Василь Стефаник (1871 — 1936), неперевершений майстер психологічної новели, визнаний однією з найяскравіших постатей української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття. В коротких, влучних оповіданнях Стефаник змальовує життя найбіднішого селянства на західноукраїнських землях, побачене і глибоко пережите ним самим, що лунає в уривчастих, нервових фразах, сповнених болю. Його новели – це протест проти пригноблення селян, проти їхньої національної нерівності, це короткі реалістичні драми і трагедії звичайного люду, підмічені пильним оком психолога.