Кн. 1. - 1992. - 696 с.

Праця І. Франка «Карпато-руське письменство XVII-XVIII століть» присвячена дослідженню західноукраїнської літератури XVII-XVIII століть. Автор здійснює власний аналіз літературних пам'яток вказаного часу. Кількість сторінок: 163

На основе изучения письменных памятников и материалов археологических раскопок в книге раскрываются важнейшие аспекты мировоззрения древних киевлян, характеризуется многоликий языческий пантеон. Описаны языческие святилища, остатки которых обнаружены на территории древнего города, различные материальные предметы с символикой языческих образов, первоначальные представления дохристианской эпохи, погребальные обряды древних киевлян. В интересном и живом изложении автор показывает, что мировоззрение населения киевского средневековья является составной частью высокой и самобытной культуры наших далеких предков.

Література Київської Русі XI — XIII ст. складається з творів оригінальних і перекладних. З пам'яток письменства всього старого періоду перекладним творам належить дуже значне місце як щодо кількості рукописів, так і щодо поширення цих творів серед читацьких кіл. Перекладна література мала великий вплив на оригінальне письменство, нерідко визначаючи і його жанри, і композицію, і ідейний зміст. Більшість тих перекладів, що надходили в Київську Русь з кінця Х ст., була зв'язана з християнським культом, отже, з релігією — пануючою формою ідеології епохи феодалізму. Навіть твори світського, по суті, змісту набували, як побачимо далі, того ж таки церковного колориту. Крім того, перекладна література старого періоду має свої особливості порівняно з перекладною літературою нових часів. Якщо в новітні часи (з XIX ст.) перекладачі намагаються максимально точно відтворити оригінал, то в середні віки вони часом скорочують, доповнюють, пристосовують до місцевих умов перекладний текст, стаючи, таким чином, то редакторами, а то й просто перероблювачами, до певної міри співавторами. В цьому специфічний характер перекладної літератури даного періоду.

Т. 1 : Зародження української літератури. - 2011. - 376 с.

У книзі досліджуються два найраніші відомі історичній науці українські літописи, що дійшли до наших часів у рукописних оригіналах, як джерело для висвітлення внутрішнього життя, культури і побуту українського народу, його господарської діяльності, класової боротьби в XVI—першій половині XVII ст., а також політичного становища України напередодні визвольної війни 1648—1654 рр. До текстів літописів додано текстологічні примітки та докладні коментарі. Розрахована на істориків, літературознавців, мовознавців, викладачів, студентів історичних і філологічних факультетів та широкі кола читачів.

Книга присвячена дослідженню української полемічної літератури кінця XVI — початку XVII ст., її ідейного змісту, художніх засобів, ролі в суспільному розвитку українського народу тих часів. Автор робить чимало цікавих спостережень над змістом, мовою, образною системою полемічних творів. Книга стане в пригоді студентам, викладачам, лекторам і широкому колу читачів, що цікавляться питаннями української полемічної літератури.

У книзі відомого українського дослідника літератури й мистецтва йдеться про барокову культуру XVII — XVIII століть. Автор виходить за межі звичних проблем мистецтвознавства й історії літератури. Музичні, поетичні, малярські твори, філософські трактати й архітектурні ансамблі цікавлять його насамперед як виразники особливого стану душі й стилю мислення. Ці нариси писались для тих читачів, яких цікавить специфіка українського художнього світосприймання, шляхи його формування і розвитку. Але водночас вони адресовані й широкому колу читачів, усім, хто цікавиться глибинними питаннями розвитку української культури.

Книга містить у собі декілька студій над ейдологією та риторикою української бароккової літератури, зокрема, її засновковими універсаліями, як-от «наслідування природи», «образ», «текст», «концепт», — а також проблематикою «золотої середини», «передання наук» тощо. Феномен українського літературного барокко, пов’язаний з іменами Петра Могили, Інокснгія Гізеля, Лазаря Барановича, Іоаникія Галятовського, Антонія Радивиловського, Теофана Прокоповича, Стефана Яворського, Димитрія Ростовского. Георгія Кониського, Григорія Сковороди та інших, інтерпретується у контексті поступу європейської духовної традиції від часів греко-римської класики до кінця XVIII століття.