенном этапе объединила принадлежность к одному подразделению (возникшему не случайно, в результате потребности самоопределиться) — Лаборатории постклассических исследований в философии Института философии РАН. Данный сборник является "лабораторным" по той причине, что многие из входящих в него текстов представлены как бы в своем становлении. Это не значит, что читателю предлагается "сырой материал", страдающий явной незавершенностью, — вовсе нет; это означает лишь, что целый ряд работ отражает тот путь, который их авторы проходят в своем размышлении. Поэтому хотя основные технические и редакционные усилия по подготовке настоящего издания и приходятся по большей части на прошлый год (о чем свидетельствует цифра 93 в его названии), все же вряд ли справедливо видеть в нем завершение одно-го-единственного годового цикла: ежегодник "Ad Marginem'93" — это ежегодник не только девяносто третьего, но и других, предшествовавших этому году лет, это след работы — как индивидуальной, так и совместной, — которая велась и раньше. Неудивительно поэтому, что круг проблем, исследуемых на страницах ежегодника, достаточно широк, что в какой-то мере зафиксировано в наименовании разделов. Так, столь разнородные по избранным сюжетам тексты, как статьи М. Ямпольского о визуальной репрезентации тела в эпоху Французской революции, работа В.Подороги, анализирующего психомиметический континуум у Достоевского, круглый стол, посвященный образам женского тела в рисунках В.Сальникова и фотографиях М.Михальчука и дополненный размышлениями В.Подороги по поводу фотофильмов последнего, - все эти тексты объединяет интерес к телесности как феномену восприятия. Раздел "Стенограммы" , в свою очередь, воспроизводит не столько состоявшиеся, хотя и не опубликованные ранее выступления - наряду с членами Лаборатории здесь представлены их иностранные коллеги Ж.-Л. Нанси и С. Бак­Морс, а также лекции о Прусте М.К.Мамардашвили, - сколько основные типы современного философствования (об уникальности философскогоопыта М.Мамардашвили рассуждает В.Подорога). До сих пор малоизвестные русскому читателю экспериментально-авангардные произведения Г.Стайн рассматриваются Е.ПетровскоЙ в разделе "Другая литература". "Архив сегодня" включает ряд признанных текcтoв современной французской философии (Ж.-Ф. Лиотар, Ж. Бодрийяр, Ж. Деррида), которые представляет читателю их переводчик А.Гараджа. Разнообразие тем - общие вопросы постмодернизма, совращение как ключевой термин для обозначения определенных перцептивных практик, анализ текстов Дж. Джойса - согласуется сопоставимостью подходов в рамках единого постструктуралистского течения. О своем общении с Ф. Гваттари вспоминает М. Рыклин в разделе, посвященном памяти философа. Здесь же приводится его перевод беседы К.Клеман с Ж.Делёзом и Ф.Гваттари. Реакцию на события научной и околонаучной жизни высказывают, каждый по-своему, О. Аронсон И М.Ямпольский в разделе под названием "Корреспоиденция". Этот раздел и завершает ежегодник.

Situational Analysis: Grounded Theory After the Postmodern Turn provides an innovative approach to grounded theory useful in a wide array of qualitative research projects. Extending Anselm Strauss’s ecological social worlds/arenas/discourses framework, this book offers researchers three kinds of maps that place an emphasis on the range of differences rather than commonalities, as found via the traditional grounded theory approach. These maps include situational, social worlds/arena, and positional maps.

To travel from premodernism through modernism and into post-modernism might take several centuries and even millennia. American legal thought, remarkably so, has made the voyage in just over two hundred years. My purpose is to tell the story of this mercurial journey.

  Текст у форматі PDF 0.89 Мб

This is an analysis of Sartre's novels and philosophy, first written by philosophy lecturer Iris Murdoch before she became known as a novelist herself.

