Историко-биографическая книга Л. М. Ляшенко является одним из первых в мировой литературе исследованием, где сделана попытка всестороннего описания жизни человека, занимающего исключительное место в ряду российских самодержцев. Личность Александра II,заслоненная грандиозностью его реформ, прежде всего отменой крепостного права, предстает во всей полноте человеческих черт, бытовых поступков и государственных деяний. Наряду с противоречивой натурой Царя-Освободителя, монаршье одиночество которого было разорвано бомбами народовольцев, в книге выведены образы его возлюбленных и жен, дается галерея живых портретов людей императорского окружения, осмысляется сама природа верховной власти. Драма жизни, слава и бесславие Александра II показаны на широком историческом фоне, раскрыты на разнообразных мемуарных и архивных материалах.

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року. Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні. Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора: «Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією». Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.