This is a comprehensive study of a group of avant-garde Soviet writers active in Leningrad in the 1920s and 1930s who styled themselves OBERIU, 'The Association for Real Art'. Graham Roberts re-examines commonly held assumptions about OBERIU, its identity as a group, its aesthetics and its place within the Russian and European literary traditions. He focuses on the prose and drama of group members Daniil Kharms, Aleksandr Vvedensky, and Konstantin Vaginov; he also considers work by Nikolay Zabolotsky and Igor Bakhterev, as well as the group's most important 'fellow-traveller', Nikolay Oleinikov. He places OBERIU in the context of the aesthetic theories of the Russian formalists and the Bakhtin circle. Roberts concludes by showing how the self-conscious literature of OBERIU - its metafiction - occupies an important transitional space between modernism and postmodernism.

Vol. 1 : Taylor C.C.W. From the Beginning to Plato. - 1997. - 460 p.

A pioneer in legal and political theory, Schmitt traces the prehistory of political romanticism by examining its relationship to revolutionary and reactionary tendencies in modern European history. Both the partisans of the French Revolution and its most embittered enemies were numbered among the romantics. During the movement for German national unity at the beginning of the nineteenth century, both revolutionaries and reactionaries counted themselves as romantics. According to Schmitt, the use of the concept to designate opposed political positions results from the character of political romanticism: its unpredictable quality and lack of commitment to any substantive political position. The romantic person acts in such a way that his imagination can be affected. He acts insofar as he is moved. Thus an action is not a performance or something one does, but rather an affect or a mood, something one feels. The product of an action is not a result that can be evaluated according to moral standards, but rather an emotional experience that can be judged only in aesthetic and emotive terms. These observations lead Schmitt to a profound reflection on the shortcomings of liberal politics. Apart from the liberal rule of law and its institution of an autonomous private sphere, the romantic inner sanctum of purely personal experience could not exist. Without the security of the private realm, the romantic imagination would be subject to unpredictable incursions. Only in a bourgeois world can the individual become both absolutely sovereign and thoroughly privatized: a master builder in the cathedral of his personality. An adequate political order cannot be maintained on such a tolerant individualism, concludes Schmitt.

Social Postmodernism offers a transformative political vision and addresses the live questions in identity politics. The postmodern focus on race, sexuality and gender is sharpened by integrating the micro-social concerns of the social movements associated with these issues and macro-institutional and cultural analysis. Social Postmodernism brings together leading theorists to explore further the implications for the discourses of feminism, post-Marxian cultural studies, African-American, Gay, Latino/a and postcolonial studies.

Here is the true story of Bonnie Parker (1910-1934) and Clyde Barrow (1909-1934), a young sociopathic Southern couple gunned down by authorities after a two-year crime spree that left twelve people dead. This history cuts through hype and mythology and examines the outlaws' liberal and dysfunctional sex life, their astonishing ability to elude a 1000-man posse, the contradictory accounts of the mythic ambush that resulted in their deaths and the extraordinary growth of Bonnie and Clyde legend.

This book--at times disjointed, rambling, self-referential, and irreverent--is decades ahead of its time. It's an interdisciplinarian's dream as Twain takes on economics, geography, politics, ancient and contemporary history, and folklore with equal ease. Mostly though, one appreciates his knack for exaggeration, the tall tale, and the outright lie. It's a triumph of tone, as he lets you in on his wild wit, his keen observation, and his penchant for bending the truth without losing his credibility as a guide. The book's structure is also modern: He recounts his days as a paddlewheel steam boat "cub," piloting the hundreds of miles of the Mississippi before the Civil War, then, in Part 2, returns to retrace his paddleboat route. Although a few of his many digressions don't work (they sometimes sound formulaic or too detailed) most of the narrative is extremely entertaining. Twain seems caught between admiration and disdain for the "modern" age-but he also rejects over-sentimentality over the past. He writes with beauty and cynicism, verve and humor. Very highly recommended!

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.